Листи з того світу

Сергій Бут - "Листи з того світу", 2012-2014.

     "- Він повернувся, - тремтячим голосом сказала Ельза Олександрівна.

       - Хто?

       Відповідь господині заглушив грім, що сколихнув небо й понісся над землею, здригаючи кам'яні будинки".

     Сергій Бут - (справжнє ім'я Сергій Бутинець), сучасний український письменник, фотограф, двічі дипломант літконкурсу "Коронація слова". "Листи з того світу" - його дебютний роман. Живе і працює у Львові.

     Вирішила дати шанс сучасній українській літературі. З надією розбавити літню рутину, я поставила на львівського містика, якого так розхвалюють у книжкових спільнотах fb. Не дивлюсь на обкладинку, дизайн якої нагадує 2004-й, відкриваю і о! Передмову написав не хто інший, як Андрій Кокотюха. Це вже цікаво, швидко пробігаю очима і розумію, що нахвалює. Окей, починаю читати.

     Наш оповідач - львівський студент-реставратор Андрій Багрій. Знаходячись на практиці на Личаківському цвинтарі, він знаходить захованого листа, в якому буквально сповідається жінка, розпачливо просячи зрозуміти її. Наш Андрій не з тих, хто проходить повз чужу біду, нехай їй навіть понад 60 років. Він починає розшуки родичів автора листа, який однак не дуже просувається. Аж раптом він знімає кімнату у таємничої Ельзи, яка живе просто в центрі старого міста і до того ж представляється ворожкою на кавовій гущі. Ось з цього моменту все і починається. Спіритичні сеанси, привиди, психопати, полтергейсти, а ще Львів, Львів, Львів.

     В передмові було вірно сказано, що головний герой книги - Львів. Місто з його вуличками, арками, бруківкою, старими будинками, шумом - саме Львів займає в романі центральне місце. Як для дебютного роману, то написано непогано, хоча й сирувато. Відверто бентежили такі слова, як: "жевжик", "облиш", "трапеза". Так ще говорять? Особливо 20-річні студенти. Ну і куди ж в українській літературі без персонажу на ім'я Оксана:) В цілому такі книги мають писатися і видаватися вітчизняними авторами. Купила б я її? Можливо років у 15. Пам'ятаєте, на початку 2000-х була така серія детективів різних авторів для підлітків з назвою "Черный котенок"? Ну от якщо забрати з цієї книги Львів, то дуже схоже. Моя оцінка - 5/10. Хоча я маю ще інші книги Бута, тож не тавруватиму його завчасно. Всім хороших книг і пам'ятайте - не складайте думку про автора, прочитавши лище одну його книгу!

     "Тут поховані діти, янголята з маленькими крильцями, які й кроку не встигли ступити по грішній землі. Яка причина такого короткого життя цих діток? Тоді я і гадки не мав, через який лабіринт потрясінь і страхів мені доведеться пройти, аби знайти відповіді на ці питання".

     "-Ти мені снився сьогодні. Ти стояв  на цвинтарі, Андрію. Стояв і дивився у щойно викопану могилу".

Легенди бандитської Одеси

С.Реутов - "Легенды бандитской Одессы"/ С.Рєутов - "Легенди бандитської Одеси", 2018.

     "Сеня, не делай мне нервы, их есть ещё кому сделать. Уголовный розыск это не баня - нема ни голых, ни дурных. Верни награбленное в мозолистые руки, тебе таки еще с них кушать". Фіма з т/с "Ліквідація" (заборонеий в Україні).

     Сергій Рєутов - сучасний письменник, у минулому професійний військовий. Поєднує любов до літератури і історії з роботою в IT-технологіях. Перу Сергія Рєутова належать твори в самих різних жанрах літератури: від серії книг загадок і таємниць світобудови до сучасних романів.

     Чи то палке захоплення 19-тим століттям чи то близька поїздка до Одеси надихнули мене на читання цієї книги.  На початку книги Рєутов попереджає, що не відповідає за достовірне викладення історичних фактів. І це цілком справедливо, враховуючи кількість "чисток" архівів з того часу. В них були зацікавлені спочатку самі бандити, потім есери, ЧК, НКВД, КГБ... До нас із вами дійшли крихти. Проте навіть зібравши їх, історії складаються доволі добре. Вірити у них чи ні - суто ваш вибір, але знати про них варто навіть якщо ви не одесит.

