Сила твоєї кішечки

Кара Кінґ - "Сила твоєї кішечки"/ Kara King - "The Power of the Pussy", 2012

     "Штука не в тому, щоб знайти гідного чоловіка. Головна складність - стати такою жінкою, щоб він захотів бути гідним тебе".

     Кара Кінг - колишня ведуча програми на радіо Маямі, зараз - щаслива дружина і автор книг.

     - Розумна жінка не лякається провокативних назв, - подумала я, коли завантажувала книгу на телефон. Прочитавши коротку анотацію, я зрозуміла, що до "Монологів вагіни" їй як мені до Риму в карантин. Почавши читати - упевнилася в цьому, проте вона все-таки знайде свого читача.
     В книзі автор розповідає про базові чесноти, які повинен мати твій обранець. Про те, якою ти повинна бути, щоб зустріти того єдиного. Що дозволяти чоловіку, після яких вчинків тікати світ за очі, за що хвалити, як нагороджувати і як себе любити. У кінці книги є певний списочок питань, на які ти маєш чесно відповісти і тоді ти побачиш що спиняє тебе на шляху до "довго і щасливо".
     Як на мене, то те, що написано у книзі можна скоротити до декількох тверджень, які мають бути в голові у кожної жінки, а саме:

- Люби себе.

- Поважай себе і не зраджуй своїм принципам.

- Будь з тим, хто вчинками робить тебе щасливою.

- Не зв'язуйся з брехунами, аб'юзерами, наркоманами, алкоголіками і ледарями.

- Приймай свої і чужі недоліки, навчись їх любити.
     Такі книги однозначно потрібні. Їх повинні читати жінки, в яких занижена самооцінка, які пережили емоційне розставання або ті дівчата і жінки, які зневірилися у тому, що знайдуть свою половину, не знаючи, що своїми руками руйнують своє майбутнє щастя. Не буду казати, що я в білому пальто і скажу, що декілька абзаців здалися мені сильними. Декілька порад здалися мені не банальними. І декілька сторінок я прогорнула, тому що було відверто нецікаво. Але якщо навіть одна жінка після цієї книги вирішить змінити щось в своєму житті, книга надрукована не даремно.

     "Якщо ти розумна жінка, тебе буде приваблювати те, як чоловік до тебе ставиться".

     "Впевненість у собі миттєво робить людину привабливою. Як і усвідомлення і прийняття того, хто ти є. Як і вірність принципам. Коли людина впевнена у собі, їй легко розслабитися і бути собою в присутності інших. Тоді і всі навколо щасливі, розслаблені і не відчувають жодних незручностей. Впевненість у собі ніяк не залежить від твоєї зовнішності. Бути впевненою у собі - значить бути собою і не вибачатися за це".

     "У світі багато жінок, які намагаються перекроїти себе і стати такими, якими їх хочуть бачити чоловіки. Це абсолютно не вірно. Протягом усіх відносин ти відчуватимеш дискомфорт. В результаті тобі набридне прикидатися. Така тактика не принесе результата, тому що врешті-решт хтось з вас не витримає. Або ж він побачить твою акторську гру і це його відштовхне, або ж тобі набридне своя роль, і ти здашся".

Я їм тишу ложками

Майкл Фінкель - "Я їм тишу ложками"/Michael Finkel - "The Stranger in the Woods", 2017.

     "Більш за все він мріяв про тишу: "Я би ніс її, скільки зміг, їв би ложками, смакував би потроху, насолоджувався смаком. Я б її святкував".

     Майкл Фінкель, (1969) - американський журналіст і письменник, одну з його книг екранізовано під назвою "Правдива історія" (2015).

     Сьогодні мій відгук буде про книгу для інтровертів. Саме так я окреслила її, бо хто як не вони можуть спробувати зрозуміти людину, яка прожила відлюдником у лісі 27 років?

