Зім'ята постіль

 

Франсуаза Саґан - "Зім'ята постіль"/ Françoise Sagan - "Le lit défait", 1977.

     "...він подумав, що ніколи в житті не звикне до неї, а значить ніколи, ніколи в житті не розлюбить".

     Франсуаза Саґан (справжнє ім'я Françouse Quoirez) - (1935-2004), французька письменниця і драматургиня, якій ще за життя дали прізвисько "чарівний маленький монстр". Прославилася у 18 років, коли вийшов її дебютний роман "Добридень, смутку".

      Не знаю чим я керувалася при виборі цієї книги. Можливо хотіла почитати про красиву і наближену до класики історію кохання, де вона така вся неприступна, а він такий весь Марлон Брандо у Трамваї Бажання. Але в книзі все зовсім навпаки...

     5 років тому амбітна акторка Беатріс дозволила бути з собою молодому страховому агенту Едуару Маліграссу. Пройшли роки і тепер Едуар успішний письменник, п'єси якого ставлять по всьому світу, його ім'я на устах не тільки в Парижі, але й в Америці. Беатріс же продовжує грати ролі у стрічках категорії Б і подеколи тріумфує на сцені театру.  Їхня зустріч буде роковою. Ролі роздано, залишилося лише правдоподібно зіграти їх.

     До останньої сторінки я сподівалася на інакше закінчення. Але зараз, згадуючи все написане, я розумію, що іншого фіналу бути не могло. Вродлива і примхлива акторка, для якої бути з одним чоловіком це восьме диво світу і чуттєвий письменник, все життя якого - суцільна самопожертва, хто вони один для одного? У читача буде можливість більше дізнатися і можливо зрозуміти в якійсь мірі обох закоханих і зробити свій висновок, з яким навряд чи погодилась би автор роману. Письменник і акторка. Як довго вони пробудуть разом? Хто кохає, а хто дозволяє себе кохати і які несподіванки чекають на кожного? Відповідь є на першій і на останній сторінці.

     "Він відчув жах. Едуар злякався незнайомої жінки, ніжної, жалісливої незнайомки, так не схожої на варварського ідола, якому він поклонявся. Але Беатріс швидко заспокоїла його.

      - Я плачу про себе, - сказала вона, - як завжди. Не хвилюйся".

     "Однак, - розгублено подумала вона, - я ж не закохана в нього по-справжньому. Я завжди знала, що ця субота настане, і мені не здавалося, що час йде надто повільно... Тоді звідки це запаморочливе хвилювання і несамовитий голод, якщо немає апетиту, як такого?"

     "Кожен в своєму стилі, але і він, Едуар, і той самий Рауль або його літобробник розповідали одну й ту саму історію: все те ж одвічне благання, той же жах і та ж вимога: не кидайте мене одного! І немає сенсу шукати щось нове".

Царство льоду

Хемптон Сайдз - "Царство льоду. Велика і жахлива експедиція U.S.S. "Жаннетта"/ Hampton Sides - "In the Kingdom of Ice", 2014    

     "Нехай безкрайні сніги стануть їм пухом, а люті полярні вітри розносять їхню скорботну пісню крізь століття".

     Хемптон Сайдз (1962) - американський історик, письменник і журналіст. Відомий своїми грандіозними роботами на історичну тему. Писав для таких журналів, як National Geographic, The Wall Street Journal, Esquire, The Washington Post та багато ін. 

     Я довго відкладала цю книгу. Чесно. Періодично гортаючи свою електронну бібліотеку і натикаючись на обкладинку, взважувала всі "за" і "проти", і кожного, КОЖНОГО разу відкладала, просто боючись не подужати емоційно. Сьогодні я її закінчила і готова поділитися з вами своїми відчуттями, думками і враженнями.

     Людство завжди прагнуло знати більше. І коли у кінці 19 століття питання "а що там за обрієм" набуло особливої гостроти - вони вирішили відправити експедицію аби дістатися Північного Полюсу.