     Південна Пальміра. Перлина у моря, яка вабила не тільки відпочиваючих, а й авантюристів і аферистів усіх мастей: розбійників, бандитів, контрабандистів, корупціонерів і т.п. і т.п. Кожна глава книги це історія про окрему особистість, язик не повертається охарактеризувати її як визначну, хоча кому як. Ви прочитаєте невідомі факти про таких, як: Сонька Золота Ручка, Мішка Япончік, Василь Чумак, Котовський і т.д. Дізнаєтесь справжній зміст досі популярної пісні "Мурка", зрозумієте який колосальний вплив мала (має?) контрабанда на Одесу і по-новому відкриєте для себе легендарні одеські дворики.

     Я люблю Одесу. Ні, справді, гірко лише, що люди там не знають (не хочуть знати?) власної історії і шанують бандитів, яких возвели у герої (Козачинський, Котовський, etc.). Так, часи були буремні, проте якось не  comme il faut шанувати бандитів з ТАКИМ минулим. Особисто я відкрила для себе багато нового, вражена була б більше, якби назви вулиць і будинків щось мені говорили. Хтось з постатей викликав симпатію (0,001%), когось було по-людськи жаль, хтось захоплював легкою вдачею, а когось хотілося розірвати на місці. Так чи інакше Одеса (така, якою ми знаємо її зараз) багато у чому завдячує саме тим подіям. Бо якби не було того кримінального, але водночас романтичного шаленства, ми б із вами були позбавлені багатьох письменників, композиторів, співаків, драматургів, поетів, їхніх творів. А афери, які увійшли в світову історію? А суто одеський гумор? Ні, це все мало статися. Хоча б заради всього хорошого, доброго й світлого, що є в сонячній Одесі зараз. Я в це вірю.

     "У темному провулку грабіжник зупиняє єврея:

- Давай гроші і навіть не думай галасувати!

- Ой, шо ви! Я нічого не маю проти того, шоби бути пограбованим, але в мене немає при собі грошей...Давайте, я вам буду винен".

     "І тоді Мішка Япончік, король Злодіїв, надіслав губернатору Одеси листа з проханням: "Мы не большевики и не украинцы. Мы уголовные. Оставьте нас в покое, и мы с вами воевать не будем".

Клан Інугамі

Сейсі Йокомідзо - "Клан Інугамі"/ Yokomizo Seishi - "The Inugami Clan" (Inugamike no Ichizoku), 1950-51.

     "Стиснувши документ, він відчув невимовний жах. Йому здалося ніби крізь сторінки заповіту проступає кров".

     Сейсі Йокомідзо (1902-1981) - найбільш популярний в Японії автор детективів. За його романами знято безліч фільмів і серіалів. На честь Йокомідзо запроваджена літературна премія його імені у жанрі "детективна література". Вона присуджується щорічно за раніше непублікований твір, переможець отримує статуетку приватного сищика Коске Кіндаіті і грошову премію у розмірі 10 млн ієн.

     Одним з моїх перших відгуків на книги був відгук саме на книгу Йокомідзо. Тоді в читацькому екстазі я скачала всі його книжки, що тільки були на тому сайті (каюсь) і тепер розтягую задоволення. Але готичний детектив вартий маленького злочину:)

     Далеко-далеко, у віддаленому озерному місті Японії живе клан Інугамі. Заснував цей клан найбагатший чоловік цієї місцевості - Сахей Інугамі. Великі статки він заробив невтомною працею, розвиваючи свою компанію з шовкопрядства. Та от у 194...році прийшов його час покинути цю землю. Уся сім'я зібралася в родинному маєтку аби провести помираючого в останню путь, але передусім почути хто ж стане нащадком цілої імперії. Ось сидять три доньки Сахея зі своїми чоловіками і дітьми, повірений і красуня-чужинка, яка з народження живе у цьому домі. Чекати недовго - глава клану робить останній вдих і відходить у небуття; за хвилину усі вже вимагають зачитати заповіт, але вони ще не знають який жарт з ними зіграв Сахей. Вони не знають, що через останню волю старого половина з них зазнає жахливої смерті, а інша половина...Що ж, karma is a bitch.