     Штат Мен, Північний Став. Протягом поколінь поселенням ходить легенда про відлюдника, який живе у лісі. Ніхто його ніколи не бачив (хоча шукали), але щоразу він дає про себе знати, крадучи в домах містян. Це може бути светр, книжка, балон пропану чи автомобільний чохол. 27 років люди бояться крадіжок і вторгнення в їхні оселі, вони залишають йому їжу надворі, але її ніхто не торкається. Всі вже списують легенду на чутки, а крадіжки на простих крадіїв, коли одного ранку єгер затримує чоловіка, який хотів вкрасти їжу в дитячому таборі.

     Маємо подякувати автору, ця біографічна книга не має на меті вибілити образ Крістофера Найта. Автор співчуває йому, намагається докопатися до істинної причини його рішення, але не облишає увагою той факт, що Найт, облаштовуючи своє комфортне життя в лісі, здійснив понад 1000 крадіжок в місцевих, тим самим здійснюючи не тільки фізичну кражу, але й психологічне насильство протягом років. Реальна розповідь автора про зустрічі з Найтом і його життя у лісі перемежовується роздумами на тему самітництва, висловами відомих людей, є навіть пара цитат Джона Маккейна в тему книги. Закінчується вона життєво, логічно, місцями навіть сумно, але прочитайте самі. Особисто для себе я винесла з книги достатньо уроків, щоб мій внутрішній інтроверт одного разу не зібрався і не пішов жити в Дарницькі ліси. Чого і вам бажаю. Зберігайте спокій і гармонію в собі, а головне читайте розумні книги.

Крістофер Найт перед втечею/ затриманий Крістофер Найт

     "Карл Юнг казав, що лише інтроверт може побачити "всю глибину людської дурості".

     "Він якось прихватив екземпляр "Улісса", але той, можливо, був єдиною книгою, яку Найт не зміг дочитати. "У чому там взагалі сенс? Я так підозрюю, що Джойс просто пожартував. Він тримав рот на замку, а люди вичитували в ній те, що він зроду не писав. Псевдоінтелектуали дуже полюбляють мимохідь зронити, що "Улісс" - їх улюблений твір. В мене мозок вибухне, якщо я її дочитаю".

     "В наші дні в Японії налічується мільйон протестуючих відлюдників. Їх називають хікікоморі - "ті, що закрилися всередину". Більшість з них чоловіки, від учнів останніх класів до дорослих чоловіків. Хікікоморі протестують проти японської культури - конформістської, побудованої на постійному змаганні і тиску. Вони зачиняються у своїх кімнатах в батьківських будинках і майже не полишають їх, часто - роками. Дні за днями вони проводять за читанням або комп'ютерними іграми. Батьки залишають їжу їм під дверима, а  психологи пропонують консультації онлайн. Японські ЗМІ прозвали їх "втрачене покоління" та "зниклий мільйон".

Жінка на сходах

Бернхард Шлінк - "Жінка на сходах"/ Bernhard Schlink - "Die Frau auf der Treppe", 2014.

     " - Вас не пустили?

       - Картина пошкоджена. Схоже, що по правій нозі провели запальничкою.

       - Гундлах?

      - Так, він. Каже, що ніби випадково. Тільки це було не випадково, а навмисно. Я одразу це побачив".

     Так як цього автора я вже читала (див.відгук "Читець"), то на його особистості зупинятися не буду, а просто напишу свій короткий відгук на цю новелу. 

     До адвоката приходить пара. Він - молодий Художник, вона - його супутниця і Муза. Але в їхніх стосунках є третій, а саме Власник картини художника. За словами Художника Власник систематично пошкоджує картину, а тому Художник прийшов до адвоката, щоб отримати дозвіл на реставрацію своєї картини. Виявляється, що на картині зображена жінка, що спускається сходами, колишня дружина Власника - Муза. Події набирають обертів, коли двоє чоловіків змовилися щодо картини. І щодо Музи теж.