     Коли питання з експедицією було остаточно вирішено - постало людське питання. Капітан Джордж Делонг особисто підбирав команду на корабель, який було названо "Жаннетта". 32 людини, які добровільно погодилися бути першопрохідцями, вирушили на пошуки нового шляху на північ і...корабельна аварія, дрейф паковим льодом, сніжна сліпота, люті шторми і морози, божевілля і голод, відчай і надія, непоступливість і впертість... 

     Ці декілька років експедиції увійшли в історію світу завдяки мужності і героїзму команди. Це історія про силу духу, вихід за межі людських можливостей і справжній героїзм. Це книга-потрясіння, книга-струс, книга-вибух у вашій голові. Ви маєте знати цю історію. Після неї ваш світогляд зміниться назавжди.

"Жаннетта"

капітан Джордж Делонг

     "Делонг світився від гордості за своє судно і моряків. "Я усім серцем відданий нашій цілі. Ми не зупинимось, допоки "Жаннетта" не вийде з ладу і не падемо ми самі...В нас чудова команда, чудова їжа і чудовий корабель. Думаю, що ми маємо все необхідне, аби дерзнути і перевірити, що під силу людині".

     "В них на обличчях не читалося ані радості, ані печалі - тільки рішучість, непоступливість і гордість".

     "На честь Делонга назвали гірський хребет на північному заході Аляски, а також два корабля. В Росії декілька островів відомі під спільною назвою острів Делонга...

      ...Сьогодні медаль Джорджа Мелвілла вважається найвищою флотською нагородою в США за досягнення у морській інженерії".

Меморіал на честь команди "Жаннетта", Нью-Йорк

Полліанна

Елеонор Портер - "Полліанна"/ Eleanor Hodgman Porter - "Pollyanna", 1913.

     "Знаєш, коли звикнеш шукаєш чому б зрадіти, іноді знаходиш ніби само собою. Ось і зараз так вийшло. Якщо постаратися, то майже у всьому можна відшукати що-небудь радісне і хороше".

     Елеонор Портер, (1868-1920) - американська письменниця, яка всього за кілька років письменницької кар'єри створила 4 томи коротких оповідань і 14 романів для дітей та дорослих.

     О, скільки разів я зустрічала відгуки на цю книгу у різних соцмережах! Якийсь час вона переслідувала мене скрізь, потім взяла тайм-аут аж до минулого тижня, коли цю книгу порадила мені колега з роботи. І тут я зрадила своїм правилам і здалася в полон культовій дитячій книзі. 

     Місто Бедінгсвіль - звичайне провінційне місто Америки початку 20ст.: багаті й бідні, жіночі благодійні збори, церква по неділях і нудьга, нудьга, нудьга. Міс Поллі - доволі забезпечена жінка, яка мешкає в багатому маєтку зовсім одна (за винятком прислуги). Репутацію вона має бездоганну, хоча сувора і жорстка без міри. Але з учора вона сама не своя, бо сьогодні до неї жити приїжджає племінниця Полліанна, яку міс Поллі ніколи не бачила.

     Місцями стиль письма нагадував мені книгу про Мері Поппінс - легко, просто і з мораллю. Дівчинка-сирота з її "грою в радість", оптимізмом і вмінням розтоплювати кригу в серцях людей не може не подобатись читачу, особливо молодшої вікової категорії. Книга вчить добру, турботі, вірі в себе і людей і найголовніше - радості. Купіть цю книгу своїй дитині.

     "...але потім я згадала, що ненавиджу дивитися на свої веснянки, і тут же зраділа, що не маю дзеркала. Ну, а коли я подивилася у вікно, то вид з нього мені так сподобався...І стало зовсім добре. Розумієте, Ненсі, коли шукаєш, чому б зрадіти, про все інше якось менше думаєш".

     "-Тітонько Поллі! Коли ж я буду жити? Ви зовсім не лишили мені часу!

      - Жити? Не розумію, що ти маєш на увазі, дитино? Ти живеш, чим би ти не займалась.

