Нехай буде ранок

Sayed Kashua - "Let it be morning"/ Сайєд Кашуа - "Нехай буде ранок", (2006)

     "Зараз вже немає вибору, немає вороття. Я не можу дозволити собі скиглити про те, що я міг зробити, але не зробив. Я маю зібратися і робити те, що мушу. Я мушу вижити".

     Сайєд Кашуа, (1975) - ізраїльський араб, письменник і журналіст з Тіри, відомий своїми книгами і гумористичною колонкою на івриті.

     Я вже не пригадаю точно коли скачала цю книгу. Пам'ятаю лише, що зацікавила проблематика і особистість самого автора. Написана в 2006 книга актуальна зараз, як ніколи, особливо на тлі прийнятого в липні закону в Ізраїлі.

     Про що книга? Вона про життя-буття ізраїльського араба. Про того, хто хоч і перебуває (мешкає/працює) в Ізраїлі, але не прийнятий оточенням, як повноцінна людина. Оповідь йде від першої особи, араба без імені, який з родиною перебрався до арабського селища під Ізраїлем. Втомлений від дискримінації і утиску прав, він сподівається віднайти спокій серед таких, як і він, але одного ранку селище оточене колючим дротом, відрізане від постачання, а за колючою стіною стоять озброєні солдати і танки.

     Однозначно скажу, що книга варта часу, витраченого на неї. Недарма автор має премію від прем'єр-міністра Ізраїля. Проте читається вона повільно, і зовсім не тому, що вона не цікава, просто деякі моменти описані настільки реалістично, що мороз пробігає по шкірі. Відчай, розгубленість, розпач - все це відчуває людина, коли стикається з тим, про що говорить автор. Головні герої книги - мешканці простого арабського селища, де живуть не тільки араби, але й євреї, палестинці, єгиптяни. Вони багаті підприємці, середньої руки менеджери, нелегальні наймані робітники, всі разом вони живуть згуртованою громадою, але триватиме це рівно до зовнішньої загрози.

     Насправді Кашуа підіймає важливі питання в своїй праці. Дискримінація, расизм, ксенофобія - і все це коїться в Ізраїлі, мешканці якого постраждали від цих явищ найбільше. Читача не змушують пристати до точки зору автора, лише м'яко підштовхують зробити висновок, задатись питанням "чому?". Автор спробував донести, що той, хто в білому - не завжди дорівнює миротворець, а араб - не завжди дорівнює терорист. Хто є хто в цьому протистоянні зараз вирішувати вам, та перед тим все-таки прочитайте цю книгу.

     "Я вже не маю терпіння для їхніх суперечок. Мені реально "по барабану". Я знаю, що ситуація достатньо кепська і без палестинської Інтіфади (повстання) або ізраїльської окупації чи чергового суїцидника-бомбиста, що переховується в нашому селі. У будь-якому випалку справи погані".

  

     "...я критикував арабського лідера в Ізраїлі, коли вони (євреї) критикували його, я засудив ісламістський рух тоді, коли вони засудили його,я тужив за кожним загиблим євреєм, що загинув внаслідок терористичної атаки. Я почувався винним, я проклинав суїцидників-бомбистів, називав їх холоднокровними вбивцями. Я проклинав Бога, Рай, себе. Особливо себе за все це, що я робив аби втриматися на своїй роботі".