     Книга читалася мені довго. Багато описів, роздумів німця про 1960-ті в ГДР, роздумів "а що б було, якби..." і споглядань на минуле. Автору 75 років і це дуже відчувається по наповненості еротикою, по равликовій швидкості подій і по загальному флегматизму книги. З книги я винесла одне  - консерватизм і новаторство це тотожні поняття, бо є крайніми точками людського вибору. Тримайтеся золотої середини і ви не закінчите як герої цієї новели.

     " - Жінка, що спускається сходами. - Він обвів очима кабінет. - Це велика картина. Бачите двері? Картина трохи більша. 

       - Конкретна жінка?

       - Це дружина... - в його голосі з'явилася вперта нота, - колишня дружина Гундлаха".

     "...а тепер, обертаючись назад, я не знаю, що в минулому було для мене тягарем, а шо подарунком, чи справедлива ціна, яку довелося заплатити за успіх, і що справдилося в моїх зустрічах з жінками,а  що не далося мені в руки".

Шоколадна лавка в Парижі

Дженні Колган - "Шоколадна лавка в Парижі"/Jenny Colgan - "The Loveliest Chocolate Shop in Paris", 2013

     "...ті, що сподобаються, залишиш собі, а з іншими піднімемося сюди, пустимо їх за вітром і загадаємо: нехай ті, хто їх підбере, будуть такими ж щасливими, як ми з тобою.

   ...з тих пір на подарункових коробках з шоколадної лавки Тьєррі в кутку з'явилася малесенька, ледь помітна печатка у вигляді капелюха".

     Дженні Колган (1972) - шотландська письменниця, яка пише переважно комедійні романтичні новели. Мешкає у Франції і Британії. 

     Початок літа - ідеальний час для такої романтичної і чарівної книги, бо: а) легенький сюжет з харизматичними персонажами; б) книга насичена історіями, які ти ніби проживаєш сам; і в) книга про шоколад це завжди гарна ідея!

     Анна Трент - 30-літня дегустаторка шоколаду на фабриці шоколаду в англійській провінції. Після нещасного випадку на виробництві працювати вона там більше не може. Але може скористатися запрошенням бути помічницею в авторській шоколадній майстерні. В центрі Парижа. У відомого на весь світ шоколатьє. Що станеться з Анною в перший же день? Як складеться її доля і яка історія 40-річної давнини пов'язує шоколатьє зі знайомою Анни? Закінчення історії вразить вас.

     Чудовий вибір книги як для 20-річної дівчини, так і для її мами. Вік не важливий, коли хочеш почитати романтичну (але не занадто!) історію, де все закінчується так, як може закінчитись і в житті. Дівчата, ви прочитаєте цю книгу залпом, обіцяю. 

     "Ось я лежу на підлозі, з ніг до голови залита рідким шоколадом, посміююсь як дурненька і не можу зупинитися. Наді мною схиляються якісь люди. Деяких я впізнаю. Але ніхто крім мене не сміється. Чомусь від цього ще смішніше".

     "Люди вже поспішають до барів заради раннього аперитиву. До столика біля входу у заклад навпроти винесли маленькі келихи "Перно". Ще я помітила на підносі банку оливок і тарілку смаженого м'яса. Значить, гості постійні. Чоловік і жінка середніх років поглинуті жвавою розмовою. Цікаво, про що вони говорять? "Як же це прекрасно, - подумала я, - прожити разом стільки років і досі не вичерпати теми для розмов!"

     "Він дістав з білої коробки новенького солом'яного капелюха, підняв високо над загородженням і - у-ух! - дозволив вітру підняти його в повітря і унести. Капелюх перекидався в небі і летів над димовими трубами, церковними дзвонами та шпилями. Тьєррі дивився, як капелюшок крутився, а стрічки майоріли на вітрі. Капелюх підіймався усе вище й вище, а потім розтанув у блакиті неба і зник з поля зору".

