Листи з того світу

Сергій Бут - "Листи з того світу", 2012-2014.

     "- Він повернувся, - тремтячим голосом сказала Ельза Олександрівна.

       - Хто?

       Відповідь господині заглушив грім, що сколихнув небо й понісся над землею, здригаючи кам'яні будинки".

     Сергій Бут - (справжнє ім'я Сергій Бутинець), сучасний український письменник, фотограф, двічі дипломант літконкурсу "Коронація слова". "Листи з того світу" - його дебютний роман. Живе і працює у Львові.

     Вирішила дати шанс сучасній українській літературі. З надією розбавити літню рутину, я поставила на львівського містика, якого так розхвалюють у книжкових спільнотах fb. Не дивлюсь на обкладинку, дизайн якої нагадує 2004-й, відкриваю і о! Передмову написав не хто інший, як Андрій Кокотюха. Це вже цікаво, швидко пробігаю очима і розумію, що нахвалює. Окей, починаю читати.

     Наш оповідач - львівський студент-реставратор Андрій Багрій. Знаходячись на практиці на Личаківському цвинтарі, він знаходить захованого листа, в якому буквально сповідається жінка, розпачливо просячи зрозуміти її. Наш Андрій не з тих, хто проходить повз чужу біду, нехай їй навіть понад 60 років. Він починає розшуки родичів автора листа, який однак не дуже просувається. Аж раптом він знімає кімнату у таємничої Ельзи, яка живе просто в центрі старого міста і до того ж представляється ворожкою на кавовій гущі. Ось з цього моменту все і починається. Спіритичні сеанси, привиди, психопати, полтергейсти, а ще Львів, Львів, Львів.

     В передмові було вірно сказано, що головний герой книги - Львів. Місто з його вуличками, арками, бруківкою, старими будинками, шумом - саме Львів займає в романі центральне місце. Як для дебютного роману, то написано непогано, хоча й сирувато. Відверто бентежили такі слова, як: "жевжик", "облиш", "трапеза". Так ще говорять? Особливо 20-річні студенти. Ну і куди ж в українській літературі без персонажу на ім'я Оксана:) В цілому такі книги мають писатися і видаватися вітчизняними авторами. Купила б я її? Можливо років у 15. Пам'ятаєте, на початку 2000-х була така серія детективів різних авторів для підлітків з назвою "Черный котенок"? Ну от якщо забрати з цієї книги Львів, то дуже схоже. Моя оцінка - 5/10. Хоча я маю ще інші книги Бута, тож не тавруватиму його завчасно. Всім хороших книг і пам'ятайте - не складайте думку про автора, прочитавши лище одну його книгу!

     "Тут поховані діти, янголята з маленькими крильцями, які й кроку не встигли ступити по грішній землі. Яка причина такого короткого життя цих діток? Тоді я і гадки не мав, через який лабіринт потрясінь і страхів мені доведеться пройти, аби знайти відповіді на ці питання".

     "-Ти мені снився сьогодні. Ти стояв  на цвинтарі, Андрію. Стояв і дивився у щойно викопану могилу".

Легенди бандитської Одеси

С.Реутов - "Легенды бандитской Одессы"/ С.Рєутов - "Легенди бандитської Одеси", 2018.

     "Сеня, не делай мне нервы, их есть ещё кому сделать. Уголовный розыск это не баня - нема ни голых, ни дурных. Верни награбленное в мозолистые руки, тебе таки еще с них кушать". Фіма з т/с "Ліквідація" (заборонеий в Україні).

     Сергій Рєутов - сучасний письменник, у минулому професійний військовий. Поєднує любов до літератури і історії з роботою в IT-технологіях. Перу Сергія Рєутова належать твори в самих різних жанрах літератури: від серії книг загадок і таємниць світобудови до сучасних романів.

     Чи то палке захоплення 19-тим століттям чи то близька поїздка до Одеси надихнули мене на читання цієї книги.  На початку книги Рєутов попереджає, що не відповідає за достовірне викладення історичних фактів. І це цілком справедливо, враховуючи кількість "чисток" архівів з того часу. В них були зацікавлені спочатку самі бандити, потім есери, ЧК, НКВД, КГБ... До нас із вами дійшли крихти. Проте навіть зібравши їх, історії складаються доволі добре. Вірити у них чи ні - суто ваш вибір, але знати про них варто навіть якщо ви не одесит.

     Південна Пальміра. Перлина у моря, яка вабила не тільки відпочиваючих, а й авантюристів і аферистів усіх мастей: розбійників, бандитів, контрабандистів, корупціонерів і т.п. і т.п. Кожна глава книги це історія про окрему особистість, язик не повертається охарактеризувати її як визначну, хоча кому як. Ви прочитаєте невідомі факти про таких, як: Сонька Золота Ручка, Мішка Япончік, Василь Чумак, Котовський і т.д. Дізнаєтесь справжній зміст досі популярної пісні "Мурка", зрозумієте який колосальний вплив мала (має?) контрабанда на Одесу і по-новому відкриєте для себе легендарні одеські дворики.

