Зроби це зараз

Брайан Трейсі - "Зроби це зараз"/Brian Tracy - "Eat that frog", 2001.

Вид-во "КСД", 2018.

     "З'їж цю жабу!" Б.Трейсі.

     Брайан Трейсі - (1944) американо-канадський професійний лектор, консультант, очільник Brian Tracy International, мільйонер, провідний фахівець у сфері особистісного розвитку, автор понад 60 книг.

     Наскільки ефективно ви розпоряджаєтеся своїм часом? Б'юсь об заклад, що ви працюєте з 9 до 18, викладаєтеся на повну, але однаково залишається купа невиконаних притому важливих справ. Знайомо? Мені так, тому я взялася читати цю книгу.

     Спочатку здається, що Трейсі говорить прописні істини, читати стає нудно і десь я вже таке краєм вуха чула. АЛЕ. Книга таки має слушні поради. З ефективного тайм-менеджменту, планування, самодисципліни, самоконтролю, тощо. Основний посил книги - орієнтація на дію, тобто перш за все ефективно і швидко виконувати свої ключові завдання. Також в книзі поданий всім відомий "закон 80/20", але в різних варіаціях. Корисно зрозуміти, що діяльність і виконання зовсім різні речі. Успішні люди сміливо беруться до роботи, приступають до якнайскорішого її виконання, яке б складне завдання перед ними не стояло. Велике завдання? Поділи його на частини. Бракує часу? Передивись свій тайм-менеджмент і викресли звідти завдання, які не впливають на успіх твоєї роботи. В своїх главах Трейсі спирається на власний досвід, доводячи чому треба чинити саме так, а не інакше. В кінці кожної глави є висновок з міні-завданням для початку роботи над собою, а в самому кінці наведено стисле зведення принципів успішного життя. Дотримуватися їх чи ні - справа кожного. Особисто я вважаю, що краще вчитися на чужих помилках, аніж сильно помилитися самій. А як вважаєте ви?

     "На все ніколи не вистачить часу, проте його завжди досить для найважливіших справ"

     "Чим швидше ви рухаєтесь, тим більше енергії маєте"

     "Не зволікайте. "Слушний час" може ніколи не настати. Поспішайте тут і зараз, працюйте з доступними вам засобами, усе краще знайдеться в процесі". Н.Гілл 

Секс із королями

Eleanor Herman - "Sex with kings"/ Елінор Герман - "Секс із королями", (2001).

     "Коли ти перестанеш кохати мене, пам'ятай, що я тебе все ще кохаю". Марія, фаворитка Наполеона Бонапарта.

     Елінор Герман - (1960), американська письменниця і великий шанувальник історії. Вашингтон Пост назвав її "набагато розважливішою ніж Даніела Стіл чи Ден Браун".

     Жінки... Все краще відбувається для них, а все гірше - через них. Важко недооцінити їхню роль в історії, особливо в історії становлення королів, адже мова в книзі йде саме про це. Фавориток королів завжди оминали увагою в підручниках історії і всю її приділяли королеві, чинній і законній владичиці серця монарха. В реальному житті все було якраз навпаки. Королева лишалась королевою, але була в тіні, тіні двору і придворного життя. В той час, як фаворитки короля жили привілейованим життям, затьмарювали собою королеву і були покровительками театру, архітектури або живопису. Та тривало це доти, доки миле личко не набридало примхливому королю. 

     В книзі згадано польських, англійських, російських, французьких, іспанських, італійських, норвезьких, данських королів в різні епохи та їхніх коханок. Історії починаються з того, як фаворитки добивалися свого високого положення, які зиски мали, як поралися з наданою їм владою і нарешті розповідається про неминучий кінець "кар'єри". Дуже багато уваги приділено мадам де Помпадур, і я вважаю, що заслужено, адже коли жінка живе гідно і доводить свою відданість королю і нації - історія це відмічає. Але були і такі коханки, що зривали кільця з тільки-но померлого короля і обкрадали його. Такі, що тягнули гроші з казни. А ще графині, маркізи, няні, родички, повії, театральні акторки, чужі наречені... Всі вони мали власну причину піти з королем. Для когось це був щасливий квиток в безбідне життя, хтось хотів зробити протекцію, а хтось і кохав... Такі історії теж є. Також є історія про Каміллу Паркер-Боулз та її відносини з принцом Чарльзом, що теж було цікаво читати, особливо в манері написання автора з дотепними зауваженнями і гострою аргументованою критикою.

     Я вважаю, що головна мета цієї книги не виставити когось в якомусь світлі, а показати людяність королів, зробити головний акцент на безумовно високому інтелектуальному рівні фавориток, їхній самопожертві і мистецтві служіння. Бути фавориткою короля означає бути дуже мудрою жінкою, але зовсім не гарантовано щасливою і завдяки цій книзі я в цьому переконалась.        

     "Якщо хто-небудь назве тебе сином хвойди, ти маєш знести це, бо ти є таким. Але якщо хтось назве тебе бастардом - борися з ним до смерті, бо ти чесний син свого батька".

     "Простіше заключити мир в Європі, аніж примирити двох жінок" - Луї ХIV, король Франції.

Мустафа Джемілєв

Севгіль Мусаєва, Алім Алієв - "Мустафа Джемілєв. Незламний", 2017.

Вид-во "Віват", Харків.

     "Якщо я не зрадив собі, своїм переконанням при радянській владі, коли будь-який рух міг привести до тюрми, то зараз, коли я відчуваю всебічну підтримку народу, цілої країни..."

     Алім Алієв і Севгіль Мусаєва - українські журналісти кримськотатарського походження. Обидва народились в Узбекістані. У 1989 році їх родини змогли повернутися до Криму. Алім - аналітик і консультант з комунікацій в експертній компанії "Pro.mova". Севгіль - головний редактор інтернет-видання "Українська правда". Співзасновники громадської організації "Крим SOS".

