Подвійна гра в чотири руки

Ірен Роздобудько - "Подвійна гра в чотири руки"

Вид-во "КСД", 2014, Харків.

     "Муся впевнено кивнула і висунула наступний "козир": аркуш з відбитками пальців. - Це - з клавішів і бокалу в квартирі вбитого. За розстановкою стільців біля роялю я одразу помітила, що вони грали в чотири руки".

     Ірина Роздобудько, (1962) - українська письменниця, ілюстраторка та сценаристка. Родом з Донецька. В одному інтерв'ю зізналася, що колись зовсім не володіла українською мовою.

     Марія Гурчик - молода і примхлива генеральська донька, яка бавиться в детектива. Випадково дізнавшись про вбивство відомого інженера, а головне - викрадення надважливих креслень, вона їде до Києва на пароплав "Цариця Дніпра", куди веде шпигунський слід аби самій викрити хитро замаскованого вбивцю.

     Напевно не дуже коректно буде назвати Роздобудько представником сучасної молодої української літератури, ну хіба що представником її першої хвилі, жінці ж бо 60 і пише вона відповідно. З чого ж почати? Зі слабкої оповіді, примітивного гумору чи повного неусвідомлення часу, мови і манер? Благородні особи в книзі кажуть, що "підуть до шинквасу", героїня-китаянка чомусь носить японське прізвище. Автор навіть Сергію Ейзенштейну роль у книзі надала. Тут і княжна, і зажиточні євреї (привіт, кліше), і біглі уркагани...А ще моє улюблене - "пахітоска шкварчить", "очінь", "мій папаша пів-Хрещатика обстриг". Впізнаєте? Очевидно, що мадам Роздобудько передивилася "За двома зайцями". Головна героїня крім істерик і примх нічого не показала, книга б виграла, якби її прикінчили десь сторінці на 10-й. Сюжет? Це вам не Акунін, а скоріше бульварний роман. Інтрига? Слабка, читаєш і позіхаєш. Можливо я забагато очікувала, але автор в нас "золотий" письменник України. Шкода тільки, що таку відзнаку часом дають за відвертий суцільний фарс.

Дегустаторки

Розелла Посторіно - "Дегустаторки"/ Rosella Postorino - "Le assaggiatrici", 2018.

     "Це місце називали Вольфсшанце, "Вовче логово", а його самого прозвали Вовком, і менше за все мені хотілося, як Червона Шапочка, опинитися у нього в животі. Цілий легіон мисливців марив його шкурою. Тепер, аби дістатися до нього, їм доведеться спочатку позбутися мене".

     Розелла Посторіно, (1978) - італійський автор, мешкає в Римі. Володар премій International Prize Citta di Penne, Rapallo Carige Prize, Premio Campiello.

     1943 рік, Східна Пруссія. Десять жінок сидять за обіднім столом, але на їхніх обличчях немає посмішок, їм байдуже до вишуканого смаку страв. Кожна з них знає, що будь-який шматок може виявитися смертельним.
     9 сторінок рецензій від авторитетних видань вражають і я з повагою читаю роман, вчитуючись і пропускаючи крізь себе кожне речення. Як би вчинила я? Коли б сказала, а коли б промовчала? Що б відстоювала і кого? Цей багатогранний роман дасть вам можливість самому для себе відповісти на ці питання.
     Головна героїня - Роза Зауер, яку обрали (читай: забрали есесовці) на роль одної з дегустаторок Гітлера. Переламний рік війни, Гітлер як ніколи боїться за своє життя і тому сніданок, обід і вечерю перед ним куштують "обрані", а на ділі нещасні сільські жінки. Кожен прийом їжі, кожен шматок, кожен ковток можуть виявитися отруйними, щодня дегустаторки дивляться смерті в обличчя. Та чи є в них вибір? 10 жінок. 10 особистостей. 10 життів. Серед них є як палкі прихильниці фюрера, так і ті, хто його тихо ненавидить, але всіх їх пов'язує одне: вони не згодні віддати Гітлеру найдорожче - своє життя.
     Я багато думала під час читання цієї книги. Роман було написано за мотивами історії останньої дегустаторки Гітлера (Марго Вельк), яка залишалася в живих до 2014 року. На жаль, автор не встигла поговорити з нею особисто і тому написала свій роман лише спираючись на її історію. Думка, яка переслідувала мене весь час - чиї думки (пробачте за тавтологію) я зараз читаю? Автора чи справжньої фрау Вельк? Якщо Вельк, то історія безцінна, якщо ж автора - то, на мою думку, їй варто було обережніше висловлюватися, так як їй, народженій у 1978 році і без особистого інтерв'ю з героєм історії, нізвідки було знати що думали і говорили німці у той час. Тут мова лише про моральний аспект. В іншому ж недарма книгу відзначили преміями. Стиль письма максимально спрощений і не відтягує на себе увагу, сама історія не затягнута, герої не шаблонні, антагоністи не такі явні. Сам роман ніби кричить: перекладіть мене українською, я того гідний, я про життєві цінності! Лишається тільки сподіватись, що переклад все-таки буде, бо таку книгу я б точно придбала.

     " -Вставати заборонено. Ви залишитеся за столом до подальших вказівок. І щоб тихо! Якщо їжа отруєна, то отрута розповсюдиться швидко. - Есесовці обвели нас поглядом, щоб перевірити реакцію, але ніхто не вимовив ані звука".

     "Про Сталіна і Радянський Союз я знала тільки те, що мені розповідав Грегор: більшовицький рай - це купка жалюгідних халуп, населених жебраками. А от з Гітлером в мене були особисті рахунки. Він забрав у мене чоловіка, через нього я щоденно ризикувала життям. Він тримав мою долю в своїх руках, за що я його ненавиділа. Гітлер годував мене, але ця їжа могла мене вбити".