     Я люблю Одесу. Ні, справді, гірко лише, що люди там не знають (не хочуть знати?) власної історії і шанують бандитів, яких возвели у герої (Козачинський, Котовський, etc.). Так, часи були буремні, проте якось не  comme il faut шанувати бандитів з ТАКИМ минулим. Особисто я відкрила для себе багато нового, вражена була б більше, якби назви вулиць і будинків щось мені говорили. Хтось з постатей викликав симпатію (0,001%), когось було по-людськи жаль, хтось захоплював легкою вдачею, а когось хотілося розірвати на місці. Так чи інакше Одеса (така, якою ми знаємо її зараз) багато у чому завдячує саме тим подіям. Бо якби не було того кримінального, але водночас романтичного шаленства, ми б із вами були позбавлені багатьох письменників, композиторів, співаків, драматургів, поетів, їхніх творів. А афери, які увійшли в світову історію? А суто одеський гумор? Ні, це все мало статися. Хоча б заради всього хорошого, доброго й світлого, що є в сонячній Одесі зараз. Я в це вірю.

     "У темному провулку грабіжник зупиняє єврея:

- Давай гроші і навіть не думай галасувати!

- Ой, шо ви! Я нічого не маю проти того, шоби бути пограбованим, але в мене немає при собі грошей...Давайте, я вам буду винен".

     "І тоді Мішка Япончік, король Злодіїв, надіслав губернатору Одеси листа з проханням: "Мы не большевики и не украинцы. Мы уголовные. Оставьте нас в покое, и мы с вами воевать не будем".

Клан Інугамі

Сейсі Йокомідзо - "Клан Інугамі"/ Yokomizo Seishi - "The Inugami Clan" (Inugamike no Ichizoku), 1950-51.

     "Стиснувши документ, він відчув невимовний жах. Йому здалося ніби крізь сторінки заповіту проступає кров".

     Сейсі Йокомідзо (1902-1981) - найбільш популярний в Японії автор детективів. За його романами знято безліч фільмів і серіалів. На честь Йокомідзо запроваджена літературна премія його імені у жанрі "детективна література". Вона присуджується щорічно за раніше непублікований твір, переможець отримує статуетку приватного сищика Коске Кіндаіті і грошову премію у розмірі 10 млн ієн.

     Одним з моїх перших відгуків на книги був відгук саме на книгу Йокомідзо. Тоді в читацькому екстазі я скачала всі його книжки, що тільки були на тому сайті (каюсь) і тепер розтягую задоволення. Але готичний детектив вартий маленького злочину:)

     Далеко-далеко, у віддаленому озерному місті Японії живе клан Інугамі. Заснував цей клан найбагатший чоловік цієї місцевості - Сахей Інугамі. Великі статки він заробив невтомною працею, розвиваючи свою компанію з шовкопрядства. Та от у 194...році прийшов його час покинути цю землю. Уся сім'я зібралася в родинному маєтку аби провести помираючого в останню путь, але передусім почути хто ж стане нащадком цілої імперії. Ось сидять три доньки Сахея зі своїми чоловіками і дітьми, повірений і красуня-чужинка, яка з народження живе у цьому домі. Чекати недовго - глава клану робить останній вдих і відходить у небуття; за хвилину усі вже вимагають зачитати заповіт, але вони ще не знають який жарт з ними зіграв Сахей. Вони не знають, що через останню волю старого половина з них зазнає жахливої смерті, а інша половина...Що ж, karma is a bitch.

     Must read! Мust read! Мust read! І нехай це суб'єктивна думка, байдуже :) Сищик Коске Кіндаіті знов у грі! Між іншим, Борис Акунін створив свого Ераста Фандоріна за подобою саме Кіндаіті, якщо ви не знали. Сюжет цієї книги вас не вразить, бо ж кого сьогодні можна здивувати жадібністю і сімейними чварами? Чого не скажеш про заплутаність історії. Хто, коли, як, де і за яких обставин. Кожен може виявитися жорстоким вбивцею. Жертва може виявитися маніяком. Поліція може виявитися безсилою. І лише читач залишається читачем, бо, на жаль, не може змінити хід цієї трагічної і жорстокої історії.

     " - Так. Сокирка йокі, якою колють дрова; цитра кото з тринадцятьма струнами; і хризантема кіку. Спочатку це були три священних предмети святилища Насу. Розумієте, якщо вимовити ці слова разом, виходить - йокікотокіку - "прийшли благі вісті". Дайні Нономія, вирішив, що це словосполучення сприятливе, і замовив ковалеві виковати золоту сокиру, цитру і хризантему, зробивши їх священними реліквіями святилища. А вже потім, коли Сахей відкрив свою справу, Дайні подарував їх йому, а з ними і сам девіз благих бажань. Так вони і стали спадковими реліквіями клану Інугамі".

     "Сокира, цитра, хризантема - йокікотокіку, - що означає це слово? Прийшли благі вісті? Ні, ніколи вам не буде благих вістей. Але коли-небудь сокира, цитра і хризантема погублять вас. Згадаєте моє слово. Тобі - сокира, тобі - цитра, тобі - хризантема!"