Короткі слова - величні дії

Мікаель Юрас - "Короткі слова - величні ліки"/ Michaël Uras - "Aux petits mots, les grands remedes", 2016.

     "Що стосується мене, я ніколи не писав і ніколи не буду писати. Я надто багато прочитав для того, щоб писати: займатися плагіатом мені не цікаво". 

     Мікаель Юрас, (1977) - французький письменник, родом із Сардинії. Зараз є професором сучасної літератури. 

     Два тижні. Рівно два тижні потрібно було мені аби сісти і написати кілька слів про цю книгу. І справа навіть не в тому, що я зачиталася наступною книгою в 1200 сторінок, річ у тому, що французька література, яка трапляється мені доволі неоднозначна і я довго збираюся з думками щоб упорядкувати свої враження. Цей роман про не дуже щасливого молодого чоловіка на ім'я Алекс, який має професію бібліотерапевт. Головний його функціонал - підбирати чи то виписувати людям книги щоб позбавити пацієнта психологічних проблем, бар'єрів у житті або навіть допомогти змінити саме життя за допомогою читання потрібної літератури. Станом на зараз в Алекса є три цікавих пацієнти, яким дуже потрібна його допомога і колишня дівчина, яка кинула його саме через його фах. Врешті-решт Алекс розуміє, що книги - його спасіння і починає прописувати книги самому собі...

     Роман доволі монотонний сам по собі, це не про людину-думку і не про людину-дію, це про людину-течію. Незчисленні посилання на забутих авторів та їхні твори, претензійність, замах, але не достатній для такого задуму. Незважаючи на рецензію Амелі Нотомб, вважаю книгу не до кінця продуманою і без моралі як такої у кінці. Герой закінчив там, де й починав, нехай і з якимись здобутками, але ж... Не знаю як вам розказати про що книга. Це не про пошук себе, не про боротьбу з чимось чи кимось, це просто книга про книги і людей, які їх читають. Тож раджу цю книгу тільки тим, хто їде в поїзді і під рукою немає нічого іншого.

     "Суспільство, основа якого - постійне зіставлення рейтингів, в якому весь час ставлять оцінки лікарям, перукарям, ресторанам - мертве суспільство, тому що одного разу і йому теж поставлять оцінку".

     "Дякую за содову. Моя мати відмовляється її купувати: американський імперіалізм і тому подібна маячня. Це її улюблені аргументи. Я більше їй не протиречу. Я не втискую політику наймогутнішої країни світу в стакан. Вибачте".

     "Біля каси моя сусідка стояла попереду мене. Банка варення. Літр молока. Порція салату на одну людину. Два ломтики шинки. Один рублений біфштекс. Самотність переслідує самотніх людей навіть у супермаркеті. Дивлячись на килим, що рухався під нашими ногами, я розумів тих, хто штовхав перед собою візок. В них родини, вони набрали для родини багато йогуртів. Цілі прошарки продуктів. Продукти яскраві. Для самотніх є продукти в більш тьмяних упаковках: в самотньому домі немає інших людей, яких товар може спокусити". 

Записки з третього рейху

Джулія Бойд - "Записки з третього Рейху"/Julia Boyd - "Travellers in the Third Reich"

     "Страх з кожного з нас зробив боягузів"

     Джулія Бойд - британська письменниця, автор багатьох досліжницьких книжок, жінка колишнього посла Британії в Японії. Мешкає в Лондоні.

     Останнім часом читаю тільки документальну, біографічну чи дослідницьку літературу. Художня література за початок року значно здала свої позиції, можливо через вибір європейських авторів чи просто вона не витримала конкуренції як, наприклад, з цією книгою про подорожі до Третього Рейху. З фільмів про довоєнний період ми знаємо, що туризм в ті роки (до Другої Світової) набув популярності і значного розвитку. І поштовхом до такого зростання подорожей стало закінчення Першої Світової і як наслідок примирення народів, ознайомлення з іншою культурою, традиціями і т.п. Плин життя привів до того, що колишні найзятіші вороги, як то британці і німці стали тісно взаємодіяти. Перші відправляли на навчання до Третього Рейху своїх дітей. Другі їх гостинно приймали, не забуваючи гостинно напихувати їм про нацизм, арійців і біду світу - євреїв. Перші в цьому нічого поганого не бачили, звертаючи все на перебільшення ЗМІ і полохливі очі панікерів-дітей. А другі потихеньку "відвойовували" позицію сильного у цьому обміні, опираючись на свої сильні аргументи. 

     Джулія Бойд недарма назвала свою книгу "записками". По суті це або листи подорожуючих Третім Рейхом у цей час, або окремі записки і нотатки щодо подорожей. Збірка і підведення висновків з листів, записок і розмов абсолютно різних людей (студентів, професорів, митців, домогосподарок, американських чоловіків середнього класу і т.д.) про їхні спостереження під час мандрівки. В якийсь час ти починаєш думати "хіба це не було очевидним?", в деякий ти десь навіть встаєш на бік німців, особливо у важкий час після Першої Світової, коли обдумуєш їхні настрої. А в деякий дивуєшся наївності бойових британських офіцерів, що пройшли Першу війну і в 1930-ті гнівно всіх переконували, що хто-хто, а Гітлер за мир. Радити літературу це невдячна справа, але ця книга сподобається усім історикам і любителям оживити історичні кадри в своїй уяві. Бережіть себе і читайте тільки добрі книги.

     "...розповідь Вулфа закінчується зворушливими рядками прощання: "Цій стародавній німецькій землі з усією її правдою, славою, красою, магією і її трагедією, цій темній землі, цьому стародавньому краю, який я так довго любив, я сказав "Прощавай".

     "За спостереженнями Франка, жінки найбільше були незадоволені договором в цілому, а старі особливо обурювалися з приводу втрати колоній. "Ліпше заплатити будь-які гроші, ніж втрачати територію...Союзники намагаються роздробити нас...вони хочуть повністю нас знищити...ми повірили Вільсону, а він нас зрадив". Деякі німці малювали майбутнє в ще густіших фарбах: "Зараз нам доведеться з пелюшок навчати наших дітей ненавидіти, аби років за тридцять, коли настане час..."

     "Складається враження, що навіть ті подорожуючі, які негативно відносилися до нацизму, інстинктивно намагалися не думати про політичний режим. В їхньому серці жила справжня Німеччина, країна, яка, попри все, продовжувала дивувати і радувати".