Нехай буде ранок

Sayed Kashua - "Let it be morning"/ Сайєд Кашуа - "Нехай буде ранок", (2006)

     "Зараз вже немає вибору, немає вороття. Я не можу дозволити собі скиглити про те, що я міг зробити, але не зробив. Я маю зібратися і робити те, що мушу. Я мушу вижити".

     Сайєд Кашуа, (1975) - ізраїльський араб, письменник і журналіст з Тіри, відомий своїми книгами і гумористичною колонкою на івриті.

     Я вже не пригадаю точно коли скачала цю книгу. Пам'ятаю лише, що зацікавила проблематика і особистість самого автора. Написана в 2006 книга актуальна зараз, як ніколи, особливо на тлі прийнятого в липні закону в Ізраїлі.

     Про що книга? Вона про життя-буття ізраїльського араба. Про того, хто хоч і перебуває (мешкає/працює) в Ізраїлі, але не прийнятий оточенням, як повноцінна людина. Оповідь йде від першої особи, араба без імені, який з родиною перебрався до арабського селища під Ізраїлем. Втомлений від дискримінації і утиску прав, він сподівається віднайти спокій серед таких, як і він, але одного ранку селище оточене колючим дротом, відрізане від постачання, а за колючою стіною стоять озброєні солдати і танки.

     Однозначно скажу, що книга варта часу, витраченого на неї. Недарма автор має премію від прем'єр-міністра Ізраїля. Проте читається вона повільно, і зовсім не тому, що вона не цікава, просто деякі моменти описані настільки реалістично, що мороз пробігає по шкірі. Відчай, розгубленість, розпач - все це відчуває людина, коли стикається з тим, про що говорить автор. Головні герої книги - мешканці простого арабського селища, де живуть не тільки араби, але й євреї, палестинці, єгиптяни. Вони багаті підприємці, середньої руки менеджери, нелегальні наймані робітники, всі разом вони живуть згуртованою громадою, але триватиме це рівно до зовнішньої загрози.

     Насправді Кашуа підіймає важливі питання в своїй праці. Дискримінація, расизм, ксенофобія - і все це коїться в Ізраїлі, мешканці якого постраждали від цих явищ найбільше. Читача не змушують пристати до точки зору автора, лише м'яко підштовхують зробити висновок, задатись питанням "чому?". Автор спробував донести, що той, хто в білому - не завжди дорівнює миротворець, а араб - не завжди дорівнює терорист. Хто є хто в цьому протистоянні зараз вирішувати вам, та перед тим все-таки прочитайте цю книгу.

     "Я вже не маю терпіння для їхніх суперечок. Мені реально "по барабану". Я знаю, що ситуація достатньо кепська і без палестинської Інтіфади (повстання) або ізраїльської окупації чи чергового суїцидника-бомбиста, що переховується в нашому селі. У будь-якому випалку справи погані".

  

     "...я критикував арабського лідера в Ізраїлі, коли вони (євреї) критикували його, я засудив ісламістський рух тоді, коли вони засудили його,я тужив за кожним загиблим євреєм, що загинув внаслідок терористичної атаки. Я почувався винним, я проклинав суїцидників-бомбистів, називав їх холоднокровними вбивцями. Я проклинав Бога, Рай, себе. Особливо себе за все це, що я робив аби втриматися на своїй роботі".

Не прощаюсь

Б.Акунин - "Не прощаюсь"/Б.Акунін - "Не прощаюсь", 2018

Вид-во "Захаров", Москва

     "Не покаравший зло не лучше сотворившего зло"

     І ось подолана остання книга про Ераста Петровича Фандоріна. Не хочеться вірити, що я більше не "побачу" ідеального пробору, не "почую" говірку обрусілого Масахіро Сібати, не стану свідком приголомшливих справ і грандіозних історичних подій того часу. Чудова серія історичного детективу добігла кінця і нам, читачам, лишається тільки насолодитись гідним фіналом, як останнім акордом улюбленої пісні.

     На цей раз Акунін "воскрешає" Фандоріна, щоб занурити його у вир 1918-го року, в самісінький центр революційної боротьби (та чи одної?). Білі, червоні, чорні, зелені...Сьогодні тебе, а завтра ти. Беззаконня і хаос правлять світом, і саме в цей час на сцену виходить Ераст Петрович, щоб вкотре допомогти.