     Взагалі зараз друкують багато книг про видатних українців. Хтось видатний у спорті, хтось в театрі, а хтось в національній боротьбі. Серія "Гордість нації" розповідає про Любомира Гузара, Вꞌячеслава Чорновола, і...Мустафу Джемілєва. Так чим же він заслужив встати в один ряд з такими людьми? Що такого зробив цей невеличкого зросту чоловік, що його знає увесь світ? Про це далі.

     Весна 2014 року. Початок анексії Криму. Джемілєв разом із прибічниками їдуть до Києва, вони більше не вꞌїздні у Крим. Тепер вони робитимуть усе, щоб вигнати окупанта і вибити собі дорогу додому. Боротьба досі триває.

     Не можна з точністю сказати, що ця книга біографічна, адже людина ще жива і хтозна чого він ще добꞌється, що визначне зробить і чим запамꞌятається людям. Для тих, хто мало обізнаний хто то є такий взагалі, на початку книги є коротка біографічна довідка, яка дозволяє не заплутатися в бурхливому житті Джемілєва. Книга на 90% складається із розмов з ним. Джемілєв відповідає часом на не дуже зручні питання, ділиться тяжкими спогадами, а іноді навіть розповідає анекдоти. Непоказний маленький чоловік, якого не зламали заслання, тюрма, голодовка, аж он тепер неможливість побачити рідний вільний Крим. Історія Джемілєва, дисидента і правозахисника, сповна розкрита у цій книзі. Багато написано про історію боротьби і створення кримськотатарських організацій. Наведені також деякі промови Джемілєва на заходах вищого рівня. Серед них, як на мене, є й такі тривожні уривки:

"...українська держава, в силу обꞌєктивних причин і керуючись інтересами національної безпеки, не визнає подвійного громадянства. Але, враховуючи ситуацію кримськотатарського народу та його роль у відновленій цілісності України, я не виключаю, що кримськотатарській діаспорі, як представнику одному з корінних народів України, після звільнення Криму від окупації таке право може бути надано".

В наступній вже промові він чітко виступає за цілісну і єдину Україну. Також мені дуже не сподобалося акцентування проблеми ТІЛЬКИ на Криму, ніби й немає війни на сході країни. Ще була неприємна фраза Л.Іслямова (власника телеканала "ATR"): "-Україна досі не розуміє ХТО до неї прийшов. До неї прийшов цілий народ". Ось так. Тільки тут ключові слова не "хто", а ДО НЕЇ. Ви прийшли до нас, українців, просити допомоги, вимагаючи ледь не більших прав на основі незрозуміло чого. Але такі незадоволені є скрізь. Є такі, кому завжди щось чи хтось заважає, а є ті, хто навіть у часи кризи не здається і буває винагороджений за це. Кожен обирає сам - скиглити йому і випрошувати чи працювати і отримувати.

     В кінці книги є приємні бонуси, а саме глава від дружини Джемілєва, Сафінар, глава від Джамали, Рефата Чубарова, М.Мариновича та ін. Всі вони захоплюються твердою волею Джемілєва, стійкістю духу, його принциповістю і безкорисливістю.  Захоплюються людиною, яка все життя поклала на боротьбу за права і свободи рідного народу, виходить за рамки власного комфорту  і на найвищому рівні відстоює інтереси кримських татар. Людиною, яка не словом, а ділом доводить власні переконання, страждає через них, але не зупиняється і йде далі. Бо це і є справжній національний лідер, яких так бракує нам сьогодні.

     "Якщо в тебе є якісь переконання, ти повинен їх відстоювати завжди і не зраджувати за жодних обставин передусім самому собі". 

Фройляйн Штарк

Томас Хюрліман - "Фройляйн Штарк"/Thomas Hürlimann - "Fräulein Stark", 2001.

     "-На борту нашого книжного ковчега, - говорив він, - є все - від Арістотеля до ящура".

     Дано: літо середини 1970-х. Дія відбувається: стара монастирська бібліотека у Швейцарії. Дійові особи: священник, учень, економка. Питання: навколо кого буде крутитися історія?

     Це вже друга моя зустріч з Хюрліманом (див. відгук "Сорок троянд") і тому я готувалася до деякої драматургії. Натомість я отримала доволі серйозний текст без жодних натяків на театральщину. В новелі йдеться про вчорашнього школяра, який готується до вступу в духовну семінарію. це його останнє літо перед таким серйозним кроком і проводить він його не де-небудь, а в монастирській бібліотеці під патронажем свого дядька. Працюючи старшим по бібліотечному взуттю, він проводить більшість свого часу на колінах, підбираючи відвідувачам потрібний розмір. Все змінюється в той момент, коли хлопець починає виділяти жінок серед гостей бібліотеки. На його біду це помічає фройляйн Штарк.

     Як на мене, то  композиція сюжету бездоганна. Троє дуже різних героїв, чітка динаміка, екскурс в історію і завершений фінал. Назва новели ніби натякає нам, як, здається, другорядний персонаж може відігравати ведучу роль в житті головних героїв. З кожною сторінкою ми бачимо як змінюються наші герої, як завдяки взаємодії один з одним вони ростуть і відкривають нові грані себе. Друга сюжетна лінія розповідає історію роду учня та його дядька. Сумна, авантюрна і дещо таємнича правда змусить подивитися на цю родину трохи з іншого ракурсу. Одне лишається незмінним - фройляйн Штарк. Економка, домоправителька, служниця, прибиральниця, кухарка, подруга, підприємець, гід, - це все вона. Неграмотна жінка з гірського села, перед якою навшпиньках ходить вся бібліотека. Жінка, яка каже про себе, що вона "свята простота, яка не хапає зірок з неба". Та чи так це насправді?