     Must read! Мust read! Мust read! І нехай це суб'єктивна думка, байдуже :) Сищик Коске Кіндаіті знов у грі! Між іншим, Борис Акунін створив свого Ераста Фандоріна за подобою саме Кіндаіті, якщо ви не знали. Сюжет цієї книги вас не вразить, бо ж кого сьогодні можна здивувати жадібністю і сімейними чварами? Чого не скажеш про заплутаність історії. Хто, коли, як, де і за яких обставин. Кожен може виявитися жорстоким вбивцею. Жертва може виявитися маніяком. Поліція може виявитися безсилою. І лише читач залишається читачем, бо, на жаль, не може змінити хід цієї трагічної і жорстокої історії.

     " - Так. Сокирка йокі, якою колють дрова; цитра кото з тринадцятьма струнами; і хризантема кіку. Спочатку це були три священних предмети святилища Насу. Розумієте, якщо вимовити ці слова разом, виходить - йокікотокіку - "прийшли благі вісті". Дайні Нономія, вирішив, що це словосполучення сприятливе, і замовив ковалеві виковати золоту сокиру, цитру і хризантему, зробивши їх священними реліквіями святилища. А вже потім, коли Сахей відкрив свою справу, Дайні подарував їх йому, а з ними і сам девіз благих бажань. Так вони і стали спадковими реліквіями клану Інугамі".

     "Сокира, цитра, хризантема - йокікотокіку, - що означає це слово? Прийшли благі вісті? Ні, ніколи вам не буде благих вістей. Але коли-небудь сокира, цитра і хризантема погублять вас. Згадаєте моє слово. Тобі - сокира, тобі - цитра, тобі - хризантема!"

Вмієш зберігати таємниці?

Софі Кінселла - "Вмієш зберігати тамниці?"/ Sophie Kinsella - "Can You Keep a Secret?", 2004.

     "Але річ у тім, що це цілком нормально мати дивакуватий маленький секрет від свого хлопця. Всі це знають".

     Софі Кінселла, (1969) - британська письменниця у жанрі чік-літ (справжнє ім'я Маделін Уікем). Працювала журналісткою у фінансових виданнях, але згодом зайнялася літературною творчістю. Насамперед відома як автор книжкової серії "Шопоголік (2000-2015). Українською вийшло 3 її позасерійні книги в КМ-Букс.

     "Hilarious" - ось яке слово стало визначальним для мене при виборі цієї книги. Бо ж читати мені хотілося щось незамислувате, житєйське й трохи наївне. Чік-літ? Загорніть!

     Еммі Корріган 25. Вона знімає помешкання в Лондоні, зустрічається з хлопцем і працює молодшим помічником помічника помічника у великій компанії. А ще вона має багато таємниць. Несуттєвих, але...Наприклад, вона бреше своєму хлопцю щодо своєї ваги, а ще говорить баристі біля дому, що займається кікбоксінгом. До того ж вона розбила чашку боса і коли її дістає колега, то Емма поливає її кімнатну рослину апельсиновим соком...Все б нічого, але Емма ще й літати боїться і коли її літак потрапляє у турбулентність, вона вибовкує усі свої таємниці незнайомцю, що сидить поруч. Отут і починається халепа.

     Не знаю, як інші книги Кінселли, але ця смішна. Смішна, бо смієшся ти насамперед з себе, бо ж ти так само десь щось ляпнула, десь впала, а десь робила вигляд we-are-all-professionals-here, а в голові наспівувала Cardi B. Цим ця книга і класна - вона легка. Попри те, що книга була написана у 2004, це її зовсім не псує. Казково? Можливо. Але погодьтесь, інколи життя нам підкидує такі сюжети, що серіалам/книжкам і не снилось. Героїня у книзі далеко не супер-жінка і не супер-модель. У неї багато недоліків, а ще більше проблем. Нам залишається лише спостерігати зі сторони як вона ліквідовуватиме чергову хвилю негараздів. А робить вона це надсмішно! На обкладинці німецького видання цього роману Джоджо Мойєс каже, що: "Книжки Софі Кінселли роблять тебе щасливим". Ось тут ніякої таємниці немає, це вже точно:)

     "Насправді ніхто на того чоловіка навіть не дивиться. Вся увага зосереджена на якомусь іншому хлопці. Хлопці в джинсах і чорній водолазці. І тут він обертається. Як тільки я бачу його обличчя, мої груди відчувають себе так, ніби хтось в них зарядив боулінговий шар. О. Мій. Бог. Це він. Ті самі темні очі. Ті самі лінії обличчя, це точно він. Це чоловік з літака".