     І знову Акунін на висоті! Вкотре автор довів, що має неабиякий письменницький хист, адже так писати і "тримати" свого читача може не кожен. Книга повністю відповідає усім попереднім по стилю і по змісту написаного, лишень був помітний маленький надрив у тих місцях, про які, певно, автору важко було писати. Неодноразово в позитивному ключі згадується Україна і її воля до незалежності, що не може не радувати. Сам сюжет книги не затаскан, немає такого, що ті проти тих, тому той проти онтого. Взагалі написано живо, розумно і настільки цікаво, наскільки взагалі можна було написати про 1918-й. 

     З жалем відкладаю книгу в бік, розуміючи, що пішла ціла епоха. Та чи не зарано я сумую? Адже назва книги - "Не прощаюсь"...

     "Фандорин был именно таким: элегантным и импозантным. Только никакой пошлости в нём не было. Потому что пошлость - это когда низменное прикидывается возвышенным, а Эраст Петрович был явно не из тех, кто прикидывается".

     "...вернулись домой. Посмотреть, что с Москвой. И я увидел, что там, в моём родном городе, стало совсем нельзя жить. Не оттого, что красный террор, а оттого, что никто ему не противостоит. Люди просто живут и ждут, чем всё закончится. Служат за паёк, ходят в синематограф, шепчутся о п-политике, играют в карты...Знаете, у меня нет претензий к плохим людям. С ними ясно: они на стороне Зла. Но мне тяжело смотреть на хороших людей, которые неумны или слабы".    

Читець

Bernhard Schlink - "Der Vorleser"/ Бернгард Шлінк - "Читець", (1995).

Видавництво "Фоліо", 2016.

     "Можливість показати пальцем на винуватців не рятувала нас від сорому. Зате долала пов'язані з цим страждання".

     Бернгард Шлінк (Bernhard Schlink) - німецький письменник і правник 1944-го року народження. Починав з детективних романів, які були вельми успішні. Єдиний німецький письменник, популярність якого в Європі та США порівняна з феноменальним успіхом П.Зюскінда.

     Я вірю в те, що книга обирає читача, а не навпаки. Бо якось так вже стається в моєму житті, що цікава мені література приходить до мене вчасно і, відповідно, лишається в мені надовго. Цей роман  не став винятком, бо ж як може лишити байдужою книга про післявоєнних німців? Головною темою роману є згубне кохання. Любовний зв'язок між 15-літнім і 38-річною. Він - випускник старших класів. Вона - кондуктор трамваю. Вони разом і проводять час так, як їм заманеться. А ще він їй читає.

     До книги я не мала упередженого ставлення, бо ще не бачила екранізацію (де, кажуть, неперевершена Кейт Вінслет), тож сповна могла іти за автором із заплющеними очима. Раніше не читавши Шлінка, тепер я розумію чому він такий популярний. Бернгард Шлінк має майже унікальну здібність "тримати" свого читача і "чіпляти" його якимось, здавалося б, другорядним моментом у книзі чи нашвидко сказаним словом. Розповідь роману охоплює майже 40-річний період і за цей час, окрім любовної гілки сюжету, перед нами постає осмислення різними поколіннями німців злочинів періоду Голокосту і війни, розрив у поглядах між батьками і дітьми. Шлінк намацав саме ту суперечливу тему, яка і зараз викликає палкі суперечки і дискусії у всьому світі. Напевно саме тому, його роман не втрачає своєї актуальності і видається рік за роком. Якщо вже дуже коротко, то це одна з найпронизливіших книг з усіх, які я читала. Сухо, пронизливо, влучно, і тому так прекрасно.

     "Я піднімаюсь сходами і тисну на дзвінок. Але двері не відчиняю. Я прокидаюсь і тільки знаю, що поклав руку на кнопку дзвінка і натиснув на неї". 

Ресторан на Карибах

Melinda and Robert Blanchard - "A trip to the beach"/ Мелінда і Роберт Бланчард - "Подорож на пляж" (2000)

     "За дуже короткий час нас зв'язала спільна справа - будівництво, поєднала одна мета - перетворити місцеву руїну на ресторан".

Подружжя Бланчард (Боб і Мелінда) - бізнесмени-авантюристи і за сумісництвом автори цього тревелогу, власники ресторанчику на Карибах. 

     Що потрібно для того, щоб почати власну справу? Хтось потребує підтримки близьких, комусь забракне рішучості...А комусь достатньо накидати приблизний план на аркуші посеред пляжу, як у випадку Мелінди і Боба Бланчард. 