     "Черга до сповідальні знов дійшла до мене. Але що я повинен був сказати? Ваша преподобність, в мене є ніс, і тому я не можу не вдихати аромат жінок?"

Не плач, Тарзан

Катаріна Масетті - "Не плач, Тарзан" / Katarina Mazetti - "Tarzans tårar", 2003

     "Справа була от у чому. Коли береш, потрібно давати щось натомість, інакше загрузнеш у боргах".

     Я давно шаную творчість Масетті (див.відгук "Сімейна могила"). Тільки їй властиве вміння поєднувати комічне з трагічним неабияк "бере" читача і плутає його, змішуючи грішне з праведним. Це мені і подобається. Ще подобається те, що вона описує життя простих людей без витребеньок  і захмарних казок, описує ситуації, в яких був кожен хоча б раз, і, мабуть тому вона така близька своїм читачам. 
     Головні герої цього роману - вчителька малювання на пів-ставки Маріана і успішний бізнесмен Янне. Янне їздить на ламборгіні, крутиться у вищих колах і живе сам для себе. В той час, як Маріана ледь зводить кінці з кінцями, а на додачу має двох малолітніх дітей і чоловіка-шизофреніка. Починається все з того, що Маріана буквально падає на голову Янне, невдало впавши з тарзанки. А закінчується...А невідомо чим закінчується, бо Масетті майстер ставити три крапки. Нам лишається лише спостерігати за дуже непростими і специфічними стосунками, поки вони тривають. Кому з них вони принесуть задоволення, а кого розтопчуть? Що спільного в цих людей і як віднесеться до них життя? На жаль, на ці питання ніхто не має відповідей.
     Автор як завжди не поскупилася на колоритних шведів в своїй книзі. Чого вартий трудовик Йонте, з ногою, яка не випрямляється; Єнні, мати-одиначка, яка шукає своє щастя на сайтах знайомств; Шарлотта, високопосадовець в ЄС, яка вирішила змінити своє життя, etc. Окремий плюс роману в тому, що в ньому п'ятеро оповідачів, що дозволяє нам бачити історію з різних ракурсів, а саме: Маріана, Янне, Біллі (син М.), Белла (донька М.) і Міке (чоловік-шизофренік М.). Сама по собі книга не велика, її легко можна подужати за кілька годин та і сенсу глибокого в маси вона не несе. Однак якщо замислитись, вона зачіпає важливі питання. Що таке кохання і чим воно відрізняється від звички чи відданості? Як навчитися бути щасливим? Як змінити своє життя і т.п. В головних героїв роману воно геть різне, але проблема одна - вони нещасні. Зо дня на день вони проживають своє життя, допоки воно ж не дає їм шанс і не дарує їм зустріч, тим самим пропонуючи відкритися новому досвіду. Буде важко, незвично, страшно і дивно, але варто спробувати. Бо інакше все знову піде по колу і залишиться лиш у спогадах. У спогадах про літо, тарзанку і жінку, яка впала на тебе з неба.

     "Останнім часом мені почали подобатись жінки, які дратують мене: політиканші, які розмахують руками, експерти з гендерних питань, усілякі...ну так, усілякі тітки накшталт Тарзан".

     "Я подивилась на картку: "Ян Відінг" - і все, тільки номер мобільного в самому низу. Стопудово в нього модний телефон з кольоровим екраном. На таких грають в рулетку, знімають на відео родичів і заповнюють податкову декларацію. Не перериваючи бесіди".

Повернення з Африки

Corinne Hofmann - "Back from Africa"/ Корінна Хофманн - "Повернення з Африки", 2003

     "Ти зможеш зробити все, якщо пробуєш"

     Корінна Хофманн, в заміжжі Лепарморійо, (1960) - швейцарка німецького походження, яка вийшла заміж за воїна з племені Масаі. Magnum opus - "Біла Масаі". Книга "Повернення з Африки" є другою з чотирьох автобіографічних книг про Африку. У 2005 році першу книгу Хофманн "Біла Масаі" було екранізовано.

     Мені завжди буде цікаво читати про Африку. Напевно тому, що живучи в цивілізованій країні, іноді хочеться відчути вітер пригод, запах небезпеки та велич екзотики. На цей раз я в Кенії, точніше вже в кенійському аеропорту з Корінною та її однорічною донькою Напіраі. Корінні тривожно, вона боїться, що їх не випустять з країни, але все минає добре, хоч і не без складнощів. Вони проходять паспортний контроль і нарешті сідають на літак до Швейцарії з надією, що новий день принесе їм краще майбутнє.

     Ця книга написана жінкою, яка 4 роки жила в Кенії. Якось, будучи  там у відпустці з нареченим, Корінна побачила воїна з племені Масаі, в якого закохалась, вийшла заміж і народила йому дитину. Ці події повністю описані в дебютному аавтобіографічному творі Хофманн "Біла Масаі". Наша ж книга починається з фактичної втечі автора до рідної Швейцарії. А далі зустріч з батьками, пристосування до колись звичного, а тепер такого далекого ритму життя і головне - боротьба за право залишитись в країні. 

