Звичайні незвичайні священики

упорядник В.Карп'юк - "Звичайні незвичайні священики"

ТОВ "Дискурсус", Брустури (2017)

     "Якщо вам легко у житті, значить щось не так. Якщо вам важко, значить ви на добрій дорозі".

     Перед вами книга, яку я випадково побачила на книжному ринку і якось одразу полюбила її. Можливо через незвичний зміст, а можливо через світло, яке, здається, так і лине з книги, я вхопила цю збірку і читала, читала, читала...Отже➡

     Василь Карп'юк - (1988), український поет, прозаїк, видавець та аніматор літературного процесу, співзасновник видавництва "Discursus". Лауреат літературних премій: "Смолоскип", "Гранослов", ім.О.Гончара, ім.І. Франка та ін.

     Людська натура полюбляє гучні скандали, епатаж і яскравість і вже якось так повелось, що вищенаведене ллється на нас і з ТБ і з газет...Про хороших людей рідко пишуть ЗМІ, тим паче про священиків. Адже люди скоріше розкуплять тираж газети, в якій написано про чергового мерседеса в священика з Лаври, аніж про священика в селі, який заснував дитячий центр. Перед вами збірка нарисів від українців про священиків, яких вони знають (зустрічали) особисто. Розповіді про Людей, які надихають своїм прикладом, адже в правильному світі так і має бути. Деякі нариси сягають двох-трьох сторінок, деякі довші, але всіх їх об'єднує світло і якесь таке просте добро, прочитавши (дізнавшись) про яке розчулюєшся. Особисто мені сподобалась розповідь військового про зустріч на блокпосту з протоієреєм, засудженим "владою" ЛНР до страти за свою проукраїнську діяльність; коротенька зустріч, яка проте показує характер і життєву позицію священика. Взагалі не можна виокремити тільки якусь одну оповідь, бо ж стільки гідних людей, стільки доль, які вражають! 

     25 оповідників, серед яких Дзвінка Матіяш, познайомили нас з історіями, які надихають, дивують та обнадіюють. Лише 124 сторінки, які зіпсувала тільки неуважність редактора або коректора, бо ж таку малу кількість сторінок можна було вичитати ретельніше. Прикро, що малий тираж. Шкода, що мало історій. Але прекрасно, що така книга є, її купують, дарують і дають почитати. Головне розуміти, що таких священиків в Україні тисячі. Ми не чуємо про них з новин, але саме їхнє життя є прикладом, який надихає...тихою щоденною молитвою і працею.

     "Звичайно, добре сидіти у своєму приході і бути просто мудрим старцем. Таким, до якого приходять радитись і на якого приїздять подивитись здалеку. Це також служіння. Але у сучасних реаліях Церква і служителі мають бути динамічні та зрозумілі. Бо комусь треба проповідувати у буцегарнях, комусь на фронтах, комусь у дитячих лікарнях".

     "...був капеланом "Тризубу", та Дмитра Яроша. У нього виникла думка, що майбутнє Греко-Католицької Церкви і взагалі християнства - на Східній Україні. Західна може бути як дріжджі для тіста, але пектися хліб має на Східній". 

Холодний Яр

Юрій Горліс-Горський - "Холодний Яр" (1936)

"ВКФ "БАО", Донецьк, 2014

     "Ідуть колони тернисто-кривавим шляхом - до ясної великої Мети. Дорогу вказують їм могили тих, що на прапорах мали: "Воля - або смерть".

