Чорне сонце

Василь Шкляр - "Чорне сонце"

Вид-во КСД, Харків, 2016.

     "А потім у мені озвалися слова Василя Симоненка, які того дня ще не раз озивалися: "І якщо впадеш ти на чужому полі, прийдуть з України верби і тополі, стануть над тобою, листям затріпочуть, тугою прощання душу залоскочуть". От же вони, тополі! Прийшли..."

     Василь Миколайович Шкляр, (1951) - український письменник, політичний діяч, родом з Черкащини. Володар кількох премій, серед них "Коронація слова" і народна "Золотий Мамай". У вересні 2015-го вступив у партію "УКРОП".

     Не змогла. Повірте,  я намагалася. Збірка ніяк не хотіла читатися, рядки ніяк не хотіли складатися, слова ніяк не хотіли мати сенс для мене. Чому? Хтозна. Може тому, що автор досить елегантного віку. А може тому, що збірка різної тематики, до того ж ще й написана в різні роки. Подекуди я не могла вхопити сенс написаного або  мораль, подеколи я взагалі не розуміла ЩО я читаю, іноді я ловила себе на думці, що читаю радянські мемуари. Чому продовжувала? Принципи, схвальні відгуки, віра в сучукрліт (наразі майже примарна). Що отримала в результаті? Приємні 15 хвилин протягом читання першої оповіді (АТО, "Азов", Іловайськ), але не без спірних моментів як щодо самого "Азову", так і щодо Білецького. Сліпі оди, схожі на замилювання радянської пропаганди читати було так собі. Інші ж оповіді коротесенькі і не вирізняються нічим як на мене. Якби мене спитали про що вони, я б напевно не відповіла. Одна про невдаху студента в 70-ті, інша про самотню бабусю, потім ще про щось, сторінок на 5-10...Загалом збірка нагадує потік свідомості з 70-х по 90-ті, бо ж нічого її не поєднує окрім фантазії автора. Висновок? Робити певно зарано з лише одної прочитаної збірки, але автор однозначно не мій. Бажаю успіхів йому в роботі перекладачем і редактором, певна, це в нього виходить ліпше.

     "Гризло - справдешній націоналіст. Бо у нас же як? Якщо ти розмовляєш своєю мовою, наприклад, у Києві, Харкові чи в Кривому Розі, то ти вже націоналіст. Україна в цьому справді унікальна країна, яких більше немає у світі. Тут націоналістами називають людей тільки за те, що вони розмовляють своєю мовою. А якщо ці самолюбці ще й хочуть, щоб із ними також говорили по-їхньому, тоді бери вище - це вже нацисти, расисти чи щонайменше фашисти. Такі ми, українці. Тому так і живемо. Обираємо собі владу завжди з чужинців, щоб нас, боронь Боже, не назвали ксенофобами. Обираємо перевертнів, чмошників, бариг, щоб часом до керма не дорвався якийсь націоналюга-фашист, котрий поставить у центрі Києва пам'ятник Бандері і заборонить на телебаченні російські серіали".