      - Так, так, тітонько Поллі! Звісно, весь час доки я буду займатися, я не перестану дихати або рухатися. Але це не означає, що я буду жити. Адже коли я сплю, я теж дихаю, але я ж не живу.  Коли я кажу "жити", тітонько Поллі, я маю на увазі, що я можу робити те, шо схочеться".

Сила твоєї кішечки

Кара Кінґ - "Сила твоєї кішечки"/ Kara King - "The Power of the Pussy", 2012

     "Штука не в тому, щоб знайти гідного чоловіка. Головна складність - стати такою жінкою, щоб він захотів бути гідним тебе".

     Кара Кінг - колишня ведуча програми на радіо Маямі, зараз - щаслива дружина і автор книг.

     - Розумна жінка не лякається провокативних назв, - подумала я, коли завантажувала книгу на телефон. Прочитавши коротку анотацію, я зрозуміла, що до "Монологів вагіни" їй як мені до Риму в карантин. Почавши читати - упевнилася в цьому, проте вона все-таки знайде свого читача.
     В книзі автор розповідає про базові чесноти, які повинен мати твій обранець. Про те, якою ти повинна бути, щоб зустріти того єдиного. Що дозволяти чоловіку, після яких вчинків тікати світ за очі, за що хвалити, як нагороджувати і як себе любити. У кінці книги є певний списочок питань, на які ти маєш чесно відповісти і тоді ти побачиш що спиняє тебе на шляху до "довго і щасливо".
     Як на мене, то те, що написано у книзі можна скоротити до декількох тверджень, які мають бути в голові у кожної жінки, а саме:

- Люби себе.

- Поважай себе і не зраджуй своїм принципам.

- Будь з тим, хто вчинками робить тебе щасливою.

- Не зв'язуйся з брехунами, аб'юзерами, наркоманами, алкоголіками і ледарями.

- Приймай свої і чужі недоліки, навчись їх любити.
     Такі книги однозначно потрібні. Їх повинні читати жінки, в яких занижена самооцінка, які пережили емоційне розставання або ті дівчата і жінки, які зневірилися у тому, що знайдуть свою половину, не знаючи, що своїми руками руйнують своє майбутнє щастя. Не буду казати, що я в білому пальто і скажу, що декілька абзаців здалися мені сильними. Декілька порад здалися мені не банальними. І декілька сторінок я прогорнула, тому що було відверто нецікаво. Але якщо навіть одна жінка після цієї книги вирішить змінити щось в своєму житті, книга надрукована не даремно.

     "Якщо ти розумна жінка, тебе буде приваблювати те, як чоловік до тебе ставиться".

     "Впевненість у собі миттєво робить людину привабливою. Як і усвідомлення і прийняття того, хто ти є. Як і вірність принципам. Коли людина впевнена у собі, їй легко розслабитися і бути собою в присутності інших. Тоді і всі навколо щасливі, розслаблені і не відчувають жодних незручностей. Впевненість у собі ніяк не залежить від твоєї зовнішності. Бути впевненою у собі - значить бути собою і не вибачатися за це".

     "У світі багато жінок, які намагаються перекроїти себе і стати такими, якими їх хочуть бачити чоловіки. Це абсолютно не вірно. Протягом усіх відносин ти відчуватимеш дискомфорт. В результаті тобі набридне прикидатися. Така тактика не принесе результата, тому що врешті-решт хтось з вас не витримає. Або ж він побачить твою акторську гру і це його відштовхне, або ж тобі набридне своя роль, і ти здашся".

Я їм тишу ложками

Майкл Фінкель - "Я їм тишу ложками"/Michael Finkel - "The Stranger in the Woods", 2017.

     "Більш за все він мріяв про тишу: "Я би ніс її, скільки зміг, їв би ложками, смакував би потроху, насолоджувався смаком. Я б її святкував".

     Майкл Фінкель, (1969) - американський журналіст і письменник, одну з його книг екранізовано під назвою "Правдива історія" (2015).