     "О, Боже, мене щось спитали! Але ж Пол казав, що угода в нас у кишені і мені доведеться тільки посміхатися і потискати руки! Спокійно, Емма, спокійно, посміхнись і окинь їх усіх поглядом ми-усі-тут-професіонали, має спрацювати".

Підкажчик

Донато Каррізі - "Підкажчик"/Donato Carrisi - "The Whisperer", 2009.

     "У цей момент до них підійшов робочий у білому комбінезоні і розгублено доповів:

- Пане інспектор, тут ще дещо...Рук стало шість".

     Донато Каррізі, (1973) - італійський письменник та сценарист. Його роман "Дівчина в тумані" було успішно екранізовано у 2017 році.

     З самого початку розслідування у слідчих виникає відчуття, що ними маніпулюють, адже кожен новий виток слідства відсилає їх до нового вбивці. Поліція шукає зниклих дівчат, натомість знаходить п'ять крихітних поховань. У кожному - маленька рука. Ліва.

     Якщо коротко, то книга мене тримала, бо я відкривала її де тільки можна: в метро, маршрутці, в обідню перерву, перед сном, будучи на природі о 4 ранку, в літаку... Де. Тільки. Можна. І ніби ж написано не претензійно, але відтворено настільки близько до реальності, що, здається, ніби дивишся якісний міні-серіал. Ніякої вульгарності, банальності і кліше - все чітко, розумно і по-італійськи. Хочете закручений сюжет? Він тут є. Загадки в стилі Крісті і крутіше? Присутні. Психологічні ігри? Поставте галочку і тут. Ніякої еротики, сексизму і пласких жартів, автор свою справу знає. Забігаючи наперед додам, що наприкінці книги на вас чекає бомба, від якої ви не одразу оговтаєтеся. То що, любителі трилерів, ви ще тут чи вже гуглите книгу? :)

     "Найбільш популярне слово у пошуковиках - секс. Друге місце займає Бог. Горан всякий раз дивувався: для чого людям шукати Бога в Інтернеті. На третьому місці два слова - Брітні Спірс. І ще - death, смерть, - з тою ж частотністю. Секс, Бог, Смерть і Брітні Спірс".

     "Міла знає, більше половини зниклих повертаються назад з готовою історією. А декотрі навіть не обтяжують себе розповідями - просто відновлюють попереднє життя. Від тих, кому пощастило менше, залишається лише охоловше тіло. І нарешті, є такі, про кого ніхто ніколи нічого не дізнається.

І серед них обов'язково є діти".

Історія самітництва

Джон Бойн - "Історія самітництва"/John Boyne - "A History of Loneliness", 2014

     "Ми ловили захоплені погляди перехожих і відчували свою колективну владу над ними. Як нас, однак, поважали! Як мріяли, щоби їхні сини опинилися серед нас.

       Як нам вірили".

     Джон Бойн (1971) - ірландський письменник, книги якого перекладені 50-ма мовами. Автор 10 романів для дорослих і 5 романів для дітей. Автор екранізованого бестселеру "Хлопчик у смугастій піжамі".

     На обкладинці ви бачите усю глибину книги, але ви про це ще навіть не здогадуєтесь. Перед вами не пародія на "У центрі уваги" чи "Сплячі", навпаки. Перед вами потужна заява. Сотень людей. В особі однієї.

     "Історію самітництва" я не випадково взяла в руки. Перед цим я читала у Бойна "Хлопчика..." і "Тут мешкають привиди". Була вражена? Однозначно. Тому без вагань прийнялася читати цю. Головний герой книги - отець Одран. Вихований в ірландській глибинці, він з 13 років пристав на шлях служіння Господу. Аж тут у 1990-ті Ірландію охоплює низка гучних скандалів, пов'язаних з церквою і...малими хлопчиками. Яка роль у цьому відведена отцю Одрану? Чи причетний він до злочинів? Чим закінчиться скандал, яка доля спіткає винних і...як до цього причетна родина Одрана? Згодом ви все дізнаєтесь.

