Коханка смерті

Борис Акунін "Коханка смерті"/Boris Akunin "She lover of death" (2001)

     "Зі слабкого вийде сильний"

     Москва, 1900 рік. Місто приголомшене чергою самогубств. Самогубці ж йдуть красиво, залишаючи на місці смерті власноруч написаний вірш. Що це: змова, співпадіння чи, може, існує містичне пояснення скоєного? Правду шукатиме Ераст Фандорін.

     Це 8 книга з серії Акуніна про Ераста Петровича Фандоріна. Не буду втомлювати вас короткою біографією автора, її ви можете прочитати в моєму відгуку "Акунін і бульдог". Отже, рання осінь в Москві на початку нового тисячоліття. Суфражистки, поети, філери, чиновники, кокотки, лікарі, актори - всі ці люди і являють собою столицю. Місто, яке бачило багато, занадто багато, але з кожним роком хоче бачити більше. Більше яскравих подій і більше авантюрних і безпристрастних людей. Раптові самогубства сколихнули місто своєю жахливою  продуманістю та режисурою. Кожен, хто наважувався піти з життя, залишав вірш, де описував красу смерті. Марія Миронова, провінційна екзальтована грезетка, примхою долі вплутується в тенета смерті. Вже готова померти, вона зустрічає Ераста Фандоріна, який якраз приступає до розслідування. Кого забере Смерть на цей раз?

     Зацікавлена? Ні, не те. Захоплена? Не те. Вражена? Знову ні. Я ЗАКОХАНА в творчість Бориса Акуніна. Цього разу він створив щось схоже на театр, де колоритні актори самовіддано грають свою роль до останнього рядка. А персонажі? Сірано, Просперо, принц Ґендзі, Керубіно, Коломбіна, Лорелея, Офелія, Аваддон, Горацій...Не хочу повторюватись, про враження від його книг я неодноразово писала. Підсумую одним словом - геніально. Якщо ви ще не відкрили для себе цю детективну серію, то не баріться. Не баріться, заклинаю вас!

     "Вона поніжилась на пуховій перині, протелефонувала на перший поверх, щоб принесли каву, і на знак нового, витонченого життя випила її без вершків і цукру. Було гірко та не смачно, зате богемно".

     "Однак коли вони стовпилися навколо столу і роздивилися рулетку краще, виявилося, що в цьому колісі фортуни є одна відмінність: там, де мало бути подвійне зеро, білів череп з перехрещеними кістками".

Впевненість за хвилину

Тоні Райтон "Впевненість за хвилину. 10 кроків для досягнення бажаного"/Tony Wrighton "Confidence in a minute. 10 steps to getting what you want" (2010)

     "Часто перемога приходить до того, хто менше її бажав, - до того, хто зробив крок назустріч виклику з найменш напруженим розумом і тілом".

     Тоні Райтон (1975) - британський теле- та радіоведучий, автор книг та аудіокниг на тему особистого розвитку.

     Хто з нас не нервував? Всі ми здавали складні екзамени, мали схильного до агресії боса чи просто хотіли справити добре враження на нових знайомих. Напевно, по мені не скажеш, та я знаю що таке панічна атака з власного досвіду. Важко у цьому зізнаватись, та це правда, саме тому я відкрила цю книгу із сильним бажанням покінчити із цим раз і назавжди. Ця книга для тих, хто нервує виступати перед натовпом, відпускає ризиковані жарти на перших побаченнях і для всіх, хто хоче стати більш впевненими у собі. 