     Читати розповідь було цікаво головним чином тому, що сюжет не є вигаданим, це справжня історія, яка сталася на початку 1990-х. Це досвід жінки, яка пройшла з дитиною на руках важкий і довгий шлях; яка не здалася і тому зараз вона та, ким є - успішна і самодостатня медійна персона.  А ще вона вважається головноою феміністкою Швейцарії! Книга безперечно корисна, в ній Корінна описує всі перепони, з якими зіткнулася вдома: проблеми з пошуком роботи, проблеми з грошима, свій довгий адаптаційний період...Та попри все вона знайшла в собі сили не тільки встати на ноги, а ще й стрибнути вище голови. "Якби мені тоді, коли я жила в саморобній хатині в глушині Кенії, сказали, що я буду відомою письменницею, я б покрутила пальцем біля скроні", - її слова зараз. А ще вона сумнівалась, що в майбутньому побачить свого колишнього чоловіка-кенійця, але побачила і навіть познайомила його з донькою. Особисто я винесла з цієї книги її головний посил - якщо вийшло в мене, то вийде і у вас. Книга заряджає мотивацією і цілеспрямованістю, вражає впертістю і стійкістю героїні. А головне, коли ви думали, що Корінна вас вже нічим не здивує, вона вирішила підкорити "дах Африки" - Кіліманджаро, про що детально напише в бонусній главі. Хочеться сказати, що нашому суспільству потрібно більше таких книжок, де жінки постають не другорядними персонами чи подружками головних героїв, а сильними особистостями, які самі вершать свою долю. Ви ж будете читати такі книги, правда?

Лкетінга Лепарморійо і Корінна Хофманн

     "Я годинами сиділа в нашій хатці і нікуди не виходила, лише грала з Напіраі. Коли мені треба було в туалет - чоловік мене супроводжував. Вийти кудись самій було на межі фантастики".

     "І знову я вражена, як спонтанне рішення може змінити твоє життя, зламати звичний побут і прокласти нову дорогу. Це тільки питання достатньої сміливості зробити ці зміни".

Сповідь маски

Юкіо Місіма - "Сповідь маски"/三島 由紀夫 - "仮面の告白" , (1949)
Вид-во "Азбука", Санкт-Петербург, 2017
Переклад Б.Акуніна

     " -Ти не доживеш і до двадцяти.
       -Як ви можете говорити такі речі? - гірко посміхався я.
       -Давай поб'ємося об заклад!

       -Я ставлю на те, що доживу. Іншого вибору в мене немає. А ти став на те, що я помру".

    

     Юкіо Місіма (Хіраока Кімітаке), 1925-1970, японський письменник, драматург, актор, політичний діяч, один з ідеологів японських "правих". Автор 40 романів, 18 п'єс, численних збірок оповідань, есеїв, кіносценаріїв. Magnum opus - "Золотий Храм". Був знайомий з нобелівським лауреатом Кавабата Ясунарі. Після невдалого заклику і спроби повалити конституційний лад Японії у 1970 році вчинив ритуальне самогубство  (сеппуку) з посмертним відтинанням голови. Тричі номінований на Нобелівську премію.

     

 

     Я довго збиралася з думками, аби хоча б почати щось писати про цей твір. Назва книги цілком відповідає її змісту, це сповідь. Сповідь юнака, чоловіка перед майбутнім читачем. Це не простий біографічний твір, це розтин душі автора, прагнення відкрити своє єство, здійснити камін-аут. Якщо останнім часом доля не сильно посміхалася вам, то точно відкладіть цю книгу, не марнуйте свій час. Але якщо ви свідомо налаштовані вислухати автора, як кращий друг, то заваріть собі чаю і приготуйтеся слухати, але не засуджувати, адже так і вчиняють справжні друзі.

     А почалося все у 1925-му році, коли на світ народився хворобливий Місіма. Спогади дитинства, розповіді про школу і перше захоплення...хлопцем. Суворе виховання, намагання жити звичайним життям, а далі війна, яка докорінно змінить майбутнє автора. 

    Скажу чесно, не одразу я вхопила ритм книги. Автор вів мене за руку спочатку повільно,а потім ніби в яму бУхав, хоча...Може в нього така манера? Головний мотив цієї книги - краса і смерть, втім як і у всіх творах Місіми. Автор препарує власну душу для читача, веде його крізь всі свої внутрішні дискусії, сумніви та рішення. Місіма пише простими, інколи аж занадто, словами про складне і головне для нього. Манера його писання складає все так, ніби автор сидить перед нами з руками на колінах і потроху, тихим, але твердим голосом виливає душу. Для мене це був зовсім новий досвід читання японського письменника. Зараз, відклавши книгу і проговоривши її, я можу сказати, що  вона мені сподобалась своїм характером. Твердим, всупереч всьому. Впертим - заради себе. І націленим - заради всіх. Саме такий характер і був у Хіраока Кімітаке.

     "Я вирішив закохатися в яку-небудь дівчину, відмовившись від фізичного бажання. Напевно, це був найбезглуздіший задум за всю історію людства".

     "Якщо я насправді кохаю Соноко, то просто зобов'язаний бігти від неї якомога далі". 

Нехай буде ранок

Sayed Kashua - "Let it be morning"/ Сайєд Кашуа - "Нехай буде ранок", (2006)

     "Зараз вже немає вибору, немає вороття. Я не можу дозволити собі скиглити про те, що я міг зробити, але не зробив. Я маю зібратися і робити те, що мушу. Я мушу вижити".

     Сайєд Кашуа, (1975) - ізраїльський араб, письменник і журналіст з Тіри, відомий своїми книгами і гумористичною колонкою на івриті.

     Я вже не пригадаю точно коли скачала цю книгу. Пам'ятаю лише, що зацікавила проблематика і особистість самого автора. Написана в 2006 книга актуальна зараз, як ніколи, особливо на тлі прийнятого в липні закону в Ізраїлі.

     Про що книга? Вона про життя-буття ізраїльського араба. Про того, хто хоч і перебуває (мешкає/працює) в Ізраїлі, але не прийнятий оточенням, як повноцінна людина. Оповідь йде від першої особи, араба без імені, який з родиною перебрався до арабського селища під Ізраїлем. Втомлений від дискримінації і утиску прав, він сподівається віднайти спокій серед таких, як і він, але одного ранку селище оточене колючим дротом, відрізане від постачання, а за колючою стіною стоять озброєні солдати і танки.

