Місіонерська позиція

Christopher Hitchens - "The missionary position. Mother Teresa in theory and practice"/ Крістофер Гітченс - "Місіонерська позиція. Мати Тереза в теорії і на практиці" (1995)

     "Не залишайте гроші в себе. Поверніть їх їхнім ошуканим власникам, які важко працювали, щоб заробити їх!" - прокурор П.Терлі. 

      Варто зауважити, що відповіді Терлі не отримав. Гроші повернуті не були. Схоже, що святі мають імунітет до аудиту".

     Крістофер Гітченс - (1949-2011), англо-американський письменник, журналіст та літературний критик. Автор таких книг, як "Чому Орвелл важливий" (2002), "Довга коротка війна: Відкладене визволення Іраку" (2003) і багато ін. Володар таких нагород, як: LennonOno Grant For Peace (2012), National Magazine Award for Columns (2007, 2011), Richard Dawkins Award (2011) і багато ін.

     Що ми знаємо про Мати Терезу? Нібито рятувала бідних чи боролась із голодом... Всі наші знання черпаються з наших ЗМІ, які в свою чергу передруковують західні матеріали. Мало хто задавався питанням - а що ж дійсно такого зробила ця албанська монашка для того, щоб її так возносили? А потрібно то всього-навсього посерфити в інтернеті або прочитати дослідницьку книгу. Ця книга саме така. Неупереджена і подекуди шокуюча вона має за мету розвінчати культ особистості Мати Терези і робить це без анестезії.

     Одразу скажу, що книга написана не в упиристичному стилі Олеся Бузини. Ця праця написана чоловіком, який зустрічався з Терезою, досліджував її життя, опитував свідків і проглядав документи. Тобто в принципі за бажання можна все перевірити. Оповідь починається з дискусії щодо святості монашки, наприклад, розказано, як з подачі одного оператора було задокументовано "диво" Мати Терези (адже для канонізації потрібні скоєні дива і бажано декілька) і з цього все почалось. Медіа (і Ватикан) від самого початку були зацікавлені в тому, щоб зробити з неї медійну персону, адже Ватикан використовував її як рекламу католицької віри, а ЗМІ тиражували її вчинки і візити. В книзі є кілька моментів, які перевернули моє уявлення про цю благочестиву (?) жінку. Ось декілька з них. Одна журналістка, побувавши в Калькутті в "Будинку помираючих" Мати Терези, згадувала про свій візит так: "В двох кімнатах сиділо на підлозі 60 чоловік, чоловіки і жінки. В них були поголені голови і всі вони страждали від страшних хвороб. З ліків був тільки аспірин, з персоналу - монашки, які ні чорта не смтслять в медицині. Стерилізація використаних і перевикористаних голок? Монашки відповідали, що в них немає часу". В той час сама МТ чомусь обстежувалась і лікувалась в найкращих і найдорожчих західних клініках. Жорстоке лицемірство, не знаходите? Ще був випадок, коли в Бронксі захотіли відкрити будинок для бідних і вже купили закинуте приміщення за $1. По закону в тому будинку мав бути встановлений ліфт для маломобільних мешканців. Але Тереза сказала "ні". І навіть, коли місто погодилося заплатити за нього, Тереза заявила, що ліфт неприпустимий. Будинок для бідних відкритий так і не був. А це вам як? Колишня сестра ордену МТ міс Шилдс говорить: "Це було життя не в аскетизмі, а в жорсткості, підкоренні, суворості. Рахунки, які наповнені благодійними внесками під зав'язку, але гроші яких так і лежать в банках. Точну кількість грошей і пожертв, до речі, ніхто з сестер не знав. Нікому з сестер не дозволялося витрачати гроші на допомогу бідним, натомість заохочувалось захищати бідність, випрошуючи для них гроші, товари чи послуги у щедрих людей чи організацій. Збільшення грошей на рахунках підносилось, як знак одобрення Богом справ МТ". Ні на які думки не наводить? Як на мене, то МТ пропагувала культ страждання, смерті, підкорення, тільки от сама чомусь зовсім не страждала, бідненька, а тільки посміхалась. 

     Я навела тільки кілька випадків, в книзі їх значно більше. Наприклад, описано як вона отримала Нобелівську премію миру чи як дружила з диктаторами. Окрема глава присвячена її фінансовим махінаціям і її відповіді суду, щоб той "заглянув у серце" її подільнику. Так що ж такого зробила ця жінка великого? Кого вона врятувала? Її місія - фікція! Це смішно, коли стара незаймана жінка проповідує про секс, аборти і жіночу репродуктивність. Який з неї експерт?! Презирство і зневагу, от що викликає в мене ця жінка. Жінка з величезним его, яка була настільки горда, що взяла на себе роль вищої сили і говорила від імені Господа. 