     Автор попереджає, що зовсім не зацікавлений позиціонувати себе гуру, який досяг успіху у вирішенні власних проблем і спонукає інших ходити по розпеченому вугіллю. Це не ще одна серйозна книга по "самовдосконаленню", Тоні Райтон просто пропонує спокійні та швидкі методики по досягненню поставленої мети. 10 кроків у книзі, це 10 глав, основна задача яких спонукати вас зробити дещо, що зробить вас більш впевненими у собі. Райтон зауважує, що не ратує за множення самовпевнених ідіотів. Нікому не подобаються зарозумілі і суперпозитивні персонажі, які вражають своєю прямолінійністю. За допомогою цієї книги ви зможете стати більш впевненими у власних силах, залишаючись при тому самими собою. Ви знайдете тут багато способів стати спокійніше, довіряти собі, виконуватимете різноманітні вправи (візуалізація, дихання, писання, фізичні вправи).

     Особисто я робила все, що казав автор і продовжую робити щодня. Не думайте, що все так просто і працює на застарілій техніці аутотренінгу, як у фільмі "Самая обаятельная и привлекательная", але все доступно, а головне РЕАЛЬНО. Це не та книга, де можна одразу визначити свої враження. Перші відчутні результати будуть десь за місяць чи близько того, тож поки що свої відчуття від книги можу висловити тільки на рівні подобається/не подобається, вірю/не вірю. Однозначно подобається, тож рекомендую пробігти очима цю невелику книгу всім, бо така корисна інформація не завадить нікому. Дякую, що прочитали, хорошого вам дня і не нервуйте через дрібниці! 😊

Шторм

Борис Старлінг "Шторм"/Boris Starling "Storm" (2000)

     "When the nature of man is unleashed".

     Майже одночасно стаються події ,які, здавалося б, ніяк не пов'язані між собою: в Північному морі йде на дно паром, на борту якого знаходиться детектив Кейт Бошам, а в місті Абердін вбито двох жінок, на тілі яких знайдено отруйну змію. Бошам доведеться віднайти зв'язок між цими подіями і самій залишитися із вбивцею сам на сам. 

     Так як цього автора я вже читала, відомості про нього ви можете прочитати у відгуку "Месія", тож не будемо на цьому зупинятись. Будучи у захваті від дебютної книги Старлінга, я без вагань взялася за продовження. Цього разу головний герой - детектив Кейт Бошам, яка переїхала на ПМП до Абердіна і тепер сама очолює команду детективів. Дивом врятувавшись після корабельної аварії, вона береться за розслідування жорстокого вбивства, знайдено жінку, якій відсікли всі кінцівки, а на груди поклали змію. Відчуваючи, що не впорається і бере хибний слід, вона кличе на допомогу Реда Меткафа (головний герой попередньої книги), який робить за неї 95% роботи. Та це не все, поліції належить знайти дійсні причини катастрофи у Північному морі, яка забрала так багато життів, що дозволить їм пов'язати ці два злочини.

     Зізнаюся, не здогадалась хто вбивця. Всю книгу думала на одного (браво, автор, я "заковтнула" одну з ваших наживок), а дійсного вбивцю викрила сторінок за 30 до кінця, що не робить мені честі😊 Насолоджуючись поворотами сюжету, я однак намагалась абстрагуватися від головної героїні, яка неймовірно мене дратувала. Досі відчуваю неприкритий негатив до Бошам, яка переповнена егоїзмом, ірраціональністю та істеричністю. Який з такої баби поліцейський? Правильно, ніякий. Не зробивши самостійно жодного висновку стосовно вбивств, вона те і робить, що привласнює чужі напрацювання. Сподіваюся, що в наступній книзі автор позбавить мене "задоволення" спостерігати за Бошам, або принаймні додасть їй трохи розуму і спокою. В іншому ж все чудово, життєво і від того ще жахливіше. Гріхи батьків, грецька міфологія, змії, ритуали...Вам доведеться розгадати не одну головоломку перш ніж вийдете на правильну стежку. Та запевняю вас, ця книга, цей психологічний трилер із солоним запахом моря і небезпеки примусить ваше серце битися частіше, а розум шалено працювати у пошуках відповідей.

     "Море теж живе, живе і озлоблене. Воно вбиває".

     "І прямо посередині, пришпилена позаду голови до горла жінки, злісно шипить на кожного, хто наближається до неї, вугільно-чорна гадюка".

