Тільки уявіть: надворі хороша погода, ви в доброму гуморі і маєте на цей чудовий сонячний день власні плани. В магазині ви купили трохи сира, ще чогось смачного на обід і вирушаєте додому. Ви їдете на велосипеді звичним маршрутом, сухий вітер торкається вашої шкіри, куплені продукти підстрибують у кошику. Раптом ви вже лежите на землі від надзвичайно потужного удару, ваш велосипед можна здати на металобрухт, а все ваше життя докорінно змінилось з цього самого моменту.
Біль...В кожного з нас він свій. Ми можемо годинами розписувати що для нас він значить, але все зведеться до цих чотирьох літер. Книга, про яку я вам сьогодні розповім, сповнена болем, жалем і відчаєм. Знайомтесь - "Slow man"/"Повільна людина" (2005) Джона Максвелла Кутзее.
М-р Кутзее - письменник, з творчістю якого (я впевнена) я познайомлюсь ще не раз. Майстер слова і писемності, визнаний геній. Це південно-африканський письменник, який мешкає в Австралії. Двічі лауреат Букерівської премії (1983,1999), лауреат Ієрусалімської премії (1987), лауреат Нобелівської премії з літератури (2003).
Його твори торкаються гострих проблем сучасності, написані простою мовою, вони не можуть не зачепити. Одразу попереджаю, що не думаю, що її варто читати людям до 18 років як мінімум. Не через "дорослі" уривки, ні, просто дітям не дано зрозуміти ситуацій, наведених в книзі, через підлітковий максималізм і поділ світу на біле й чорне. Отже, книга...
Головний герой книги - Пол Реймент. Йому 60 і він фотограф. Одинак, який живе розміреним життям в Аделаїді (Австралія). Одного нещасного дня він потрапляє в аварію на велосипеді - на нього наїжджає автомобіль. Юнак, який слухав гучну музику і не помітив дідугана на велосипеді. Такий собі Уейн Блайт, який був не обережним на дорозі. Але Уейн Блайт живий і без жодної подряпини, а дідуган Пол Реймент без ноги.
Лікарі сказали, що все добре і він житиме повноцінним життям, матиме протез і все буде як раніше. Та хіба вони щось знають? Що вони знають про повноцінне життя без ноги? Думки про подальше існування поглинають головного героя і в цей момент він зустрічає медсестру, яка доглядає за ним. Цілком залежний від чужої допомоги, від хорватки медсестри, він захоплюється нею. Та хіба варто давати шанс надіям на майбутнє з нею? З жінкою, яка, розуміючи, які почуття і схвилювання викликає в старого, прагматично цим користується? А ще загадкова гостя Елізабет, яка приходить нізвідки і йде в нікуди. Хто вона і чого від нього хоче? Написати про нього роман чи спонукати його змінити своє життя?
Книга буквально сповнена цікаво прописаними персонажами: леді-романістка Елізабет, сліпа красуня, яка прагне фізичного кохання, родина хорватів-емігрантів... Джон Кутзее приділив увагу кожному персонажу, спробував показати нам мотиви їхніх дій та вчинків. Книга читається важко, але не через стиль написання (помірний, спокійний), а саме через сюжет. Людина без ноги, яка думає, що нікому не потрібна (і насправді нікому не потрібна) - про таке швидко й легко не читається. Твір пронизаний стражданням, нерішучістю, важкістю, болем. В книзі є чудові рядки:"...теплий дощ, який віддає евкаліптом" - саме так я б описала враження від книги. Саме так.
"Обмежене життя. Що б сказав про це Сократ? Чи може життя стати таким обмеженим, що не варто жити далі? Люди виходять з тюрми, де роками дивились на одну і ту саму глуху стіну, але їхньою душею не заволоділа зневіра."
"SENSATIONAL... Another exemplary tale of suffering from one of the best writers of our time" THE TIMES
Немає коментарів:
Дописати коментар