Дівчина у блакитному пальто

Моніка Гессе - "Дівчина у блакитному пальто"/ Monica Hesse - "Girl in the Blue Coat",

 2016

     "Я відчуваю, що мене вже захопила ця таємниця. Можливо це через Баса. А можливо тому, що це ще один спосіб наплювати на правила нацистів".

     Моніка Гессе - американська письменниця і журналістка, автор бестселерів у стилі нонфікшн і янг едалт. За книгу "Дівчина в блакитному пальто" отримала премію ім.Едгара Алана По. Зараз пише для Вашингтон Пост.

      Книга про війну це завжди відповідальність. Ти не маєш права на недостовірне відображення тих подій, тому потрібно підійти до написання серйозно і залучити якомога більше експертів щоб вийшла добра книга. Саме так зробила Гессе, коли писала "Дівчину у блакитному пальто". 

     У книзі йдеться про окупацію Голандії у Другу Світову. Юна Ханнеке заробляє тим, що дістає різні товари для своїх клієнтів на чорному ринку. Це можуть бути парфуми, сосиски, сигарети...Але одній постійній клієнтці нічого з того не потрібно. Їй потрібно щоб Ханнеке знайшла...людину. 

     Передусім ця книга не зовсім про війну. Вона про окупацію і злочини нацистської влади. А ще про дружбу і маленькі вчинки, які, як ефект метелика, можуть багато до чого призвести. Історія про юну любов, зраду, втрату і прощення на тлі воєнних подій, яка нікого не залишить байдужим.

     "Має ж бути якесь раціональне пояснення, знову кажу я собі. Люди не розчиняються у повітрі. Але насправді це брехня. Під час окупації люди розчиняються у повітрі кожен день".

     "Кава для неї, гаряче анісове молоко для мене. Вже два з половиною роки я терпіти не можу смак молока з анісом. Я пила його, коли почула по радіо, що Голандія здалася".

     " - Мені потрібно щоб ви знайшли одну людину, зниклу людину. Ця зникла дівчина єврейка і треба щоб ви знайшли її раніше ніж нацисти".

Як витратити мільйон, якого немає

Ґарік Корогодський - "Як витратити мільйон, якого немає, та інші історії єврейського хлопчика"/ Гарик Корогодский - "Как потратить миллион, которого нет, и другие истории еврейского мальчика"

Вид-во "Самміт-Книга", 2017, Київ. Т.1.

     "Навіть найменший заробіток не зробить нас біднішими".

     Ґарік Корогодський (4 серпня 1960) — бізнесмен, блогер, меценат, засновник благодійного фонду «Життєлюб». Активний блогер на Facebook. Соціальну мережу використовує як форму захисту бізнесу, має намір стати мером Києва.

     Якщо ти живеш у Києві, то ти точно знаєш ХТО такий Ґарік Корогодський. Якщо дуже коротко, то це єврейський хлопчик з Соломенки, який хотів більшого. Більшого ніж могло запропонувати йому оточення, більшого ніж міг запропонувати Київ. В цій книзі відомий епатажний бізнесмен у властивій йому манері розповідає про дитинство і свою родину, юність на Гідропарку і розкриття таланту картяра, студентські роки в Москві і початок "бізнесу" (читай спекуляцій :) ) в радянських умовах. 

     Під час читання (після теж) виникає одразу довіра і повага до автора, бо написано правдиво, без вилизаних моментів. Косякнув десь? Написав. Заборгував тисячі рублів? Написав. Погано вчився? Теж написав. А найголовніше - Корогодський не зробив з книги мотиваційної і коучінгової, він просто написав як в нього проходило тоді життя, усвідомлюючи, що цей шлях не для всіх. Є відверто смішні історії, є кумедні, є й сумні. Ілюстрації до майже кожної роблять читання розважливішим. Кому варто читати? Особам з віком від 18, відкритим до сприйняття чужого світогляду і ліберальним поглядам взагалі. Чи варто читати взагалі? Так, якщо хочете дізнатися як витратити мільйон, якого немає...