Месія

Борис Старлінг "Месія"/Boris Starling "Messiah" (1999)

     "Ред береться руками за коліна, щоб не впасти. Він глибоко дихає, вдихаючи і видихаючи пропитане злом повітря. Ніколи в житті він не бачив нічого гірше. Ніколи".

     Борис Старлінг/Boris Starling (1969) - британський письменник, сценарист і журналіст.

     Група лондонських детективів розслідує серію жорстоких вбивств, які пов'язані між собою лише одною деталлю: срібною ложкою замість язика в роті жертв. 

     Лондон, 1998 рік. Вулицями міста розгулює серійний вбивця, знайти якого доручено Реду Меткафу, досвідченому поліцейському. Меткаф набирає собі команду з трьох детективів і, здається, разом вони швидше нападуть на слід. Спочатку жертвою вбивств стає ресторатор, далі єпископ, військовий...Вбитих стає все більше, а в поліції жодних зачіпок. Вирізані язики, срібні ложки в роті, різні способи вбивства - все це наштовхує на релігійне підгрунтя. Сектанти, помста чи просто вчинки психопата? Раптова здогадка вирішить все.

     Так як я люблю подібні трилери я просто не могла оминути Старлінга. Про нього пишуть зокрема те, що він став сенсацією в літературному світі і його книги по динаміці сюжету та майстерності у створенні атмосфери таємничості та страху не поступаються найвідомішим бестселерам цього жанру. Друзі, можу підписатися під кожним словом - все це дійсно так. Недарма з цієї книги зробили успішний серіал😊Чудово все - і життєві реальні персонажі, і нетиповий сюжет і, звісно, загадка. Сподобався головний герой, який має деяку історію в минулому, яка суттєво на нього вплинула; декого в цій книзі ти розумієш, декого хочеш зрозуміти, а когось як не намагайся зрозуміти не вийде. Правда, десь на 400 з 700 сторінок я здогадалась хто вбивця і щиро дивувалась поліцейським, ну як можна бути такими сліпими? Але моя здогадка зовсім не зіпсувала моїх вражень. В цьому трилері окремо варто відзначити детальні описи, блискучі внутрішні діалоги та реконструкції вбивств. Дозволю собі розказати вам те, що суттєво відрізняє даний трилер від навали подібних. Ця книга не має хеппі енду. Кінець ошелешує, шокує, викликає заперечення. Але в житті все далеко не завжди закінчується добре, погодьтесь.

     "Єдине, на чому вони зійшлися, так це на прізвиську для вбивці - Срібний Язик".

Дивізія "Галичина"

"Українська дивізія "Галичина" - редактори-упорядники М.Слабошпицький, В.Стеценко

ТОВ "Негоціант-Плюс" Братство колишніх вояків 1-ої УД УНА, УВКР, редакція газети "Вісті з України"

Київ-Торонто (1994)

     Сьогодні я розповім вам про дуже неоднозначну книгу, яка базується на спогадах безпосередньо учасників дивізії, її кураторів і...німців. На початку я хотіла знайти відповіді на питання, які мене досить довго бентежили. В кінці книги я лише підтвердила свою думку, про це трохи далі. Ви не знайдете об'єктивної інформації тут, та її й не може бути, бо говорять тільки однодумці. Особисто для мене це збірка дешевої пропаганди, на яку в 2017 мало хто вже ведеться. Таке враження, що була установка говорити про дивізію, як про покійника - або добре, або ніяк. Тут говориться про багато речей: передумови створення, величезний наплив добровольців (причому наводяться такі цифри, які навіть для сьогодення дуже великі, але придумані "від стелі" цифри схоже нікого не турбують), "конкуренцію" з УПА (смішно сказати), пару боїв "Г." і її втеча, закордон, пардон, відхід😆 Зрозуміли до чого я веду? Які б виправдання не знаходило керівництво і прості рядові солдати для себе, це була німецька дивізія з гербом лева і українським тризубом на формі, ВСЕ. Наївність то була, зашореність чи чіткий розрахунок не дізнається вже ніхто. Історія визнає тільки факти, а факти, панове, невтішні. Мене трохи схвилював той факт, що дивізія була підтримана митрополитом Шептицьким, але всі ми люди і всі ми помиляємось. 

