Береніка

 

Генріх Фольрат Шумахер - "Береніка"/ Heinrich Vollrat Schumacher - "Berenice", 1893.

     "Вона гордо випросталась і відповіла тремтячим від гніву голосом:

     - Береніка - цариця і іудейка.

     Тоді він розреготався і сказав:

     - Цариця - це нічого, іудейка - це щось, а римлянка - це все".

     Я почала читати цю книгу, тому що хотіла пірнути в інтриги, змови, політичні баталії та багатоходовочки, щоб отримати "ах" у кінці. Читаючи по дорозі на роботу, на роботі, на шляху додому та перед сном я розуміла, що очікування мої виправдаються і хоч цей роман-трагедія написаний в 19-тому столітті читати було не нудно, а зовсім навпаки - дія в моїй фантазії відбувалась ніби у фільмі Бен-Гур 1953 року.

     Ми в Римській імперії у період Нерона. Розширення і велич Римської імперії означає підкорення та занепад для інших держав та народів, зокрема іудеїв, чий цар та цариця - Агріппа та його сестра Береніка вимушені обрати на чиїй вони будуть стороні - Бога та вітчизни або зрадників і друзів Риму. Агріппа замислює зруйнувати імперію зсередини і для того намовляє Береніку зробити свій хід, проте Береніка думає лише про долю свого народу. Вона навіть не здогадується, що скоро стане прокляттям для всіх іудеїв.

     Ця книга  - короткий посібник з пристрастей людських та їхніх слабкостей, в ній ви дізнаєтесь що може зламати найсильнішу людину. Деякі рядки жахатимуть, деякі ви пробігатимете очима, а деякі змусять жалібно посміхнутись. На що може піти жінка заради влади, кохання, відданості народу? Про все це і не тільки в книзі, в якій ви запам'ятаєте всі імена лише в середині - трагедії "Береніка". 

     

     "Це початок кінця, - пробурмотів він і подумав з якоюсь диявольською радістю: "Сто розумних людей не вигадають того, на що здатна жіночна хитрість".

     "В самому кінці ходи, в розірваному одязі, посипавши попілом розпущене волосся, йшла висока, струнка, велично-прекрасна жінка, опустивши донизу голову, покриту хусткою.

     - Береніка! - вигукнув хтось.

     Натовп мовчки дивився на неї".

     " - Меч личить воїну - у жінки інше знаряддя. Звісно, я вже давно могла встромити римлянину кинджал у серце, коли він лежав беззахисний у ніг моїх. Я могла влити отруту в його кубок...

     - Чому ж ти цього не зробила?

     - Жінка мститься тим же знаряддям, яким її було поранено. Етерній Фронтон вбив в мені кохання, і він сам буде вбитий коханням. У той день, коли він буде з тугою кликати Саломею, в той день він бути самотній".