     "Чому я навчився у Гідропарку? Коли сідаєш грати, потрібно знати три речі - скільки збираєшся програти, скільки виграти і, найважливіше, як звалити".

     "Це вічне питання, у англійців є така прислів'я: "Що ліпше - бути великою рибою у маленькому ставку чи маленькою рибою у великому ставку?" Я для себе відповів однозначно - великою. І невпинно працювати над збільшенням свого ставку. Пізніше я пару разів піду на угоду з совістю, і це буде хороший досвід для того, щоб зрозуміти - навіть міністри і президенти маленькі рибки у великому ставку, бо сковані купою обмежень і зобов'язань. Тільки мистецтво або свій бізнес. Крапка. Брешу. Про мистецтво зрозумів тільки тепер. А тоді - про бізнес. Але це не рецепт для всіх, і про це теж необхідно пам'ятати".

Поміняй воду квітам

Валері Перрен - "Поміняй воду квітам"/ Valérie Perrin - "Changer l'eau des fleurs", 2018.

     "- ...Віолетто, чому б вам не почати життя заново?

    - Тому що це неможливо. Візьміть клаптик паперу і порвіть його, а потім зберіть усі клаптики і склейте скотчем - однаково залишаться заломи і розриви.

      - Маєте рацію, але писати на ньому можна все рівно.

      - Невже?

      - Так, якщо фломастер хороший".

     Валері Перрен - французька письменниця, фотограф і сценарист, володар багатьох літературних премій.

     Будь моя воля, то я б віднесла французьку літературу в окремий жанр мистецтва. Жанр, де панує особливий шарм, любов до простих, але водночас вишуканих деталей і легкість.

     Віолетта Туссен вже 20 років працює наглядачкою провінційного цвинтаря. До того вона працювала на залізничному переїзді - піднімала і опускала шлагбаум. а до того... зустріла чоловіка всього свого життя - Філіппа. Неосвічена, приземлена Віолетта шукає сенс свого життя і знаходить його тоді, коли її чоловік безслідно зникає. Вона тепер одна. Допомагає з похоронами, вислуховує рідних померлих за келихом вина, прибирає закинуті могили і продає квіти. А ще вона записує промови на кожному похороні в окремий зошит, аби потім відтворити цей день для тих, хто не зміг з певних причин з'явитися. Одного дня до самотньої Віолетти заходить марсельський комісар з прахом своєї матері. З цього дня її життя зміниться назавжди. 

     Ця книга ніби створена для фанатів деталей. Ви почуєте рев мотоцикла, відчуєте запах свіжевскопаних грядок і слухатимете розповідь Віолетти як ніби вона сидить перед вами. Трохи детектива, трохи мостів округу Медісон, трохи французьких музикантів 1960-х, а головне - в книзі є життя. Заради нього і читайте.

     "Віолетто, плющ душить дерева, ніколи не забувай обрізати його. Ніколи. Як тільки замислюєшся про що не треба і розумієш, що сутінь затягує тебе, бери секатор і ріж, поки рука не заболить".

     "Я відкрила шафку для спецій, щоб дістати лаврового листа, і знайшла Сашин лист - між оливковою олією і бальзамічним оцетом. Я скрізь розкладаю листи, щоб забути про них, а потім "раптово" знайти і зрадіти".

     "Муляри зачиняють сімейний склеп, а П'єр розповідає мені, що лікар познайомився зі своєю дружиною в день її весілля з іншим чоловіком. На самому початку балу вона підвернула кісточку, і Філіппа терміново викликали на свято. Він побачив наречену у білій сукні і закохався. Підняв її на руки, поніс до машини, щоб відвезти її до лікарні на рентген, і... не повернув молодому чоловікові. "Він освідчився їй, коли вправляв вивих!" - з посмішкою додає мій друг".