     А почалося все з відпустки. Першої незабутньої відпустки двох американців на затишний острів Анґілья. За нею була друга, третя...і після енної подорожі до карибського раю Бланчарди загораються ідеєю відкрити тут свій ресторан. І все було б нічого, якби не багато карибських "але". Мені, як спеціалісту ресторанної галузі, було цікаво як автори впораються з посталими перед ними викликами, бо написати свої бажання на листочку це одне, а правильно втілити їх - зовсім інше. Читати книгу було доволі лячно і лише місцями весело, бо коли ти ресторатор за фахом, то...ви мене зрозуміли:) Часом, я читала цю біографію приблизно так само, як ви дивитесь фільм жахів. За цей час мій хлопець вже звик до моїх раптових вигуків типу "І кого вони взяли на роботу?!", "Вони що, цього не знали?!", "Навіщо вони це зробили?!", etc. Бо стриматись реально було неможливо, очевидні помилки і прорахунки буквально змушували мене підстрибувати! Та спокійна манера оповіді Мелінди стишувала мою внутрішню бурю і я лише сподівалася, що вони і постачання налагодять, і з персоналом впораються і багато чого іншого. Книга містить чимало кумедних моментів, посміхнутись є над чим. Тут і особливості місцевого спілкування, анґільська митниця, острівна гра у доміно, перегони човнів і навіть Сандра Баллок! Читайте, аби дізнатись як пара амбітних американців сколихнула карибський острів і повністю змінила своє життя! 

     "- Знаєш, мені було б набагато спокійніше, якби в нас були якісь альтернативні варіанти. Чим ми ще можемо зайнятися? Я поки впевнена лише в одному: за що б ми не взялись, компаньйони нам більше не потрібні. Тільки ти і я. 

      - Ніяких компаньйонів, - заявив Боб і підняв келих так, ніби промовив тост. Я не засмучусь, навіть якщо ми не заробимо золотих гір. Мені хочеться мати маленьку справу. І щоб ніякого псування нервів. Тільки ти і я. Ось це насправді те, що треба".

Перські листи

Charles-Louis de Secondat, Baron de La Brède et de Montesquieu - "Lettres persanes"/ Шарль-Луї де Монтеск'є - "Перські листи" (1721)

     "Якщо при м'якому управлінні народ такий же слухняний, як і при суворому, то варто обрати перше; значить воно більш розумне, а суворість тут ні до чого".

     Шарль-Луї де Монтеск'є (1689-1755) - французький правник, письменник і політичний мислитель. В працях та поглядах Монтеск'є представлено витоки лібералізму. Один х тих, хто заклав основи ідеології сучасних форм представницької демократії. За " принципом Монтеск'є" влада в правовій державі поділяється на законодавчу, виконавчу і судову, а король (президент) повинен очолювати виконавчу владу.

     Чого очікуєш від книги з такою назвою? Передусім, екзотики, східного шарму, опису неспішного життя персів серед інтриг, політичних змін і спокусливих жінок. Та не так сталося, як гадалося і замість того, щоб читати про Персію, ми з вами читаємо про Європу з листів персів, які, власне, нею подорожують :) Але по порядку. На початку 18 ст. двоє персів, Узбек і Ріка, полишають рідну Персію, тому що одному з них загрожує небезпека від недоброзичливців. Ці двоє вимушених переселенців мандрують європейськими країнами, листуючись один з одним та зі своїми друзями. Окрім того, Узбеку довелося покинути власний гарем і він часто листується з головним євнухом і дружинами, намагаючись утамувати біль розлуки (16+ :) ) У своїх листах перси пишуть що вони бачили, де були, що здивувало їх. Описують цікаві зустрічі, обговорюють державний устрій, дискутують щодо релігії. Особисто мене розсмішило порівняння персіянок і француженок, позабавило відношення французів до журналів і привело  у захват бачення персів (автора) процвітання народу. Подорожуючи досі незвіданими для них країнами, Узбек і Ріка відкривають для себе цілий новий світ і чимдалі вони просуватимуться, тим сильнішою ставатиме їхня туга за рідною домівкою.

     Монтеск'є первершив усі мої очікування, зізнаюсь я вам. Кожен лист це суцільне зосередження мудрості і точних спостережень. А що, розумний хід - вкласти в уста своїх героїв критику політичного життя Франції! В усіх листах, будь то казка, притча чи щось інакше, зашифровано багато резонансних подій тодішнього політичного і економічного життя. Неприхований сарказм, обурення, жорсткі оцінки, - недарма книга була заборонена, хоч і виходила скаженим тиражем. Книга чудова, бо містить рядки, над якими смієшся, рядки, після яких відкладаєш книгу і замислюєшся і рядки, якими відверто насолоджуєшся. Монтеск'є вартий, щоб його прочитали. Почніть з "Перських листів" і нехай сонце завжди сяє у вас на шляху!  

