Жінка з паперовими квітами

Донато Каррізі - "Жінка з паперовими квітами"/ Donato Carrisi - "La donna dei fiori di carta", 2012

     " - Справді? І кому ж на цей раз я маю врятувати життя? - запитав Якоб Руман.

       Сержант відповів без найменшого сарказму:

       - Ворогу".

     Я давно зрозуміла, що зимою, аби уникнути книжкових розчарувань, потрібно йти протореною стежкою, тобто знайомими авторами. Донато Каррізі з тих, в кому я не сумніваюся. Хіба що на цей раз я читаю в нього не детектив, а історичну новелу. 

     Перша Світова війна, засніжена гора Монте-Фумо, з одної сторони австрійці, з іншої -  італійці. Ця гора - останній форпост австрійців, які з останніх сил утримують цю позицію. Якоб Руман - австрійський військовий лікар. Людина, що робить все можливе для порятунку своїх солдат в надскладних умовах. а ще він записує в маленький чорний нотатник останні слова помираючих, віддаючи таким чином їм останню шану. Після одного з боїв до Якоба приходить командир і наказує йому розговорити полоненого італійця. Якщо полонений зізнається, що він офіцер і назве своє ім'я, то вдасться обміняти його на австрійське командування. Але все не так просто. Італієць ще не сказав ані слова. Якоб Руман не військовий, не психолог, а лише лікар. В них є часу до ранку, тобто лише декілька годин. Якщо італієць не заговорить - його розстріляють.

     Хто сказав, що книги про війну це лише суцільні бої і сльози? Забудьте. Це ще й про "подумати". Всю книгу я думала: "ну окей, а де ж тут про жінку, де паперові квіти, коли хоч щось з цього з'явиться?" І коли я вже прочитала, коли переосмислила все з самого початку, то виявилося, що жінка з паперовими квітами в книзі взагалі-то хедлайнер, і все крутиться коло неї. Уявіть! Скажу так - сенс читається між рядків, осяяння не на поверхні, але коли ви до нього дістанетесь, то усміхнено-замріяний вираз обличчя вам гарантую секунд на 10. Каррізі врахував все, бо в книзі і про людей, і про історію, і про мрії, і про поклик. Мені за атмосферою книга відсотків на 37 нагадала фільм "Шоколад" з Жюльєт Бінош. Тож якщо вам хоч трохи сподобався сюжет чи як я описала книгу - читайте, читайте і все.

     " - Ця історія починається з сірника, - сказав італієць. - Вона така ж тендітна, як сірник, та як, втім, і історія кожного з нас.

        Якоб Руман повернувся за стіл:

        - Так що там за три питання?

        - Хто такий Гузман? Хто такий я? І хто був тим чоловіком, хто закурив на "Титаніку"?".

     "Так, це насправді було занадто. І Гузман раптом поспівчував хлопцеві. В людини можна відібрати все: повагу, честь, гідність. Але якщо вбити його мрію - це кінець",

     "Але у будь-якому випадку як все ж таки дивно, що люди, єдині створіння, які усвідомлюють, що їм дароване життя, вічно шукають нові способи, аби один одного знищити".