     На мій погляд, ця книга досконала. Кому, як не ірландському письменнику взяти правдиву історію і втілити її у роман. Так, описане у романі дійсно відбувалося в Ірландії. Висвітлити ці події було сміливою ідеєю. Так само як і зробити головного персонажа священиком. В романі ми прослідковуємо життя о.Одрана змалку, аби потім ліпше зрозуміти мотиви його вчинків. Ми можемо розділяти його точку зору або ні, але ми не можемо не захоплюватися цією людиною. Його принциповістю, наївністю, вірою. Так, вірою, бо саме це виділяє його серед інших. Підсумую відгук на цю книгу словами з улюбленого фільму: "Релігія не досконала, тому що люди не досконалі". Тут ця цитата доречна як ніколи.

     "- Вас совість не мучить? Вам хоч трохи соромно за все, що накоїла ваша Церква? Нескінченна низка насильств, злочинне замовчування, зіпсовані і обірвані життя. Каяття в вас навіть не жевріє? 

     - В мені жевріє лампада Святого Духу, - відповів кардинал. - І тверда віра, що шляхи Господні несповідимі.

     Надобраніч. Я вимкнув радіо і зайнявся своїми справами. Хворий невиліковний".

     "Я співучасник усіх злочинів, через мене постраждали люди. Я профукав своє життя. Кожну його мить. Найсмішніше те, що очі мені відкрив відсидівший педофіл: мовчальники винні нарівні зі злочинцями".

Мертві не брешуть

Саймон Бекетт - "Мертві не брешуть"/Simon Beckett - "The restless dead", 2017

     "Докази ніколи не брешуть. На відміну від людей".

     Саймон Бекетт, (1960) - британський письменник і журналіст, автор бестселерів. Серія книг про Девіда Хантера перекладена 29-ма мовами. У 2005 році був найбільш продаваним англійським автором в Європі.

     Одразу скажу, що це один з моїх улюблених письменників і один з найкрутіших в цьому жанрі. П'ята книга з серії про Девіда Хантера не осоромила своїх попередниць. Максимально правдиво, максимально науково достовірно і напружено.

     Про що книга? Про людей. Людей, які кохали, зневірились, зраджували, жадали чогось, що їм не належить. Книга про неприйняття, консерватизм, відданість, любов, ну і, звісно, про вбивство. Девіда Хантера, як судового антрополога, викликають до маленького міста допомогти з опізнанням тіла. Все б на цьому і закінчилось, але тіло виявилося не того, на кого думали. Далі зламалася машина і довелося ночувати у недобудованому еллінгу. На ранок голова Хантера вже була заповнена місцевими загадками. Як і за яких обставин зникла жінка півроку тому? Чому ніхто не хоче ремонтувати його автівку? Чиє тіло виловили у бухті? Де зараз зникла 20 років тому місцева маленька дівчинка? Яка роль місцевого божевільного в цій історії і багато-багато ін. Бекетт настільки добре все описав, що читаючи цю книгу, я майже чула зойки чайок і шум води. Книга поглинає. Завдяки добре прописаним героям, їхнім характерам, життю, що їх оточує - історія здається реальною.  Гостро, кмітливо і ох, як цікаво. Крок за кроком, доказ за доказом автор веде нас до розгадки. Та в кінці виявляється, що все ну зоооовсім не так і усе починається заново. Гарантую, ваші мізки попрацюють на славу! Наостанок скажу, що не здогадалася хто вбивця, а це показник якості :) Сестра, чоловік, батько, підлітки, старі любовні зв'язки, а може все-таки старий божевільний? На кого думати? Приготуйтеся, правда вас ошелешить.

     "Немає нічого незвичайного у здатності скоїти злочин. Люди відрізняються один від одного тим, чи можуть вони з цим жити".

     "Поки я проштовхував кросівок до берега, він перевернувся у воді, і нашим очам відкрилися його нутрощі. В яскраво-червоній шкарпетці біліла кістка і хрящ щиколотки".