     Юрій Горліс-Горський - (Юрій Юрійович Городянин-Лісовський), 1898-1946. Український військовий і громадський діяч, старшина Армії УНР, письменник. Учасник Першої світової війни, на початку 1920-го року приєднався до полку гайдамаків Холодного Яру, ставши осавулом 1-го куреня полку гайдамаків. Далі робота зв'язковим і перший арешт. Робота в підпіллі і знову арешти і 2 смертних присуди, яким не судилося справдитися. У 1934 році накладом сотника Івана Зуба вийшло перше книжкове видання під назвою "Холодний Яр". На жаль, багато редакцій змінювали текст на галицький манер. Неперекручений текст 30-х років у незалежній Україні ніколи не видавався. А далі Горський бере участь у Другій світовій і повертається до Холодного Яру. В Новому Ульмі у 1946 році разом з І.Багряним та іншими засновує Українську Революційно-Демократичну партію, проти якої здіймають агітацію деякі члени Закордонних частин ОУН(б). Помер (вбито) 27 вересня 1946 року у віці 48 років.

     Україна на початку ХХ століття...На теренах нашої Батьківщини тривають національно-визвольні змагання. Хто візьме гору в цій боротьбі - принаймні на чиєму боці буде моральна перемога?

     1920 рік. Запорізька група з боями продерлася на Чигиринщину. В складі цієї групи є старшина запорізької кінноти Юрій (автор і оповідач). Залишившись, а згодом і приєднавшись до "республіки" Холодний Яр, він осягне все значення боротьби повстанців. Зустрінеться і воюватиме пліч-о-пліч з побратимами проти червоного ворога, що взяв за мету знищити "бандитів" та "ворожий елемент", поневолити українців і поширити терор нашою землею.

     Цю книгу мені подарувала подруга і я дуже вдячна їй за це. Вбачаю в цьому усмішку долі, бо видання 2014 року і видалося воно в...Донецьку! Рідний Донбас передає мені символічний патріотичний привіт❤Цей документальний роман став для мене ледь не найбільшим книжним відкриттям цього року. Різкі і жорстокі 20-ті роки змінили долю мільйонів українців, та знайшлися серед них ті, хто взяв до рук зброю і рішуче виступив проти ворога. Ця "золота", без перебільшення, книга відкриває нам очі на повстанців з Холодного Яру, їхній героїзм, відвагу та жертовність. Понуро-величний яр слугує домівкою і прихистком для відчайдухів, що захищають свої землі від червоного кагала. Горський знайомить нас зі своїми побратимами, з якими він ділив шматок сала і бився до останнього патрона. Всі герої зображені настільки детально, що здається ніби бачиш їх перед собою, захоплюєшся їхньою волею. Тут і "степовики", і "рибалки", "холодноярці", "чорнолісці", "вороновці"...Тут і дівчата-розвідниці та бойові товаришки, які й "з пекла вугликів принесуть". Крім повстанців бачимо теж селян, які зі зброєю в руках захищають свої домівки та рідних, здавалося б сама земля повстала проти терору. Також в романі присутня невелика любовна сюжетна лінія, яка розкриває нам автора, як людину із залізною волею і сталевими характером. Любов до Батьківщини, до неньки-України, ось те, на що опиралися холодноярці, з чого брали сили. А сили і волю мали чималі, бо боялася Москва того загону більше аніж Махна. Автор, будучи безпосередньо учасником і очевидцем тих подій, справедливо вказує на бездіяльність, безініціативність, мрійливість і взагалі пасивність українського уряду у той час. З важкістю на серці читаються останні глави, розуміючи, що хоч і пройшло майже 100 років з того часу, але мало що сьогодні змінилося. На превеликий жаль в 1920-ті та 1930-ті роки Україна втратила забагато своїх синів і доньок, рікою текла кров українського патріота. Це книга, як шана, про них, про героїв, вірних дітей своєї країни, які боролися за неї до останньої краплини крові і так і не побачили незалежної України. Вічна слава героям визвольних змагань! Не зганьбимо їхню пам'ять.

     "Побачивши, що втекти вже не вдасться, отаман пустив собі кулю в скроню з револьвера. Перед тим крикнув так, що чули останні: "Готуй нових борців, Холодний Яре!"

     "К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібний не мрійний павячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших "приятелів" шанувати їх, Україна ніколи не буде щасливою".