     "...про людину, яка мучилась в агонії від раку і помирала від нестерпного болю. З посмішкою Мати Тереза розповіла на камеру, що вона сказала цьому пацієнту. "Ти страждаєш як Христос на хресті. Ісус певно цілує тебе" І він відповів - "тоді нехай припинить", - також з посмішкою додала вона".

     "Одного літа сестрам у Римі подарували велику кількість томатів. Вони не могли віддати їх, бо всі сусіди вирощували власні і тоді вони вирішили законсервувати томати, щоб їсти їх взимку. Коли приїхала Мати, то була дуже незадоволена, бо місіонери не повинні зберігати речі, а повинні сподіватися лише на боже провидіння".

Так, я працював в КГБ

Евг.Григ. - "Да, я там работал. Записки офицера КГБ"/Євг.Григ. - "Так, я там працював. Нотатки офіцера КГБ" (1994)

     "О политической обстановке в стране можно судить по скорости, с какой проносятся колесницы правителей по улицам столицы".

     Автор цього творіння вирішив залишитися відносно невідомим, тому ховається під іменем Євген Григорович. Можливо, що фотокартка на обкладинці то він, хтозна. Народився він у 1939 році в Нью-Йорку у родині чекістів, а далі...Що ж, судіть самі.

     По суті перед вами одкровення автора про роботу в КГБ, його спогади й зізнання. Не знаю, що спонукало мене почати її читати. Можливо щоб, спираючись на тодішні їхні методи роботи, змогти розпізнати теперішні, адже методи і засоби залишилися тими самими. Григ. описує нам всі 33 роки його служби в конторі. Ви дізнаєтесь як тоді велось (і ведеться зараз) "наружное наблюдение" за іноземцями/дипломатами/своїми, як проводиться арешт ("сьемка"), якими були спецзасоби слідкування. А також прочитаєте про роботу з агентурою, як проходить вербування, слідкування за дисидентами і "антисоветчиками", побачите справжню (а чи справжню?) оперативну роботу в Москві і людей, що працювали в системі.

     Мої враження? А немає. Жодних. Дещо я знала і без цієї книги, дещо прочитала тут між рядків. Цікаво, що автор, з власного зізнання, займатися "розробкою" своїх громадян не хотів, а хотів тільки іноземцями (за них совість не мучила). Де-не-де в книзі проскакує розуміння жахливого скоєння, але не каяття, ні. А масові арешти за "инакомыслие"? Арешт за книгу, за просту книгу по філософії чи "антисовєтську", як наслідок зламані долі, а наш "білий і пухнастий" автор радісно рапортує про успішне закінчення справи. Мерзота. Причому, що найцікавіше - репресивним чекістом він себе зовсім не бачить, а бачить він себе жертвою. Так-так, друзі. Цей ______(погане слово) бачить себе жертвою радянської системи, яку він ТЕПЕР не любить. Після слова "бандерівці" я закрила книгу на 533/826 стор. У мене все.

     "Знамя, но лишь для небольшой части населения. Именно населения, потому что мы, кажется, давно утратили право называться народом".

     "О, этот несчастный рядовой американец! Если бы он знал, что заботы о его благополучии не давали спокойно спать многочисленным советским пропагандистам."

У цих стінах

Rebecca Coleman - "Inside these walls"/Ребекка Коулмен - "У цих стінах" (2013)

     "Є тільки один день, і я проживаю його знову і знову..."

     Ребекка Коулмен - успішна американська письменниця, яка має ступінь бакалавра з англійської літератури.

     Перед вами новела про жінку в надзвичайно складних життєвих обставинах. Кларі Маттінґлі 48 і більше половини свого життя вона провела у в'язниці. І їй нема чого чекати поблажок від долі, бо пожиттєвий термін ув'язнення не той випадок, коли можна на щось сподіватися. 

     Я вагалась, беручись за читання цього твору. І справа не в тому, що він важкий. Ні, я читала набагато важчі морально книги. Я вагалась, тому що не хотіла натрапити на задушливо-сльозливу драму, рожеві мильні бульбашки якої лопатимуться безпосередньо під моїм носом. Щось з моїх прогнозів справдилось, щось ні, але, підсумовуючи, скажу, що таке теж зрідка треба читати. Отже➡

     Клара М. справжня зірка. Принаймні була нею, коли потрапила в тюрму Каліфорнії у 1984. Минуло 25 років, а в житті Клари мало що змінилось - камера-робота-камера, і так буде все життя, бо їй присудили довічне. Клара звикла до всього. До нападів, до сліпої сокамерниці, до роботи зі шрифтом Брайля...Кожен день в неї схожий на попередній. Але так триває недовго, бо одного дня її відвідує...