     Сьогодні мій відгук буде про книгу для інтровертів. Саме так я окреслила її, бо хто як не вони можуть спробувати зрозуміти людину, яка прожила відлюдником у лісі 27 років?

     Штат Мен, Північний Став. Протягом поколінь поселенням ходить легенда про відлюдника, який живе у лісі. Ніхто його ніколи не бачив (хоча шукали), але щоразу він дає про себе знати, крадучи в домах містян. Це може бути светр, книжка, балон пропану чи автомобільний чохол. 27 років люди бояться крадіжок і вторгнення в їхні оселі, вони залишають йому їжу надворі, але її ніхто не торкається. Всі вже списують легенду на чутки, а крадіжки на простих крадіїв, коли одного ранку єгер затримує чоловіка, який хотів вкрасти їжу в дитячому таборі.

     Маємо подякувати автору, ця біографічна книга не має на меті вибілити образ Крістофера Найта. Автор співчуває йому, намагається докопатися до істинної причини його рішення, але не облишає увагою той факт, що Найт, облаштовуючи своє комфортне життя в лісі, здійснив понад 1000 крадіжок в місцевих, тим самим здійснюючи не тільки фізичну кражу, але й психологічне насильство протягом років. Реальна розповідь автора про зустрічі з Найтом і його життя у лісі перемежовується роздумами на тему самітництва, висловами відомих людей, є навіть пара цитат Джона Маккейна в тему книги. Закінчується вона життєво, логічно, місцями навіть сумно, але прочитайте самі. Особисто для себе я винесла з книги достатньо уроків, щоб мій внутрішній інтроверт одного разу не зібрався і не пішов жити в Дарницькі ліси. Чого і вам бажаю. Зберігайте спокій і гармонію в собі, а головне читайте розумні книги.

Крістофер Найт перед втечею/ затриманий Крістофер Найт

     "Карл Юнг казав, що лише інтроверт може побачити "всю глибину людської дурості".

     "Він якось прихватив екземпляр "Улісса", але той, можливо, був єдиною книгою, яку Найт не зміг дочитати. "У чому там взагалі сенс? Я так підозрюю, що Джойс просто пожартував. Він тримав рот на замку, а люди вичитували в ній те, що він зроду не писав. Псевдоінтелектуали дуже полюбляють мимохідь зронити, що "Улісс" - їх улюблений твір. В мене мозок вибухне, якщо я її дочитаю".

     "В наші дні в Японії налічується мільйон протестуючих відлюдників. Їх називають хікікоморі - "ті, що закрилися всередину". Більшість з них чоловіки, від учнів останніх класів до дорослих чоловіків. Хікікоморі протестують проти японської культури - конформістської, побудованої на постійному змаганні і тиску. Вони зачиняються у своїх кімнатах в батьківських будинках і майже не полишають їх, часто - роками. Дні за днями вони проводять за читанням або комп'ютерними іграми. Батьки залишають їжу їм під дверима, а  психологи пропонують консультації онлайн. Японські ЗМІ прозвали їх "втрачене покоління" та "зниклий мільйон".

Жінка на сходах

Бернхард Шлінк - "Жінка на сходах"/ Bernhard Schlink - "Die Frau auf der Treppe", 2014.

     " - Вас не пустили?

       - Картина пошкоджена. Схоже, що по правій нозі провели запальничкою.

       - Гундлах?

      - Так, він. Каже, що ніби випадково. Тільки це було не випадково, а навмисно. Я одразу це побачив".

     Так як цього автора я вже читала (див.відгук "Читець"), то на його особистості зупинятися не буду, а просто напишу свій короткий відгук на цю новелу. 

     До адвоката приходить пара. Він - молодий Художник, вона - його супутниця і Муза. Але в їхніх стосунках є третій, а саме Власник картини художника. За словами Художника Власник систематично пошкоджує картину, а тому Художник прийшов до адвоката, щоб отримати дозвіл на реставрацію своєї картини. Виявляється, що на картині зображена жінка, що спускається сходами, колишня дружина Власника - Муза. Події набирають обертів, коли двоє чоловіків змовилися щодо картини. І щодо Музи теж.

