Ліжко Фріди

Slavenka Drakulić "Frida's bed"/Славенка Дракуліч "Ліжко Фріди" (2007)

     "Espero alegre la salida - y espero no volver jamás" (Я радісно очікую кінця і сподіваюсь ніколи не повертатись).

     Славенка Дракуліч - (1949), хорватська письменниця та журналістка. Лауреат Лейпцизької книжкової премії за внесок у європейське порозуміння (2005).

     Перед вами уявна історія про останні дні мексиканської художниці Фріди Кало. Уявна лише тому, що про думки Фрідуче не знає ніхто крім неї. Новела відкриє перед вами її можливі думки та переживання. Всі події, описані в книзі, дійсно мали місце, тож приготуйтесь до занурення у жорстокий і болісний світ Фріди Кало-Рівера.

     Біль, постійний пронизливий біль. Саме він супроводжуватиме Фріду з 18 років і до самої її смерті. Потрапивши в юному віці у жахливу аварію, яка змінить все її життя, Фріді не лишається нічого іншого, як бути сильною і вгризатися в життя до останнього. Тридцять дві перенесені операції, ранній шлюб, зустріч з реальним життям і грайливий танець зі смертю, ось що чекало на Фріду. Оповідь починається з самого початку, з її дитинства. Художниця згадує дитячі роки, перенесений поліомієліт у 6 років, після якого одна її нога стала худішою і коротшою за іншу. Згадує своїх батьків - батька, люблячого її і зануреного в себе та фанатично релігійну мати, яка завжди була відсторонена. Настає юність і Фріда Кало зустрічає його, Маестро, Дієго Рівера. Шлюб з ним хоч і не дав їй сповна того, чого вона хотіла, але підтримав її, дав їй крила, водночас розбиваючи ілюзії. Подальша хвороба, ампутація ноги, залежність від димеролу і Він. Маестро, якого вона обожнювала і ненавиділа всім серцем. Доживши до 47 років і таки дочекавшись своєї першої виставки у Мексиці, вона тихо пішла з життя. У власному ліжку. Добровільно. Сподіваючись ніколи не повертатись. 

     Не буде перебільшенням сказати, що я обожнюю Фріду Кало-Рівера і схиляюсь перед нею, як перед жінкою, так і перед її талантом. В своїх картинах вона справжня, без маски, яку вона звикла носити все своє життя. Чудово усвідомлюючи, що балансує на грані і смерть її вічний супутник, вона жила так, як хотіла, не озираючись назад. Славенка Дракуліч (автор), на мою думку, вміло розгадала думки Фріди, хоча це всього лише версія і художня новела. Мені, як прихильниці Кало, читати було легко, бо я все знала наперед, як події, так і героїв. Однак єдине, що не передала автор, так це її фаталізм, особливо останніх років (знову ж, це лише моя думка). Ця новела - це чудовий спосіб відчути хоч 0,00000000001% того, що відчувала Фріда, її біль, її страх, її мужність. Не буде зайвим вам переглянути оскароносну стрічку "Фріда" 2002 року, де наглядно показано все її недовге, проте значуще життя. 

     Як не банально буде сказано, та Фріда Кало не померла. Вона живе у своєму маєтку-музеї, у спектаклях, кінострічках, у власних картинах, муралах по всьому світу, ба навіть на прінтах фуболок. І в наших серцях. Viva la Frida!

     "Маестро жив заради мистецтва. Троцький заради революції. Жінки, навіть дуже кохані, не займали центральне місце в їхніх життях".

     "В комунізмі, як і в релігії - віра в ідею важливіше, аніж злочини, скоєні в їхнє ім'я".

     "Якщо я все складу, то вийде, що я мала 32 операції в мої 47 років життя".