     "Був колись щирим комуністом. Я шахтар з Донбасу, а ми майже усі були комуністами. Потім побачив я, що не те то все, за що ми боролися. Не можу дивитись на ті всі несправедливості".

     "-Добридень, хлопці!

      -Слава Україні! - відповідає декілька голосів.

      Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість "Здоров" вітатись "Слава Україні", а відповідається - "Україні слава".

Про військове мистецтво

Niccolò Machiavelli "Dell'arte della guerra"/Нікколо Мак'явеллі "Про військове мистецтво" (1519-1520)

     "Не все дають боги одній людині: перемагати, Ґаннібал, ти вмієш, а скористатися перемогою - ні". Маґарбал, командуючий пунійською кіннотою.

     Сьогодні я розповім вам про книгу, з якою давно хотіла познайомитись, це примірник Мак'явеллі "Про військове мистецтво". На жаль, українського перекладу саме цієї книги не існує, тому маємо що маємо. 

     Нікколо Мак'явеллі - (1469-1527), державний секретар Флоренції, політичний діяч, мислитель. 

     Книга починається з передмови автора, де він віддає шану покійному другові і перепрошує в читачів за можливі неточності. Починається оповідь. Мак'явеллі разом з декількома поважними друзями ведуть бесіду з Фабріціо Колонна, який бився за іспанського короля Фердинанда ІІ Арагонського і є шанованим військовим стратегом і тактиком. В ході невимушеної бесіди Фабріціо відповідає на численні питання та пояснює яким в наш час (16ст.) має бути військо, опираючись на приклади давнини. Здається, ось і все, але насправді це тільки верхівка айсберга. Поступово, розділ за розділом, Фабріціо розкриває здавалося б всім відомі, але забуті засади успішного війська. Він відповідає на питання де і серед кого набирати піхоту та кінноту, як озброювати різні типи військ, підкреслює важливість музики та стягів, розкриває деякі хитрощі при веденні бою і все це підкріплює прикладами стародавніх військ та битв за часів Сцилли, Цезаря, Адріана, Ґаннібала і т.п. Він говорить про види озброєння і тактику, шикування війська, засоби обдурити неприятеля, каже як діяти на ворожій території при невидимому ворозі, як вирішувати конфлікт у військовій частині, як налагодити постачання їжі, як карати зрадників і багато-багато чого ще. Знову ж спираючись на приклади з римського війська, він зауважує, що релігія була там авторитетом для посилення дії закону і що непогано було б запозичити це. Насамкінець Фабріціо підсумовує вищесказане і закінчує зі словами:"Я вже старий, але ви молоді, займаєте високі посади і може так статись, що ви будете займатися реформуванням військ. Ступіть на мій шлях і створіть військо, опираючись на людей з Давнього світу, які в своєму прагненні до влади робили самі і змушували інших робити все, про що ми сьогодні говорили, закаляли своє тіло і привчали свою душу нічого не боятись".

     Цю книгу я читала вдумливо, часом перечитуючи деякі абзаци двічі чи тричі. Читала вдома, в метро, на вулиці, в черзі - ніщо не могло мене відірвати від неї. Загалом я не маю що додати до вищесказаного, окрім того, що погоджуюсь з усім, що сказав Фабріціо Колонна. Розділяю його гіркоту щодо занепаду сучасного війська, що не кажи, а ніяка армія світу не порівняється з армією Цезаря чи Олександра Македонського. Розумію його нарікання на сучасних правителів, які не мають жодних чеснот, але разом з тим маю надію на молоде і освічене покоління, спроможне на реформування війська сучасності. Наостанок скажу лише, що особисто я хотіла б бачити цю книгу на столах всіх топ-менеджерів, включно з міністром, нашого Міністерства Оборони. Хтозна, може і змінилося б тоді щось. Дякую, що прочитали.

     "Єдність підтримується у війську передусім авторитетом головнокомандуючого і створюється вона його талантом, бо на війні поважають не рід і не владу, а тільки талант".

     "Природа рідко породжує сміливців. Вони створюються важкою працею і навчанням".

     "Видатні люди частіше зустрічаються в республіках, де шануються таланти, аніж у монархіях, де їх бояться".

Напівкровний блюз

Esi Edugyan "Half-blood blues" / Есі Едуґян "Напівкровний блюз" (2011)

     "Це не чесно. Таланти розподіляються так до біса не рівно. Ніби Бог просто залишив свій чортовий мішок талантів десь в канаві і сказав: "Розбирайте, пані та панове".

     Есі Едуґян - канадська письменниця (1977), батьки якої емігрували з Ґани. Отримані нагороди за "Напівкровний блюз": Scotiabank Giller Prize (2011), Man Booker Prize (2011), Orange Prize for Fiction (2012).

     1939 рік. Молодий і талановитий трубач Ієронімус арештований у паризькому кафе нацистами. Про цього музиканта ніхто й ніколи більше не чув. Йому було 20. Він був громадянином Німеччини. І він був чорним. 

     Забігаючи вперед, скажу, що ця книга - краща з усього, що я читала за довгий час. Неймовірне поєднання джазу і війни, рідкісна тема для висвітлення (роль чорношкірих в нацистській Німеччині) і зрада, яку неможливо пробачити. 

     Ми присутні на репетиції джаз-бенду. Тут, в занедбаному клубі із заштореними вікнами, збирається Сід (басист), Чіп (ударник), Пауль (піаніст), Ієро (трубач), а ще Фріц та Ернст. Два американці, троє німців та єврей. Один із них особливий, бо відрізняється серед усіх неймовірним талантом, а ще він чорношкірий і він німець. Одного дня Ієро натрапить на нацистів, які заарештовують його та відправляють у концтабір. З того часу ніхто ані слова не чув про трубача Ієронімуса Фолка. Пройшло 50 років...

     І знову я довго читала книгу. Але з цією в мене все інакше - я смакувала її, навмисно розтягуючи читання, щоб подовше не знати кінця, адже, здається, все так безнадійно. Я думаю, що загалом тему чорношкірих в нацистській Німеччині не розглянуто в повній мірі, адже тисячі чорношкірих німців були мішенню для нацистів одразу після євреїв, саме німців, адже чорношкірих іноземців не чіпали. Ієронімус Фолк, наш головний герой, німець, але з неправильним кольором шкіри. Його зникнення змінило все - життя гурту, життя музикантів, ба навіть світову музичну історію. Це книга про відданість своїй справі, дружбу, зраду, джаз. На сторінках цієї книги ви зустрінете Білла Коулмана, матимете змогу зіграти з Луї Армстронґом; ви зануритесь у світ джазу по саму маківку, поглянете на джаз з різних ракурсів, на власній шкурі відчуєте як це, грати в гурті, постійно доводячи свою вартість. 

     Едуґян покаже вам Париж і Берлін 1939-40 років, і Берлін 1992 (наш час), з кожною новою главою вам відкриватиметься що ж насправді сталося у той день та за певний час до того. Майстерний і точний виклад наводив мене на думку, що автор чоловік, настільки без зайвого сентименталізму все написано. Увага до деталей та правдивих історичних фактів додає ще більше плюсів, персонажі стали просто рідними мені, настільки близькими, що я ще довго житиму з ними в моїй голові. Це яскравий примірник гідної сучасної прози, я б навіть відвела цій книзі місце на полиці із класиками. Ви будете стривожені, спантеличені і розбурхані, і точно не залишитись байдужими. Бо це шедевр.

     "Я беззвучно плакав. Я закрив обличчя рукавом, почуваючись осоромленим. Ніколи не знав, що страх має смак. Має. В тій темряві він забив мої ніздрі, насипав немов пісок у моє горло і я майже задихнувся від нього".

     "Безсумнівно, я ніколи не був задіяний в щось величніше за це в своєму житті. Ми всі були вільними, брате. Хоча б у ту ніч ми були вільними".