     Книга читалася мені довго. Багато описів, роздумів німця про 1960-ті в ГДР, роздумів "а що б було, якби..." і споглядань на минуле. Автору 75 років і це дуже відчувається по наповненості еротикою, по равликовій швидкості подій і по загальному флегматизму книги. З книги я винесла одне  - консерватизм і новаторство це тотожні поняття, бо є крайніми точками людського вибору. Тримайтеся золотої середини і ви не закінчите як герої цієї новели.

     " - Жінка, що спускається сходами. - Він обвів очима кабінет. - Це велика картина. Бачите двері? Картина трохи більша. 

       - Конкретна жінка?

       - Це дружина... - в його голосі з'явилася вперта нота, - колишня дружина Гундлаха".

     "...а тепер, обертаючись назад, я не знаю, що в минулому було для мене тягарем, а шо подарунком, чи справедлива ціна, яку довелося заплатити за успіх, і що справдилося в моїх зустрічах з жінками,а  що не далося мені в руки".

Шоколадна лавка в Парижі

Дженні Колган - "Шоколадна лавка в Парижі"/Jenny Colgan - "The Loveliest Chocolate Shop in Paris", 2013

     "...ті, що сподобаються, залишиш собі, а з іншими піднімемося сюди, пустимо їх за вітром і загадаємо: нехай ті, хто їх підбере, будуть такими ж щасливими, як ми з тобою.

   ...з тих пір на подарункових коробках з шоколадної лавки Тьєррі в кутку з'явилася малесенька, ледь помітна печатка у вигляді капелюха".

     Дженні Колган (1972) - шотландська письменниця, яка пише переважно комедійні романтичні новели. Мешкає у Франції і Британії. 

     Початок літа - ідеальний час для такої романтичної і чарівної книги, бо: а) легенький сюжет з харизматичними персонажами; б) книга насичена історіями, які ти ніби проживаєш сам; і в) книга про шоколад це завжди гарна ідея!

     Анна Трент - 30-літня дегустаторка шоколаду на фабриці шоколаду в англійській провінції. Після нещасного випадку на виробництві працювати вона там більше не може. Але може скористатися запрошенням бути помічницею в авторській шоколадній майстерні. В центрі Парижа. У відомого на весь світ шоколатьє. Що станеться з Анною в перший же день? Як складеться її доля і яка історія 40-річної давнини пов'язує шоколатьє зі знайомою Анни? Закінчення історії вразить вас.

     Чудовий вибір книги як для 20-річної дівчини, так і для її мами. Вік не важливий, коли хочеш почитати романтичну (але не занадто!) історію, де все закінчується так, як може закінчитись і в житті. Дівчата, ви прочитаєте цю книгу залпом, обіцяю. 

     "Ось я лежу на підлозі, з ніг до голови залита рідким шоколадом, посміююсь як дурненька і не можу зупинитися. Наді мною схиляються якісь люди. Деяких я впізнаю. Але ніхто крім мене не сміється. Чомусь від цього ще смішніше".

     "Люди вже поспішають до барів заради раннього аперитиву. До столика біля входу у заклад навпроти винесли маленькі келихи "Перно". Ще я помітила на підносі банку оливок і тарілку смаженого м'яса. Значить, гості постійні. Чоловік і жінка середніх років поглинуті жвавою розмовою. Цікаво, про що вони говорять? "Як же це прекрасно, - подумала я, - прожити разом стільки років і досі не вичерпати теми для розмов!"

     "Він дістав з білої коробки новенького солом'яного капелюха, підняв високо над загородженням і - у-ух! - дозволив вітру підняти його в повітря і унести. Капелюх перекидався в небі і летів над димовими трубами, церковними дзвонами та шпилями. Тьєррі дивився, як капелюшок крутився, а стрічки майоріли на вітрі. Капелюх підіймався усе вище й вище, а потім розтанув у блакиті неба і зник з поля зору".