     Однозначно скажу, що книга варта часу, витраченого на неї. Недарма автор має премію від прем'єр-міністра Ізраїля. Проте читається вона повільно, і зовсім не тому, що вона не цікава, просто деякі моменти описані настільки реалістично, що мороз пробігає по шкірі. Відчай, розгубленість, розпач - все це відчуває людина, коли стикається з тим, про що говорить автор. Головні герої книги - мешканці простого арабського селища, де живуть не тільки араби, але й євреї, палестинці, єгиптяни. Вони багаті підприємці, середньої руки менеджери, нелегальні наймані робітники, всі разом вони живуть згуртованою громадою, але триватиме це рівно до зовнішньої загрози.

     Насправді Кашуа підіймає важливі питання в своїй праці. Дискримінація, расизм, ксенофобія - і все це коїться в Ізраїлі, мешканці якого постраждали від цих явищ найбільше. Читача не змушують пристати до точки зору автора, лише м'яко підштовхують зробити висновок, задатись питанням "чому?". Автор спробував донести, що той, хто в білому - не завжди дорівнює миротворець, а араб - не завжди дорівнює терорист. Хто є хто в цьому протистоянні зараз вирішувати вам, та перед тим все-таки прочитайте цю книгу.

     "Я вже не маю терпіння для їхніх суперечок. Мені реально "по барабану". Я знаю, що ситуація достатньо кепська і без палестинської Інтіфади (повстання) або ізраїльської окупації чи чергового суїцидника-бомбиста, що переховується в нашому селі. У будь-якому випалку справи погані".

  

     "...я критикував арабського лідера в Ізраїлі, коли вони (євреї) критикували його, я засудив ісламістський рух тоді, коли вони засудили його,я тужив за кожним загиблим євреєм, що загинув внаслідок терористичної атаки. Я почувався винним, я проклинав суїцидників-бомбистів, називав їх холоднокровними вбивцями. Я проклинав Бога, Рай, себе. Особливо себе за все це, що я робив аби втриматися на своїй роботі".

Не прощаюсь

Б.Акунин - "Не прощаюсь"/Б.Акунін - "Не прощаюсь", 2018

Вид-во "Захаров", Москва

     "Не покаравший зло не лучше сотворившего зло"

     І ось подолана остання книга про Ераста Петровича Фандоріна. Не хочеться вірити, що я більше не "побачу" ідеального пробору, не "почую" говірку обрусілого Масахіро Сібати, не стану свідком приголомшливих справ і грандіозних історичних подій того часу. Чудова серія історичного детективу добігла кінця і нам, читачам, лишається тільки насолодитись гідним фіналом, як останнім акордом улюбленої пісні.

     На цей раз Акунін "воскрешає" Фандоріна, щоб занурити його у вир 1918-го року, в самісінький центр революційної боротьби (та чи одної?). Білі, червоні, чорні, зелені...Сьогодні тебе, а завтра ти. Беззаконня і хаос правлять світом, і саме в цей час на сцену виходить Ераст Петрович, щоб вкотре допомогти.

     І знову Акунін на висоті! Вкотре автор довів, що має неабиякий письменницький хист, адже так писати і "тримати" свого читача може не кожен. Книга повністю відповідає усім попереднім по стилю і по змісту написаного, лишень був помітний маленький надрив у тих місцях, про які, певно, автору важко було писати. Неодноразово в позитивному ключі згадується Україна і її воля до незалежності, що не може не радувати. Сам сюжет книги не затаскан, немає такого, що ті проти тих, тому той проти онтого. Взагалі написано живо, розумно і настільки цікаво, наскільки взагалі можна було написати про 1918-й. 

     З жалем відкладаю книгу в бік, розуміючи, що пішла ціла епоха. Та чи не зарано я сумую? Адже назва книги - "Не прощаюсь"...

     "Фандорин был именно таким: элегантным и импозантным. Только никакой пошлости в нём не было. Потому что пошлость - это когда низменное прикидывается возвышенным, а Эраст Петрович был явно не из тех, кто прикидывается".

     "...вернулись домой. Посмотреть, что с Москвой. И я увидел, что там, в моём родном городе, стало совсем нельзя жить. Не оттого, что красный террор, а оттого, что никто ему не противостоит. Люди просто живут и ждут, чем всё закончится. Служат за паёк, ходят в синематограф, шепчутся о п-политике, играют в карты...Знаете, у меня нет претензий к плохим людям. С ними ясно: они на стороне Зла. Но мне тяжело смотреть на хороших людей, которые неумны или слабы".    

Читець

Bernhard Schlink - "Der Vorleser"/ Бернгард Шлінк - "Читець", (1995).

Видавництво "Фоліо", 2016.

     "Можливість показати пальцем на винуватців не рятувала нас від сорому. Зате долала пов'язані з цим страждання".

     Бернгард Шлінк (Bernhard Schlink) - німецький письменник і правник 1944-го року народження. Починав з детективних романів, які були вельми успішні. Єдиний німецький письменник, популярність якого в Європі та США порівняна з феноменальним успіхом П.Зюскінда.

     Я вірю в те, що книга обирає читача, а не навпаки. Бо якось так вже стається в моєму житті, що цікава мені література приходить до мене вчасно і, відповідно, лишається в мені надовго. Цей роман  не став винятком, бо ж як може лишити байдужою книга про післявоєнних німців? Головною темою роману є згубне кохання. Любовний зв'язок між 15-літнім і 38-річною. Він - випускник старших класів. Вона - кондуктор трамваю. Вони разом і проводять час так, як їм заманеться. А ще він їй читає.

     До книги я не мала упередженого ставлення, бо ще не бачила екранізацію (де, кажуть, неперевершена Кейт Вінслет), тож сповна могла іти за автором із заплющеними очима. Раніше не читавши Шлінка, тепер я розумію чому він такий популярний. Бернгард Шлінк має майже унікальну здібність "тримати" свого читача і "чіпляти" його якимось, здавалося б, другорядним моментом у книзі чи нашвидко сказаним словом. Розповідь роману охоплює майже 40-річний період і за цей час, окрім любовної гілки сюжету, перед нами постає осмислення різними поколіннями німців злочинів періоду Голокосту і війни, розрив у поглядах між батьками і дітьми. Шлінк намацав саме ту суперечливу тему, яка і зараз викликає палкі суперечки і дискусії у всьому світі. Напевно саме тому, його роман не втрачає своєї актуальності і видається рік за роком. Якщо вже дуже коротко, то це одна з найпронизливіших книг з усіх, які я читала. Сухо, пронизливо, влучно, і тому так прекрасно.

     "Я піднімаюсь сходами і тисну на дзвінок. Але двері не відчиняю. Я прокидаюсь і тільки знаю, що поклав руку на кнопку дзвінка і натиснув на неї". 

Ресторан на Карибах

Melinda and Robert Blanchard - "A trip to the beach"/ Мелінда і Роберт Бланчард - "Подорож на пляж" (2000)

     "За дуже короткий час нас зв'язала спільна справа - будівництво, поєднала одна мета - перетворити місцеву руїну на ресторан".

Подружжя Бланчард (Боб і Мелінда) - бізнесмени-авантюристи і за сумісництвом автори цього тревелогу, власники ресторанчику на Карибах. 

     Що потрібно для того, щоб почати власну справу? Хтось потребує підтримки близьких, комусь забракне рішучості...А комусь достатньо накидати приблизний план на аркуші посеред пляжу, як у випадку Мелінди і Боба Бланчард. 

     А почалося все з відпустки. Першої незабутньої відпустки двох американців на затишний острів Анґілья. За нею була друга, третя...і після енної подорожі до карибського раю Бланчарди загораються ідеєю відкрити тут свій ресторан. І все було б нічого, якби не багато карибських "але". Мені, як спеціалісту ресторанної галузі, було цікаво як автори впораються з посталими перед ними викликами, бо написати свої бажання на листочку це одне, а правильно втілити їх - зовсім інше. Читати книгу було доволі лячно і лише місцями весело, бо коли ти ресторатор за фахом, то...ви мене зрозуміли:) Часом, я читала цю біографію приблизно так само, як ви дивитесь фільм жахів. За цей час мій хлопець вже звик до моїх раптових вигуків типу "І кого вони взяли на роботу?!", "Вони що, цього не знали?!", "Навіщо вони це зробили?!", etc. Бо стриматись реально було неможливо, очевидні помилки і прорахунки буквально змушували мене підстрибувати! Та спокійна манера оповіді Мелінди стишувала мою внутрішню бурю і я лише сподівалася, що вони і постачання налагодять, і з персоналом впораються і багато чого іншого. Книга містить чимало кумедних моментів, посміхнутись є над чим. Тут і особливості місцевого спілкування, анґільська митниця, острівна гра у доміно, перегони човнів і навіть Сандра Баллок! Читайте, аби дізнатись як пара амбітних американців сколихнула карибський острів і повністю змінила своє життя! 

     "- Знаєш, мені було б набагато спокійніше, якби в нас були якісь альтернативні варіанти. Чим ми ще можемо зайнятися? Я поки впевнена лише в одному: за що б ми не взялись, компаньйони нам більше не потрібні. Тільки ти і я. 

      - Ніяких компаньйонів, - заявив Боб і підняв келих так, ніби промовив тост. Я не засмучусь, навіть якщо ми не заробимо золотих гір. Мені хочеться мати маленьку справу. І щоб ніякого псування нервів. Тільки ти і я. Ось це насправді те, що треба".

Перські листи

Charles-Louis de Secondat, Baron de La Brède et de Montesquieu - "Lettres persanes"/ Шарль-Луї де Монтеск'є - "Перські листи" (1721)

     "Якщо при м'якому управлінні народ такий же слухняний, як і при суворому, то варто обрати перше; значить воно більш розумне, а суворість тут ні до чого".

     Шарль-Луї де Монтеск'є (1689-1755) - французький правник, письменник і політичний мислитель. В працях та поглядах Монтеск'є представлено витоки лібералізму. Один х тих, хто заклав основи ідеології сучасних форм представницької демократії. За " принципом Монтеск'є" влада в правовій державі поділяється на законодавчу, виконавчу і судову, а король (президент) повинен очолювати виконавчу владу.

     Чого очікуєш від книги з такою назвою? Передусім, екзотики, східного шарму, опису неспішного життя персів серед інтриг, політичних змін і спокусливих жінок. Та не так сталося, як гадалося і замість того, щоб читати про Персію, ми з вами читаємо про Європу з листів персів, які, власне, нею подорожують :) Але по порядку. На початку 18 ст. двоє персів, Узбек і Ріка, полишають рідну Персію, тому що одному з них загрожує небезпека від недоброзичливців. Ці двоє вимушених переселенців мандрують європейськими країнами, листуючись один з одним та зі своїми друзями. Окрім того, Узбеку довелося покинути власний гарем і він часто листується з головним євнухом і дружинами, намагаючись утамувати біль розлуки (16+ :) ) У своїх листах перси пишуть що вони бачили, де були, що здивувало їх. Описують цікаві зустрічі, обговорюють державний устрій, дискутують щодо релігії. Особисто мене розсмішило порівняння персіянок і француженок, позабавило відношення французів до журналів і привело  у захват бачення персів (автора) процвітання народу. Подорожуючи досі незвіданими для них країнами, Узбек і Ріка відкривають для себе цілий новий світ і чимдалі вони просуватимуться, тим сильнішою ставатиме їхня туга за рідною домівкою.

     Монтеск'є первершив усі мої очікування, зізнаюсь я вам. Кожен лист це суцільне зосередження мудрості і точних спостережень. А що, розумний хід - вкласти в уста своїх героїв критику політичного життя Франції! В усіх листах, будь то казка, притча чи щось інакше, зашифровано багато резонансних подій тодішнього політичного і економічного життя. Неприхований сарказм, обурення, жорсткі оцінки, - недарма книга була заборонена, хоч і виходила скаженим тиражем. Книга чудова, бо містить рядки, над якими смієшся, рядки, після яких відкладаєш книгу і замислюєшся і рядки, якими відверто насолоджуєшся. Монтеск'є вартий, щоб його прочитали. Почніть з "Перських листів" і нехай сонце завжди сяє у вас на шляху!  

    

     про французького короля: "Він любить нагороджувати тих, хто йому служить, але однаково щедро оплачує як старанність, або, вірніше, неробство придворних, так і важкі походи полководців; часто він виділяє людину, яка допомагає йому роздягтися або подає йому серветку, коли він сідає за стіл - а не того, хто бере для нього міста і виграє битви".

     "Четвертий акт правосуддя, який повинен застосовуватися частіше за інших, заключається у відмові від союзу з народом, що надає привід до скарг. Це покарання відповідає вигнанню, встановленому судами з метою видалення виновного з суспільства. Таким чином, государ, від союзу з яким ми відмовляємось, виключається з нашого суспільства і перестає бути одним з його членів".

     "Люди, яких вважають приналежними до обраного суспільства, відрізняються від інших лише тим, що вони мають більш витончені пороки, і, мабуть, тут справа така ж як з отрутами: чим вони тонші, тим небезпечніші".   

Чорновіл

Василь Деревінський "В'ячеслав Чорновіл"
Вид-во "КСД", (2017)

     "...Потрібна не тільки незалежна Україна, але й Україна демократична. А шлях до демократії у сфері адміністративно-управлінській якраз і полягає в децентралізації влади, передачі значного обсягу її зверху вниз".

     Василь Деревінській - доктор історичних наук, професор Київського університету, дослідник історії українського визвольного руху, етнонаціональної політики, біографістики. Автор понад 120 праць.

     Я належу до того покоління українців, які ім'я "В'ячеслав Чорновіл" чули тільки з вуст людей похилого віку із мрійливо замруженими очима. Зазвичай далі вони зітхали і говорили про нещасливу українську долю. В повітрі, особливо останнім часом, висить одне-єдине питання - а що б могло бути, якби?.. Якби тоді, у буремному 1991, Чорновіл переміг на виборах? І хоч цього ми вже не дізнаємось, проте більше дізнатися про нього, як людину і політика, ми в змозі і в цьому нам зарадить саме ця книга.

     Сьогодні, коли українська нація зрозуміла важливість і значимість своєї самоідентифікації, коли трагічні події згуртували і поставили на правильні рейки народ, потрібно нагадати людям хто з великих українців заклав перші цеглинки в побудову демократичної і суверенної України. Одною з таких постатей є В'ячеслав Чорновіл. Перший політв'язень, який очолив обласну раду ще при червоних. Чоловік, який попри заслання не зламався і продовжив роботу на благо України. Створив і очолив партію, якій довіряли українці від заходу до сходу. Був у "конструктивній опозиції" до влади Кравчука, попереджав світ про загрозу з боку РФ. Робив усе, що в його силах, аби побудувати, захистити, зміцнити країну, яку він так любив. І хоч життя Чорновола трагічно обірвалось, ідейний спадок його живе.

     На цю книгу потрібно налаштуватись і дійсно хотіти її прочитати. Будьте готові до партій, комітетів, ухвал, законів, постанов, зустрічей, засідань і т.п. Сухий, майже енциклопедичний виклад зрідка рятують ч/б фото Чорновола в різні періоди його життя. Все-таки потрібно було написати цікавіше, адже є про що! З бонусів особисто для мене: спілкування Чорновола з Собчаком, думка В.Ч. щодо Чорноморського флоту і ситуація з В.Ч., в якій І. Драч показав свою справжню сутність. Якщо чесно, то мені було страшно читати цю книжку. Страшно тому, що питання, порушені Чорноволом, не вирішені досі і призвели до того, що ми маємо станом на зараз. В'ячеслав Чорновіл це наріжний камінь фундаменту української держави. Людина, яка все своє життя присвятила боротьбі за незалежність, а згодом за демократію і процвітаючу країну. Ідеї В'ячеслава Чорновола не втратили актуальності, так що однозначно варто прочитати книгу, щоб переосмилити наше з вами сьогодення.

     "Категорично заперечуючи надання політичних прав регіонам чи утворення політичних автономій, В'ячеслав Чорновіл наголосив на необхідності невідкладного розширення економічного самоврядування областей".

     "Чернишевський про це колись дуже добре сказав, що коли починаються якісь внутрішні негаразди, тоді необхідно покликати з печі російського мужика, викликати його патріотичні почуття та шукти десь турка зовнішнього, щоб він не бачив турка внутрішнього. Ось так виховувався сторіччями народ. Презирство до інородців, хохлів". 

     "Нам потрібна така національна політика, - говорив він (В.Ч.), яка допомогла б кожному громадянину самому (і я це підкреслюю) відчути органічну потребу вивчити державну мову й гордитись знанням цієї мови".

Прибулі

Мelissa Marr - "The Arrivals"/ Мелісса Марр - "Прибулі" (2013)

     "Кітті бачила, як кулі пробили живіт Мері, бачила плями крові, що виступили на квітчастій сукні, яку вона зовсім нещодавно підганяла для своєї найкращої подруги, і чомусь першим ділом подумала, що таке вже не полагодиш. Сукня безповоротно зіпсована". 

     Хто з нас не любить Дикого Заходу? Взваживши всі "за" і "проти" і, надихнувшись "Хорошим, поганим, злим" з Клінтом Іствудом, я із запалом розпочала знайомство з "Прибулими" Мелісси Марр. Хто вона і звідки взялась писати не буду, бо це все ви можете пробігти очима в моєму відгуку на її книгу під назвою "Хранителі могил". 

     Отже, тада-дам-тадам, "Прибулі".

     Ми з вами в Пустозем`ї, в руках тримаємо дробовик, маємо справу з кровососами, кінантропами і ліндвурмами, а на додачу ще й одягнені як у другосортному вестерні. Картинка постала перед вами? В своєму другому фентезі для дорослих Марр пішла протореною стежкою і створила дещо нове, властиве тільки їй, але, на жаль, не дуже вже й автентичне. Все змішалось в домі Облонських, бо тут нам і екшн, і фентезі, і пригоди з еротикою... Читати ніби і цікаво, бо не даремно ж запам`ятовував всі ті імена і назви, але довго, затягнуто. Скудна динаміка зробила своє, мені книга здалась сирою і...та чого вже там, нудною! Всю книгу я думала - чого ж хочуть головні герої? Чого прагнуть, яка мета їхніх метушінь? Отримати цілісну відповідь годі було і сподіватися, фінал вмістився на п`яти останніх сторінках. А текст? Як вам фрази а-ля "Вона хотіла від мене кохання, яке я не міг їй дати. Я...я просто...просто не міг". :) Варто говорити, що я   не оцінила ці "Сутінки" в стилі вестерн? Adult fantasy? Please☺ Якщо це творіння і розраховане на дорослих, то тільки на інфантильних. Взагалі задум класний, а от здійснити його і деталізувати потрібно було іншому автору.

     Читайте цю книгу, якщо вам 15, не очікуйте від неї багато в 20, а після цієї цифри не згадуйте, що є ця книга взагалі. Натомість перегляньте безсмертного Серджо Леоне, моя вам порада від усієї душі! 

"Видишь ли, мой друг, в мире существует два сорта людей: те, у кого заряжен пистолет, и те, кто копает. Ты копаешь". х/ф "Хороший, плохой, злой", 1966.

     "Прибулі з`являлись з різних проміжків часу. Джек і Кетрін жили в кінці 1800-х. Мері - майже століттям пізніше. Всі інші жили в 20 столітті".

     "Кіт, Мері померла і вона однаково не воскресне в найближчі шість днів, так що ходімо до Шибениць. Якщо взагалі воскресне".

Чого бояться янголи

C.S.Harris - "What angels fear"/ К.С.Харріс - "Чого бояться янголи" (2005)

     "Потім він повернувся у світлі свічок і вона швидко відступила на крок назад. "Ви", прошепотіла вона і одразу зрозуміла, що зробила жахливу помилку".

     Січень 1811-го, Лондон. В церкві Вестмінстера знайшли тіло молодої жінки, у вбивстві якої одразу звинувачують дворянина. Трагедія загрожує новому уряду Великої Британії і обвинуваченому доведеться самому шукати правду, щоб уникнути шибениці.

     К.С.Харріс (Кендіс Проктор) - американська письменниця, книги якої перекладено більш ніж 20-ма мовами. Має ступінь доктора з європейської історії і купу книжкових нагород.

     Беручи цю книгу до рук я вже приблизно знала на що мені розраховувати, адже вже була прочитана одна книга з цієї серії. Надихнувшись улюбленою епохою, я вирішила таки почати з першої книги і поринути в туманний Альбіон з його вугільним димом, запахом смаженого м'яса і жорстокими людьми.

     Буремний 1811. Старий король збожеволів і з дня на день вирішиться питання регентства Принца Уельського. В цей непростий для англійської нації час в церкві Вестмінстера знаходять майже обезголовлену акторку. Кому вигідно? Це питання не постає, то біля тіла знаходять те, що вказує на високородного дворянина, віконта Девліна, який ранком тільки повернувся з дуелі. Арештувати Девліна? Це не так просто, адже він син графа, а це загрожуватиме формуванню майбутнього уряду і долі всієї Британії. Бажаючи знайти вбивцю і очистити своє ім'я, Девлін ризикує всім, щоб викрити справжнього монстра.

     Ця книга суцільний мед для тих, хто любить стару Англію з її політичними інтригами, змовами, холодом, класовим контрастом і незмінним романтизмом. Дилентантом автора ніяк не назвеш, адже ступінь з європейської історії просто не дає змоги писати фальшиво і вигадками. Харріс побудувала для читача цілий лабіринт, з якого вибратися самостійно щось на межі фантастики. І тільки ти думаєш, що викрив вбивцю, як він зникає з поля зору і стає зрозуміло, що поставив не на того :) А ще я з тих людей, які люблять якісні декорації. Тут з цим теж повний порядок, особливо відчутними були паби і таверни для тих, хто не хотів зайвий раз потрапляти на очі констеблям. Запах елю, табаку, вугілля і сталі; напівтемрява і насторожені обличчя тих, хто не любить зайд...Картинка сама постає перед очима. А мова...Як би мені хотілося мати цю книгу в українському перекладі! Як круто можна обіграти, наприклад - "Oi, gov'nor, I gots me pride"! Не книга, а суцільний захват. Стилем, сюжетом, наближеністю до історії. Так чого ж все-таки бояться янголи? Відкривайте книгу!

     "Чого може боятися янгол? Кохання. Я думаю, що янгол боявся б закохатися в смертного - когось, хто може бути його лише на короткий час, а потім вислизне назавжди".

     "Життя повне страшних речей, казав Кет її батько. Страшні речі, як поява маршуючих солдат і силует звисаючої з дерева мотузки в туманному небі. Або темне дуло зброї, направлене на неї".