уп-к Л.Брюховецька - "Репресовані кінематографісти. Актуальна пам'ять: статті й документи"
"Кіно-Театр", "АРТ КНИГА", Київ, 2017
"Для того, щоб зникла брехня, раніше повинен зникнути страх". О.Довженко.
І знов Господь мене не остеріг, і знов дорога...Йой, треба не так. Скоріше - і знов поринула в документалку, і знов відклала всі книжки😊І нехай моє графоманство не вклалося в розмір, чхати, - ця книга просто знахідка! Її писали кандидати, доктори, кінознавці, журналісти і громадські діячі для всіх, хто цікавиться історією України та мистецтвом кіно.
Особисто для мене ця збірка вибраних доль відкрила a whole new world, але по порядку. Ми звикли думати, що кінематограф це не про Україну. Навіть за часи незалежності наш Мінкульт спромігся лише на декілька русифікованих стрічок, про які окрім бомонду ніхто й не чув; а якщо й знімалися українські фільми, то їм просто не давали "зелене світло" на ТБ. З усуненням "легітимних попередників" ситуація покращилась і люди захотіли мати своє, дивитись своє, чути своє, почали впізнавати українських акторів і режисерів, ходити в кіно на рідне і тішитись з цього. Це є правильно, але не треба забувати, що український кінематограф зародився ще у 1920-ті і встиг гідно зарекомендувати себе ще до того, як в 1930-ті він перетворився на інструмент популізму.
Втрата на початку 1930-х автономії укр.кінематографії наклала свій відбиток на галузь і поділила українське кіно на "до" і "після". Також поділилися й митці - дехто йшов на угоду з системою, стаючи пристосуванцем, а дехто не зраджував собі й країні, назавжди лишившись у пам'яті людей борцями.
В цій книзі ви прочитаєте про 12 обраних, 12 доль і життів корифеїв українського кіно, що намагалося віднайти свій шлях у непрості часи. В часи принципу "якщо ворога немає, то його треба вигадати". В часи, коли людей саджали в тюрму, відправляли у табори та розстрілювали через найменший донос. Вам відкриється суперечлива постать О.Довженка з його близькістю зі Сталіним, мітаннями та невизначеністю. "Талановитий, але малокультурний самохвал" - ось яку характеристику дає про нього його сучасник. Далі ви дізнаєтесь про трагічну долю Фавста Лопатинського, забутого генія Майка Йогансена, Миколу Надемського і Степана Шагайду, двох найпопулярніших репресованих акторів України і так далі, і далі...Читаючи, розумієш, що кагебістська машина не зупинена, вона тільки сповільнила рух. Підтвердженням цього може слугувати досі не скасований вирок Сергію Параджанову. За 26 років незалежності Україна досі не реабілітувала режисера. Викрадення і ув'язнення Олега Сенцова вкотре зриває маску з його мучителів, показуючи всьому світові справжнє НКВС-не обличчя країни і її представників.
Чи потрібна ця книга сьогодні? Так. Вона була потрібна і вчора, і у 2013, і у 1991. Такі книги відкривають очі широкому загалу на те, чого вони, можливо, не помітили, пропустили, не знали або від них це приховували. Я ані на секунду не пожаліла, що придбала і прочитала цю книгу. Якісний друк, папір, ілюстрації, все виважено і "розкладено по полицях". Читачеві лишається лише відкривати для себе нові сторінки історії. А щодо мене, то я продовжуватиму вивчати цей цікавий для мене період української боротьби в мистецтві, що раджу зробити і вам, адже "рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе".
Немає коментарів:
Дописати коментар