     Впевнена є ті, хто схвально відноситься до "Г.". Маю питання до цих людей: ви ніколи не думали, часом, чому обидві групи ОУН негативно ставилися до "Г."? Не кваптеся з відповіддю, взважуйте кожне слово, бо факти є факти і на цей раз вони не на вашу користь. 

     Що ще мене вивело з себе? На жаль, багато що. На щастя, я вмію відділяти зерно від полови і там, де "галичанці" бачать плюси, я бачу жирні мінуси, а там, де вони жаліються на німців, я бачу... Наприклад, в одному спогаді учасники дивізії жаліються, що під час вишколу їм не давали достатньо відвідувати театр. Це вже просто клініка, друзі. Враження від книги мерзотні, огидні, гидотні. Одним словом, я підтвердила свою думку щодо дивізії, як би автори і упорядники її не відбілювали. Не побоюсь сказати, саме через вчинки і створення такої військової формації українських вояків II Світової дехто вважає фашистами. І останнє: чи уявляєте ви щоб зараз деякі українці приєдналися до росіян у війні проти своїх земляків, вділи російську форму, перейняли вишкіл і все рівно називали себе патріотичними українцями? От і я ні. Це зрада. У мене все.

Іловайськ

Євген Положій "Іловайськ" (2015)

Вид-во "Фоліо" (2017)

     "Карта, за якою рухалася колона, виявилася вельми уявною. Де знаходився ворог, які мав сили, яке конкретно завдання стояло - всі ці питання продовжували бути військовою таємницею навіть для командирів".

     Євген Положій (1968) - український письменник, журналіст, головний редактор кількох часописів.

     Якось непомітно для більшості вийшла ця сильна книга Євгена Положія. Написана через рік після Іловайська, вона являє собою працю, яка постає перед нами правдою, жертвою, трагедією. Перед вами друге, виправлене видання 2017 року. Це 400 сторінок болю, сліз, самопожертви, відваги, мужності, героїзму. Автор зауважує, що це "художній текст, роман, побудований на реальних подіях у якому серед героїв, які мають реальних прототипів, живуть, здійснюють подвиги та помирають вигадані персонажі". Проте, це не зменшує ваги та значущості книги. Когось з героїв історій ви впізнаєте, того ж Рубана, Семенченка, Хомчака, Березу, Аліну, Кішку. Про когось читатимете вперше. Особисто мене потрясла історія Кабана, нашого військового, який з важким пораненням в лікарні опинився в тилу "ополченців". Йому допомогла медсестра і Кабану довелося досить тривалий час переховуватись у трупарні, де він завалювався трупами і лежав. На ранок Кабан йшов на перев'язку і крапельниці, одразу після того крався назад до трупарні, лягати під вже знайомі тіла; після всього він дивом повернувся додому. Ця книга не говорить прямо ХТО винен в цій трагедії, але це можна прочитати між рядків. Погане оснащення військових (техніка, медикаменти), чи то байдужість чи то цілковита некомпетентність генштабу, боягузливі та непрофесійні командири, відсутність мап, інформації і належного зв'язку між підрозділами... Все це разом призвело до того, що ми втратили близько тисячі кращих синів України. 

