Дім Каліфа

Тахір Шах - "Дім Каліфа. Рік у Касабланці"/Tahir Shah - "The Caliph's house: a year in Casablanca", 2006

     "Обещание подобно облаку, а его исполнение - дождю".

     Тахір Шах - британський письменник афганського походження (1966). Мешкає в Касабланці.

     Всі книги, які я коли-небудь читала, приходили до мене в правильний момент. Часом складається враження, що не я обираю книги, а вони обирають мене. Днями в моєму телефоні опинилась ця пригодницько-біографічна книжка, яка вирвала мене з буденності і занурила в марокканську реальність з усіма її плюсами і мінусами. "Вашингтон пост" визначив "Дім Каліфа" як чорну комедію, але я не згодна. Проте, давайте спочатку. Більшість з нас живе нудним міським життям і вирішує питання накшталт що покласти сьогодні в ланчбокс або якою маршруткою їхати, аби швидше бути вдома. Сповна наситившись сірістю Британії і її розміреним життям, Тахір Шах вирішує разом з родиною переїхати до Марокко. Придбавши будинок з назвою "Дар Каліфа", що в перекладі значить дім каліфа, він прирік себе на смішне, а часом небезпечне призвичаєння до культури і традицій королівства. Варто сказати, що новопридбаний будинок підлягав капітальному ремонту, чим власне і зайнявся новий господар, водночас стикаючись з багатьма труднощами. Наприклад, з джиннами, які не люблять нічних відвідувачів вбиральні, чи невидимою Квандішою, яка мисками поїдає кускус. А ще таємна кімната, до якої потайки навідується один сторож! Чим довше розтягується ремонт, тим більше здають нерви у Тахіра, але з кожним днем він все більше проникається звичками і звичаями людей, що його оточують. Зрештою, добре все те, що добре закінчується😉

     Коли книга сподобалась (а це саме той випадок), то багато говорити не хочеться, та й не потрібно. Так, книга проста. Так, трохи передбачувана. Натомість вона кумедна, незвична для західної людини і родинна. Червоною ниткою упродовж всієї книги прослідковується важливість міцної і дружньої сім'ї. Насправді Тахір Шах в своїй книзі сказав простими словами про важливе: любити своїх рідних, йти до кінця і слухати своє серце, бо ж  home is where the heart is.(дім там, де серце)

     "На западе нами движет экстремальная форма вины - если ты не работаешь как вол, то тебя считают ленивым. Однако в Марокко дела обстоят совсем по-другому. Я понял, что люди тут суетятся только тогда, когда это действительно необходимо, а не потому, что они знают, что кто-то за ними наблюдает".

     "Женщинам этого не понять. Они стараются, но не могут постичь вещей, которые важны для мужчины. Возьмëм, к примеру, почтовые марки. Покажите мне хоть одну женщину, которой нравятся почтовые марки!"

Друга чеченська

Анна Политковская "Вторая чеченская"/Ганна Політковська "Друга чеченська" (2002)

     "А мне солдат кричал: "Мы доведëм вас до того, что вы сами в Сибирь будете проситься". Но я там уже была, в Сибири было лучше... А я им: "Как же вам не стыдно, ребята! - продолжает самая первая старушка. -" А если бы твою бабушку сукой обозвали? Что бы ты делал?" А солдат мне в ответ: "Мою бы не обозвали, потому что она - русская".

     Хто з вас знає де знаходиться Чечня? Можливо, Ічкерія? Інгушетія? Ні? Тоді пристебніться, бо я відведу вас у 2001-ший і покажу те, про що ви навіть не здогадувались. 

     І вкотре Ганна Політковська звертає нашу увагу на вкрай важливі теми. Героїчна жінка, яка не побоялася виступити проти Путіна і його політики. Жінка, яку особисто я хотіла б бачити в якості президента. Жінка, яку вбили на день народження Путіна, як у подарунок. Я вже писала про неї у відгуку "Путінська Росія", тож кому цікава її постать - welcome. Сьогодні я розповім вам про власні враження від її книги "Друга чеченська", яка поглибила мої попередні знання і спричинила подальший інтерес до дослідження першої і другої чеченської кампанії.

     Насамперед я вважаю, що книги такого типу не можна навмання брати до рук, до них треба дорости, прийти і їх треба увібрати. Книга не "ваша", якщо ви вскормлені на російсько-путінській пропаганді і вважаєте журналістку Політковську агентом Госдепа. Вона не "ваша", якщо ви вважаєте, що "пацаны в Чечне воевали за правое дело" i "Чечня - рассадник террористов". Якщо ви вразлива чи нервова людина, то вам теж ліпше відкласти цю працю, або ж, якщо ви таки спраглі до правди, пересильте себе і прочитайте про війну російських дикунів з усіма подробицями. 

