Селище восьми могил

     Я люблю японську літературу. З того часу як вперше взяла до рук книгу Харукі Муракамі  я не припиняю дивуватись простоті японського мислення. Проте, здавалося, в цій простоті - криється досконалість. Втомившись від західних авторів, я вирішила цими днями взяти до рук книгу, на яку натрапила цілком випадково. Прийшов час розкрити інтригу:) Мій вибір пав на книгу Сейсі Йокомідзо "Селище восьми могил".

     Книгу можна порівняти із запашною чашкою зеленого жасмінового чаю та маринованим листям бамбука. Чудове поєднання простоти і вишуканості оповіді дає змогу читачу цілком поринути у вир подій твору, а саме перенестись в післявоєнну Японію. Дія книги відбувається в 1949 році. Японія зазнала поразки у війні, багато будинків зруйновані, люди починають оговтуватись і якось налагоджувати своє життя. Тут автор знайомить нас із головним героєм, а надалі оповідачем цієї історії - Тацуя Терада. Це 28-літній хлопець, який пройшов війну і тепер працює в аеропорту портового міста Кобе. Лишившись сиротою, він мешкає у своїх друзів, живе розміреним життям і не підозрює які сюрпризи воно йому готує. Одного разу він дізнається, що його розшукують,

і не хтось, а його родина, яка мешкає в гірському селищі між префектурами Тотторі і Окаяма, селищі з назвою Селище восьми могил.
     Тут варто трохи відступити і зауважити, що на самому початку книги автор розповідає про історію походження назви села, яку я зараз вам і перекажу. Історія відносить нас в 16 ст., в час війн і міжусобиць феодальних кланів. Розповідається, що при поразці одного власника замку клану Морі, 8 молодих самураїв не змирились зі своєю долею.

     Вони осідлали коней і таємно покинули замок. За легендою, бажаючи продовжити боротьбу, вони завантажили на коней 3000 золотих рьо і неймовірними зусиллями вийшли на маленьке селище, заховане в горах.

     Селяни гостинно прийняли самураїв і ті, заспокоївшись, вирішили залишитись в цьому гірському селі, стали працювати і вели себе як місцеві селяни. Та клан Морі не забув про них і призначив винагороду за їхні голови, від чого селяни втратили спокій, надто сильним було бажання отримати і винагороду і золото самураїв. І ось одного разу вони напали на самураїв і жорстоко їх вбили, напавши зненацька. Та недовгою була їхня радість. В селі стали гинути люди, часто стали лити дощі з громом і блискавкою, останньою краплею стало те, що ватажок і ініціатор нападу на самураїв зійшов з розуму і вбив багато людей в селі. Мешканці села вже не сумнівались, що всі ці нещастя - помста за звіряче вбивство восьми самураїв. Щоб задобрити душі вбитих, селяни з великими почестями поховали 8 самураїв на околиці села, присвоївши могилам назву "Могили Богів Світла". І з того часу село стало називатись Селищем восьми могил.
     Тепер ви можете зрозуміти головного героя, в якого не було сильної жаги їхати в село з такою назвою, хоч і до новоявленої родини. Проте бажання мати рідних людей пересилило і, незважаючи на труднощі, Тацуя прийняв рішення поїхати в село. Там виявляється, що він спадкоємець багатого і знатного роду Тадзімі, але це тільки ускладнює йому життя.

     Навколо нього відбуваються вбивства і маленьке селище перетворюється на епіцентр кривавих подій. Тацуя належить розкрити давні таємниці роду, завести як друзів, так і ворогів серед мешканців і, нарешті, розібратись в ланцюгу вбивств. В цьому йому допомагатиме сищик Коске Кіндаіті, який особисто мені трохи нагадує персонажа Ераста Фандоріна у Бориса Акуніна. (Недарма укладач серії "Лекарство от скуки" саме Акунін).
     В книзі багато колоритних персонажів: бабусі-близнючки Коуме і Котаке, сищик Кіндаіті, західна пані Міяко, сестри Харуйо і Норіко, черниця з міцним чаєм... Якщо вам хоч трохи цікава Японія, то в іменах ви не заплутаєтесь - гарантую:) Ви не знайдете тут довгих і нудних описів природи і безкінечних переживань автора. Тацуя подає оповідь чітко і живо, якщо можна так висловитись. В його розповіді зовсім немає "води", читачу лишається тільки "ковтати" кожну сторінку і швидше гортати далі, щоб скоріше дізнатись чим же закінчились літні пригоди Тацуя Терада в далекому і загубленому гірському селищі з дивною назвою.

     Ця книга для мене немов свіжий прохолодний вітерець, немов ковток ранкового повітря. Після прочитання хочеться побути в тиші, дивлячись на щось прекрасне. Знаєте, в мене є улюблена цитата, ці слова колись сказав А.Ейнштейн: "Знаєте, чого не вистачає людству? Лавки. Сісти і подумати." Що ж, цим я і займусь.