     І навіть сьогодні, в червні 2017, половина країни бореться за нашу землю, а інша половина втикає всілякі "Україна має талант/Мастершеф/Караоке на майдані" і т.д. Для них немає війни. Для столиці немає війни. Я тут почула від знайомого, що "це не моя війна. Не мій будинок горить і не за мою землю воюють". Так не можна говорити, але я хочу, ні, я жадаю, щоб ті, які так думають хоч раз побували на війні, сходили в київський шпиталь до військових, поглянули на їхні рани, послухали б їхні історії. Цікаво, після побаченого і почутого такі люди просто попрямують додому під тихим київським небом, увімкнуть своє улюблене отупляюче ТБ і...Невже у них всередині нічого не поворухнеться? Певно, це риторичне питання. Ця книга читається важко, довго; вона піднімає такі прості і водночас важкі питання про честь, совість, жертовність, питання про те, де закінчується любов до своєї землі і починається байдужість і т.п. Коли я це читала я не плакала, вже ні. Лише кров'ю наливалися мої очі і міцніше стискалися зуби і кулаки.

Схилімо голови перед полеглими синами і доньками України. Вічна їм пам'ять.

     "Мінометні обстріли ми розділяємо на дві категорії: "дискотека" - це 82-міліметровими шмаляють, так, пустощі, і "рамштайн" - це вже 120 міліметрів, серйозна зброя".

     "Поміч не йшла і, зрештою, всі зрозуміли, що вона і не прийде. Усвідомивши безглуздість спротиву, військові здалися в полон. Перед тим ламали зброю, топили її в колодязях. Молодий хлопець з позивним Мирний поставив прапор України посеред поля і сам став поруч. Росіяни довго не могли зрозуміти, що з ним робити, кружляли на беемпе: "Здавайся! Прибери прапор! Зараз застрелимо!" - та Мирний стояв, не звертаючи уваги. То був безглуздий, але героїчний вчинок". 

Вічна помста

Крейг Расселл "Вічна помста"/Craig Russell "Eternal" (2007)

     "Іноді правда - це зовсім не те, що ми заборгували мертвим".

     Крейг Расселл - (1956), британський письменник, також відомий під ім'ям Christopher Galt, чия серія трилерів з гамбурзьким детективом Йеном Фабелем перекладена 23-ма мовами. 

     Німеччина, 2005. Слідчий Йен Фабель знову розслідує криваву серію вбивств. На цей раз він стикається з вбивцею, який знімає скальпи зі своїх жертв. Що це, почерк маніяка, копіювання стародавніх варварських традицій чи дещо глибше? Ви будете приголомшені.

     Це друга книга Расселла, яку я читаю. Перед цим була його "Брат Грімм", яка зацікавила мене передусім кримінальним сюжетом, тісно переплетеним із казками. Тож, коли я взялася за "Вічну помсту", в мене не виникло жодних сумнівів у тому, що ця книга "моя". Ця книга одна з серії книг про гамбурзького слідчого Йена Фабеля, який має свою команду поліцейських, з якими і розслідує справи. Цього разу їм "щастить" зустрітися з жертвами так званого Гамбурзького Перукаря, адже саме так маніяка прозвали ЗМІ через те, ЩО він робить з жертвами. Сам письменник любить і вивчає історію післявоєнної Німеччини і йому вдається вдало вплітати історію в сюжет, майстерно уникати недвозначностей і висвітляти те, що треба висвітити.

     Цікаво: в книзі, як і в попередній, є український слід з українськими героями, позитивними і негативними. З плюсів книги: хочу відзначити дійсно цікаві посилання до історії Німеччини 1970-х і 1940-х; продумані герої, які розвиваються з кожною книгою; закручений і не банальний сюжет, який не залишить вам шансу здогадатися хто вбивця. Мінус для мене тільки один - постійні переходи "за три дні до першого вбивства/за 1800 років до/місяць після" і т.д. Це трохи збивало, але коли концентруєшся на датах, то все складається. Загальне враження - "смачний" трилер, читатиму ще, вдосконалюватиму свої аналітичні здібності🔎Дякую, що прочитали😉

     "Він уявив, як гострий край ріже плоть, відокремлює від кісток. Цим інструментом він змусить замовкнути їхні брехливі голоси".

     "Але дозвольте вам представити герра Віктора Турченко. Герр Турченко - старший слідчий української поліції".