     Оповідь починається з жовтня '99-го, початку другої кампанії, другої війни. Політковська, як журналіст "Новой Газеты" часто їздить в Чечню за правдою, яка росіянам не сильно і потрібна. Там вона бачить на власні очі жорсткі реалії, які не покажуть по ТБ. Викрадення серед білого дня, розстріли за те, що не сподобався, жорстокі катування, ґвалтування, фільтраційні табори, зачистки, відрізання кінцівок задля сміху, підпал будинків...Перелік звірств рос.армії можна продовжувати дуже довго. Ці страшні вчинки, фактично дозволені владою (бо ніхто не покараний), зафіксовані в цій праці настільки, наскільки дозволив обсяг, бо жертв рос.агресії в Чечні сотні тисяч. Ця безстрашна жінка називає речі своїми іменами, а саме - фашизмом. Але я не погоджуюсь, бо це гірше. Гірше за фашизм. Чого варта тільки блокада Грозного! А рос.командування? Яке знищує цілі села, але не зачіпає справжніх терористів. Насправді ця книга здатна викликати справжній шок у 40-річних, які виросли на суцільній пропаганді і навіть зараз продовжують вірити в неї, відторгаючи правду. В цій книзі ви дізнаєтесь хто є хто з польових командирів Чечні, поглянете в обличчя деяким рос.військовим, прочитаєте про Кадирова (Къадири) старшого і ставлення до нього чеченців, також побачите бридку постать Кофі Аннана (генсек ООН на той час), який заради того, щоб лишитися на другий термін, закрив очі на Чечню...Читати важко, а усвідомлювати прочитане ще важче. Але такі розвінчувальні книги потрібні. Потрібні молоді, старшим людям, літнім. Щоб не можна було сказати "я не знав", бо ми МАЄМО знати. Щоб бути вільними від цинізму, расизму і брехні.

     "Военные диктуют России стиль поведения сегодня. Существенная разница между Ельциным и Путиным состоит в том, что Ельцин, при всех его проблемах, имел очень низкий рейтинг, но высокий авторитет - а у Путина вроде бы есть высокий рейтинг, но нет авторитета. Решение же об окончании войны требует авторитета, потому что только авторитет даëт право на проявление политической воли".

     "Никогда не встречала в Чечне человека, который бы сказал: "Я уважаю Кадырова". Это удивительно и страшно - во главе республики персона с минусовым авторитетом. Все говорят примерно так: "Он плохо кончит, потому что предал".

     "-Куда нам жаловаться? Где власть? Где этот Кадыров? 

      И другой старик, в серой папахе, отвечает: - Кадыров - хуже, чем русские. Всë знает - ничего не делает".

     "...дети привычно обсуждают на сельских улицах, кого из односельчан и в каком виде нашли...Сегодня...Вчера...С отрезанными ушами, со снятым скальпом, с отрубленными пальцами..."

Репресовані кінематографісти

уп-к Л.Брюховецька - "Репресовані кінематографісти. Актуальна пам'ять: статті й документи"

"Кіно-Театр", "АРТ КНИГА", Київ, 2017

     "Для того, щоб зникла брехня, раніше повинен зникнути страх". О.Довженко.

     І знов Господь мене не остеріг, і знов дорога...Йой, треба не так. Скоріше - і знов поринула в документалку, і знов відклала всі книжки😊І нехай моє графоманство не вклалося в розмір, чхати, - ця книга просто знахідка! Її писали кандидати, доктори, кінознавці, журналісти і громадські діячі для всіх, хто цікавиться історією України та мистецтвом кіно. 

     Особисто для мене ця збірка вибраних доль відкрила a whole new world, але по порядку. Ми звикли думати, що кінематограф це не про Україну. Навіть за часи незалежності наш Мінкульт спромігся лише на декілька русифікованих стрічок, про які окрім бомонду ніхто й не чув; а якщо й знімалися українські фільми, то їм просто не давали "зелене світло" на ТБ. З усуненням "легітимних попередників" ситуація покращилась і люди захотіли мати своє, дивитись своє, чути своє, почали впізнавати українських акторів і режисерів, ходити в кіно на рідне і тішитись з цього. Це є правильно, але не треба забувати, що український кінематограф зародився ще у 1920-ті і встиг гідно зарекомендувати себе ще до того, як в 1930-ті він перетворився на інструмент популізму.

     Втрата на початку 1930-х автономії укр.кінематографії наклала свій відбиток на галузь і поділила українське кіно на "до" і "після". Також поділилися й митці - дехто йшов на угоду з системою, стаючи пристосуванцем, а дехто не зраджував собі й країні, назавжди лишившись у пам'яті людей борцями. 

     В цій книзі ви прочитаєте про 12 обраних, 12 доль і життів корифеїв українського кіно, що намагалося віднайти свій шлях у непрості часи. В часи принципу "якщо ворога немає, то його треба вигадати". В часи, коли людей саджали в тюрму, відправляли у табори та розстрілювали через найменший донос. Вам відкриється суперечлива постать О.Довженка з його близькістю зі Сталіним, мітаннями та невизначеністю. "Талановитий, але малокультурний самохвал" - ось яку характеристику дає про нього його сучасник. Далі ви дізнаєтесь про трагічну долю Фавста Лопатинського, забутого генія Майка Йогансена, Миколу Надемського і Степана Шагайду, двох найпопулярніших репресованих акторів України і так далі, і далі...Читаючи, розумієш, що кагебістська машина не зупинена, вона тільки сповільнила рух. Підтвердженням цього може слугувати досі не скасований вирок Сергію Параджанову. За 26 років незалежності Україна досі не реабілітувала режисера. Викрадення і ув'язнення Олега Сенцова вкотре зриває маску з його мучителів, показуючи всьому світові справжнє НКВС-не обличчя країни і її представників. 

     Чи потрібна ця книга сьогодні? Так. Вона була потрібна і вчора, і у 2013, і у 1991. Такі книги відкривають очі широкому загалу на те, чого вони, можливо, не помітили, пропустили, не знали або від них це приховували. Я ані на секунду не пожаліла, що придбала і прочитала цю книгу. Якісний друк, папір, ілюстрації, все виважено і "розкладено по полицях". Читачеві лишається лише відкривати для себе нові сторінки історії. А щодо мене, то я продовжуватиму вивчати цей цікавий для мене період української боротьби в мистецтві, що раджу зробити і вам, адже "рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе".