Невідомі кохання

В.Семененко  - "Невідомі кохання відомих українців"

Вид.дім "Школа", Харків, 2010.

     "Ліків від кохання не існує". Т. Шевченко

     Валерій Іванович Семененко - (1941), кандидат історичних наук, професор кафедри українознавства ХНУ ім. В.Н.Каразіна.

     Ви кохаєте зараз? А чи кохали ви когось так нерозважливо як Ольга Кобилянська, перебирали жінками як Кобзар або ж мали зв'язок із такою геніальною і водночас запальною людиною як Людмила Гурченко? Всі ми так чи інакше слідкуємо за життям селебріті, бо ж вони самі так і лізуть до нас з подробицями власного життя, обсмоктуючи кожну пікантну деталь. Але що ми знаємо про особисте життя класиків? У більшості підручників і статей їхні постаті ідеалізують, ретельно здуваючи з них порошини слабкої людської натури. 

     Насправді ж  усі вони були людьми зі своїми, нехай вже буде, вадами, своїми життєвими обставинами і головне - це були люди тієї епохи. Збірка складається з історій про особисте життя відомих українців. Тут і Ахматова з її численними зв'язками, Винниченко з його пошуком еротичних розваг, історія гордої любовної невдахи Кобилянської, огидна історія Куліша, хворе в прямому сенсі слова кохання Лесі Українки, Сосюра з його діагнозом маніакально-депресивний психоз і багато-багато ін. Цікаво читати? Однозначно. Наскільки правдиво? Автор надає перелік джерел у кінці книги (серед них багато архівів), тож при великому бажанні можна перевірити професора.  Тепер що не сподобалося.  Грубі помилки в написанні, відмінюванні слів, неправильне визначення роду слова, неправильна побудова речень. Соромно, Харкове! Також я вважаю, що можна було обійтися без оціночних суджень автора, це статті чи газета "Аргументы и Факты"? В цілому схвальний альтернативний твір, який говорить, що  всі ми люди і нам не чужі людські пристрасті. Не знаю як вам, а мені здається доречним згадати тут другу заповідь "Не роби собі кумира". Так от, не робіть.

     "Потім почав захищати необмежену статеву свободу в інтимних стосунках, хоча й не міг точно відповісти на доленосне питання - чи може соціал-демократ відвідувати повій?" -(йдеться про В.Винниченка)

     "Сразила меня к великому моему несчастью, долгая любовь" І.Бунін

Холодна гавань

Річард Єйтс - "Холодна гавань"/Richard Yates - "Cold spring harbor", 1986.

Вид-во "Азбука-классика", 2010.

     "Вона ще не плакала і не підняла на нього очей, а на щоці вже виступила червона пляма, яка своєю формою нагадувала штат Техас, і тут він зрозумів, що повинен терміново забратися звідси, інакше він ще раз її вдарить".

     Річард Єйтс - (1926-1992) - американський письменник. Протягом життя твори Єйтса зустрічали загальне визнання критиків, проте жодна з його книг не продавалася великим тиражем. Широка публіка почала визнавати його лише після смерті, у зв'язку з екранізацією його "Дороги перемін", де зіграли Кейт Вінслет і Леонардо ДіКапріо.

     Єйтс з'явився в моєму житті неочікувано, власне його принесли в мою кав'ярню в якості книжної пожертви. Погодьтеся, мало шансів відкласти книгу, коли на обкладинці її розхвалює Курт Воннеґут і "Sunday Telegraph". І от я вже в Америці 1935-го року. Родина Шепардів переживає не кращі часи. Голова сім'ї Чарльз - флегматичний офіцер на пенсії, його дружина Грейс - неврастенічка-алкоголік та їхній син Еван, 17-річний хлопець, перед яким, здається, відчинені усі двері. В часи Великої депресії не так просто вибитися в люди, але це ще важче зробити, коли в 17 ти маєш дружину і дитину. Недалекоглядність, важкі рішення, хіть, і спадкова безвідповідальність вирішать долі цієї родини.

     Декілька днів пішло в мене на осмислення цієї новели. Я свідомо не спішила з висновками, бо знала, що це останній написаний твір Єйтса перед смертю і один з найбільш оцінених. Новела присвячена Воннеґуту, цікаво чому саме йому. А ще вона просякнута депресією, безвихіддю і фаталізмом. Забагато деталей і відступів часто втомлювали, часом складалася думка, що цими втомлюючими деталями автор хоче відтіснити нас від головного, важливого. Чому головні герої вчиняють саме так, що спонукає їх до цього? Брак рішучості, підтримки, впевненості чи егоїзм? Автор не дає нам відповідей. Днями я прочитала в якійсь книжковій спільноті, що Єйтса записали в суто чоловічі письменники. Я погоджуюсь з даним твердженням на всі 100. І справа не в брутальності тексту і не в еротичних уривках з лайливими слівцями. Справа в куті зору. У вчинках, притаманних суто чоловікам, чоловічому мисленні. Гадаю, що на основі цієї новели чудово було б зняти драму з налітом романтичного флеру. Вуді Аллен, візьмись!

     "-Чому ти завжди просиш чорну каву? - спитав його мийник посуду.

      - Просто люблю, - відповів Філ, що було не зовсім правдою: він пив чорну каву, наслідуючи свою матір ("Це смачно, це бадьорить і підіймає настрій. Ось чому її постійно п'ють французи")".

     "Ну що робити з такою жінкою? Готовність вмерти заради кохання в когось може викликати жалість, але чим вона гірша за будь-яку іншу форму вмирання?"

Щоденник чеченського письменника

Султан Яшуркаев - "Ях. Дневник чеченского писателя"/ Султан Яшуркаєв - "Щоденник чеченського письменника", 1995.

     "Вчора взяли в полон трьох російських солдатів, які розповіли, що їм наказано вбивати нас усіх підряд - і мирних, і не мирних".

     Султан Сандалієвич Яшуркаєв - (1942-2018) - чеченський поет і письменник. Випустив дві книги прози і поезії чеченською мовою. "Ях" - перша книга (рукопис), написана російською. Перекладений французькою, німецькою, чеською, польською і мовами країн СНД.

     Я просто не могла оминути увагою цю книгу. Мало того, що це свідчення очевидця, так це ще й щоденник (рукопис, якщо точніше). Записи Яшуркаєв починає вести в січні 1995-го під ревіння літаків і бомбардування міста. Просто сів і став писати. Треба ж бо чимось займатися, коли ховаєшся від авіанальоту.

     Чечня. Що взагалі знає про неї пересічний українець? Асоціативний ряд буде приблизно такий - десь біля Росії, Росія з нею воювала, Кадиров. Так вже сталося, що я знаю трохи більше, бо грішна, цікавлюся історією і боротьбою народів за незалежність і самостійність. Десь після Політковської я остаточно склала картину в своїй голові про ці дві страшні Чеченські війни. Кажу одразу - факти настільки чорні і настільки нелюдські, що беріться читати про той час тільки в тому випадку, якщо ви готові сприйняти їх. Гвалтування людей (часто неприроднім способом), звірячі вбивства, трупи, які обглодують собаки, черпання питної води з калюж...І це було не так давно, не так далеко від нас і робилося тим народом, з яким воюємо і ми зараз. Окрім щоденних побутових записів на кшталт кого вбили, який район обстрілюють зараз і роздумів про час смерті Яшуркаєв іноді пише про сутність чеченця. Серед цих уривків я запам'ятала мудру притчу про слово чеченця, аналогів якої не чула досі. А ще він згадує дитинство, заслання до Казахстану, розкриває таємні і загадкові шпарини культури чеченця, особливості характеру, їхнє ставлення до  грошей, дому, крадіжок, війни, ба навіть Росії. В своєму щоденнику Султан Яшуркаєв нікого не звинувачує, навіщо стрясати повітря зайвими словами, всі і так знають хто знищує чеченський народ. 

     Провізія закінчується. Російська армія наступає. Тікати нікуди. "Битва за Грозный будет страшная!" - останній запис в щоденнику (жовтень, 1999).

Шпигунський роман

Б. Акунин - "Шпионский роман"/ Б.Акунін - "Шпигунський роман", 2005.

     "-А що, Тухачевський не був ворогом народу?
    -Ворогів народу не існує в природі - спокійно відповів старший майор. - Як ти собі це уявляєш? Живе на світі сволота, яка скрегоче зубами і говорить собі: "Ух, народ, як же я тебе ненавиджу"? Ні, Єгорка, свій народ люблять усі, навіть білогвардійці та троцкісти. А "ворогами народу" наша влада називає людей, які можуть бути для неї небезпечні".     

     І знов Акунін. На цей раз без Фандоріна, хоча натяк на нього буде:) На постаті автора зупинятися не буду, бо писала про нього в попередніх відгуках, ліпше більше уваги приділимо романові. Отже.

     Весна 1941-го. Молодий співробітник "органів" Єгор Дорін отримує небезпечне розвідзавдання - проникнути в ряди німецьких шпигунів-зрадників, зійти за "свого". І це здається простим, бо Єгор досконало володіє німецькою, боксує і готовий служити партії. Але спочатку він зустрічає дівчину з зеленими очима, далі ближче знайомиться з командиром, в якого теж очі, проте бувалі, "матьорі", наостанок дізнається про репресії і голодомор в Україні. На додачу всі карти плутає агент Абверу "Вассер", якого ніхто не бачив, і якого всі дуже бояться. Та Дорін не здається, бо від виконання його завдання залежать долі мільйонів життів. Він має вияснити дату початку нападу на СРСР.
     Якщо коротко, то я задоволена. Чхартішвілі (Акунін) вкотре довів, що вміє писати в різних жанрах. Імпонує максимальна достовірність викладених фактів радянської дійсності. Немає пропаганди, ностальгії за минулим. Написано і показано правду. Чекісти показані чекістами (себто катами в погонах), репресії, бідність, голод, взагалі весь "цвіт" совєтів. До речі книгу екранізовано Росією у 2012 році, так от в екранізації все інакше (як ви могли здогадатись). Сюжет книги як на мене блискучий. Дві ставки грають одна проти одної, питання лише чия ставка зіграє. Антагоніст в кращих традиціях Крісті - ніколи не вгадаєш хто. Окремо додам, що це єдина (поки що) книга російського письменника, яка мені трапилась, де українець зображений не дурним хохлом з суржиком і чубом, а мужнім патріотом, про якого навіть пишуть з повагою. Уявіть, навіть ОУН в книзі згадується! Ми з вами звісно вже знаємо коли і головне ЯК почалася Друга Вітчизняна, але ця книга дає можливість подивитися на червень 1941-го трохи інакше. А це цінно.

     "- Красно дякую, зі мною все в порядку, просто дуже злякалася, - сказала дівчина. "Інтелігенція", визначив про себе Єгор, тому що нормальні дівчата таким тоном не говорять і виразів накшталт "красно дякую" не вживають".

Холодний вітер перемін

Ніна Фіалко - "Холодний вітер перемін"

Вид-во "Богдан", Тернопіль, 2018.

     "Щасливі не ті,хто багато має, а ті - кому вистачає".

     Ніна Іванівна Фіалко - (1943) українська письменниця, родом з Черкаської області. Член Національної Спілки письменників України. Все життя працювала в Тернопільському управлінні громадського харчування. Писати почала на пенсії.

     Цю книгу інтуїтивно обрала для мене близька людина, тому я без вагань і упереджень одразу взялася за неї. Адже книжки завжди до нас приходять коли? Правильно, вчасно! Власне, я її прочитала за три дні:)

     На обкладинці зображено Тернопіль і не даремно, адже основна дія відбувається саме там. Часовий проміжок від 50-х аж дотепер. Головні герої - прості люди в пошуках щастя, правда, воно в кожного своє. В романі ми відстежуємо долю родини Смолярчуків, а особливо їхніх трьох доньок: Марго, Наталі і Галини. Всі вони з часом покидають батьківську хату і будують своє життя. Життя з технікумами і училищами, перукарнями і бавовняними комбінатами, наладчиками станків і акторами, з помилками і гіркими розчаруваннями. Хто з них дійде до свого хепіенду невідомо, в кожного ж бо він свій і шлях до нього різний.

     Книга крайностей - ось як я б її назвала. Всі герої такі шаблонні, що аж як у казці - роботящий і ледар, гуляща і зациклена на родині, деспот і ловелас, всі персонажі шаблон на шаблоні. Вийшов би типовий 8-серійний серіал із обірванням на пів-слові в кінці серії і уходом в затемнення. Що мені НЕ сподобалось: немає чіткої лінії автора. То невчасно проголосили незалежність України, то саме тоді і треба було; то йде чітка настанова, що в країні все погано і треба виїжджати закордон, а то лишіться. Вкрай дратувало ниття через рядок, що в країні зараз гірше нікуди і що всі (включно з державою) їм винні. Ніби писав совок для совка. Тепер що сподобалось: багато діалогів, є деякі мудрі речі, акцент на родинні цінності, хороші описи радянської дійсності. Це перша книга Фіалко, з якою я ознайомилась. Судячи ТІЛЬКИ з неї, роблю висновок, що вона лайтова Люко Дашвар. Я думаю, що назва книги теж важлива, тому що при розпаді СРСР люди опинилися у відчаї, так як не звикли думати за себе, керувати власним життям, аж тут подув холодний вітер перемін. І вже йти або з ним, або проти нього. Кожен вирішив сам.

     "- А чи відомо тобі, що  присвоєне незаконно чуже ім'я чи прізвище, накладає на долю людини і чужий хрест, який може стати набагато важчим, ніж той, якого тобі дали?"

     "За недодану материнську любов у дитинстві не можна ніякими грішми відкупитися. Гроші протікають, мов пісок крізь пальці, а любов залишається в серці на все життя".