     Все-таки я маю визнати, що талант у автора присутній, ніде правди діти, адже я таки дочитала цю книгу. Інша справа чи прийшлась вона мені до смаку на всі 100. Як на мене, то з 12 балів книга тягне на 8-9 і я скажу чому. Автор використала вправний хід, розтягнувши відповідь на питання за що сидить головна героїня на цілу книгу, бо отримавши краплина інформації, ти гортаєш далі, доки не дізнаєшся все - така вже людська натура. Сподобалась сама історія, хоча місцями відверто нагадувало любовну історію дикого Заходу. Також сподобалось, що в книзі немає поділу на чорне і біле, і в фокусі автора переважно сіре. Деякі сцени/уривки я б вирізала, деякі б описала детальніше, але взагалі книга заслуговує на життя, бо цікаві підіймаються в ній питання. Чи можливо пробачити і чи потрібно це робити, до чого призводить жертовність, відстороненість, пасивність, нерішучість, наївність...Це книга про рішення, які здатні вплинути на все наше подальше життя. Я б охарактеризувала її як життєву жіночу книгу. Якщо ви полюбляєте стиль Джоді Піколт чи Даніели Стіл, то ця книга точно "ваша". Приємного вам читання і пам'ятайте - не засуджуйте нікого сьогодні і завтра не засудять вас. Дякую, що прочитали.

     "Я попросила її принести мені книги, по яким було відзнято фільми за минулі 5 років, щоб я ознайомилася з популярною зараз культурою. Книжки про Гаррі Поттера сподобались мені більше, аніж я очікувала. Мені подобається втеча Гаррі з його злиденного життя і його почуття до батьків, але Герміона моя улюблениця. Як вона говорить за себе і нікому не дає себе образити...Хотіла б я мати ці книжки, коли я була дівчинкою. Бібліотекарка принесла мені також "Сутінки", але я не змогла дочитати. Я вже знаю забагато історій про дівчину, чия ідея закохатися не в "того" хлопця була заздалегідь поганою".

Московська отрута

Дмитро Донцов "Московська отрута"

Вид-во: ФОП Стебеляк, 2015

Видано за підтримки ВО Свобода

     "Сія саринь нічєм кромє жесточі унята бить нє может" - казав цар Петро. А хто ж, як не він, знав свій народ!" Д.Донцов

     Сьогодні, в часи боротьби за державну цілісність, як ніколи корисно згадати за що і проти чого ми маємо боротись. Що відстоювати та боронити і що з себе представляє наш одвічний ворог.

     Дмитро Іванович Донцов - (1883-1973), український літературний критик, публіцист, філософ, політичний діяч, один з перших керівників СВУ, головний ідеолог українського інтегрального націоналізму.

Кінець 1930-х, Дмитро Донцов з Оленою Телігою

     Обкладинка книги одразу показує нам три змії, підкинуті/насаджені Україні: царат, большевизм, хохлократія. Не треба говорити, що деякі зміюки виявилися живучими і досі отруюють наше суспільство... Перед вами збірка статей, написаних в різні роки, але об'єднаних однією ідеєю. Тут і застереження українських політиків від захоплення соціалістичними ідеями, і про сучасну політичну "еліту", і про атрофію влади...Деякі статті більш агресивні, запальні, інші ж витримані і спокійні. Читати аналітику Донцова це суцільне задоволення, був би він моїм ровесником, я б вийшла за нього! Його стиль, виклад, наповненість...Було дуже цікаво читати його оцінку сучасників (а прожив він дуже довго, тож є про кого почитати), притому неважливо - політиків чи літераторів. Возносить Шевченка, Лесю Українку, Телігу, Ольжича і клеймить зрадниками Тичину, Рильського, Самчука і т.д., які продалися комуністам нутром, змістом і душею. А як він тролить Барку! 😄Ви маєте це бачити)

     Зміст статей геть різний - від екскурсів в історію до презирства до політичної еміграції. Донцов пише про "малоросійщину" і про націоналізм східноукраїнських мас і їх ненависть до Москви, але найулюбленішими статтями для мене є ті, в яких він пише про Грушевського і Винниченка. Недолугі нікчеми ("нікчеми" це вже від мене), "ідеалісти самі, вони і в голову не клали, що невблаганний противник не так ідилічно настроєний". Пацифісти-соціалісти, які для виду під натиском народу трохи поопиралися, а потім перемітнулися до ворога цілком. Але то вже окрема історія. Дмитро Донцов був, є і буде актуальним аналітиком, горнилом українського націоналізму і патріотизму, завдяки якому гартуватимуться серця мільйонів українців. Його ім'я вписане золотими чорнилами в історію України. Пишатимемось і не забуваймо його закликів! Все буде Україна! Moscovia delenda est.

      "...молодь не має поваги до ідеології, основні положення якої часто міняються..."