    

     про французького короля: "Він любить нагороджувати тих, хто йому служить, але однаково щедро оплачує як старанність, або, вірніше, неробство придворних, так і важкі походи полководців; часто він виділяє людину, яка допомагає йому роздягтися або подає йому серветку, коли він сідає за стіл - а не того, хто бере для нього міста і виграє битви".

     "Четвертий акт правосуддя, який повинен застосовуватися частіше за інших, заключається у відмові від союзу з народом, що надає привід до скарг. Це покарання відповідає вигнанню, встановленому судами з метою видалення виновного з суспільства. Таким чином, государ, від союзу з яким ми відмовляємось, виключається з нашого суспільства і перестає бути одним з його членів".

     "Люди, яких вважають приналежними до обраного суспільства, відрізняються від інших лише тим, що вони мають більш витончені пороки, і, мабуть, тут справа така ж як з отрутами: чим вони тонші, тим небезпечніші".   

Чорновіл

Василь Деревінський "В'ячеслав Чорновіл"
Вид-во "КСД", (2017)

     "...Потрібна не тільки незалежна Україна, але й Україна демократична. А шлях до демократії у сфері адміністративно-управлінській якраз і полягає в децентралізації влади, передачі значного обсягу її зверху вниз".

     Василь Деревінській - доктор історичних наук, професор Київського університету, дослідник історії українського визвольного руху, етнонаціональної політики, біографістики. Автор понад 120 праць.

     Я належу до того покоління українців, які ім'я "В'ячеслав Чорновіл" чули тільки з вуст людей похилого віку із мрійливо замруженими очима. Зазвичай далі вони зітхали і говорили про нещасливу українську долю. В повітрі, особливо останнім часом, висить одне-єдине питання - а що б могло бути, якби?.. Якби тоді, у буремному 1991, Чорновіл переміг на виборах? І хоч цього ми вже не дізнаємось, проте більше дізнатися про нього, як людину і політика, ми в змозі і в цьому нам зарадить саме ця книга.

     Сьогодні, коли українська нація зрозуміла важливість і значимість своєї самоідентифікації, коли трагічні події згуртували і поставили на правильні рейки народ, потрібно нагадати людям хто з великих українців заклав перші цеглинки в побудову демократичної і суверенної України. Одною з таких постатей є В'ячеслав Чорновіл. Перший політв'язень, який очолив обласну раду ще при червоних. Чоловік, який попри заслання не зламався і продовжив роботу на благо України. Створив і очолив партію, якій довіряли українці від заходу до сходу. Був у "конструктивній опозиції" до влади Кравчука, попереджав світ про загрозу з боку РФ. Робив усе, що в його силах, аби побудувати, захистити, зміцнити країну, яку він так любив. І хоч життя Чорновола трагічно обірвалось, ідейний спадок його живе.

     На цю книгу потрібно налаштуватись і дійсно хотіти її прочитати. Будьте готові до партій, комітетів, ухвал, законів, постанов, зустрічей, засідань і т.п. Сухий, майже енциклопедичний виклад зрідка рятують ч/б фото Чорновола в різні періоди його життя. Все-таки потрібно було написати цікавіше, адже є про що! З бонусів особисто для мене: спілкування Чорновола з Собчаком, думка В.Ч. щодо Чорноморського флоту і ситуація з В.Ч., в якій І. Драч показав свою справжню сутність. Якщо чесно, то мені було страшно читати цю книжку. Страшно тому, що питання, порушені Чорноволом, не вирішені досі і призвели до того, що ми маємо станом на зараз. В'ячеслав Чорновіл це наріжний камінь фундаменту української держави. Людина, яка все своє життя присвятила боротьбі за незалежність, а згодом за демократію і процвітаючу країну. Ідеї В'ячеслава Чорновола не втратили актуальності, так що однозначно варто прочитати книгу, щоб переосмилити наше з вами сьогодення.

     "Категорично заперечуючи надання політичних прав регіонам чи утворення політичних автономій, В'ячеслав Чорновіл наголосив на необхідності невідкладного розширення економічного самоврядування областей".

     "Чернишевський про це колись дуже добре сказав, що коли починаються якісь внутрішні негаразди, тоді необхідно покликати з печі російського мужика, викликати його патріотичні почуття та шукти десь турка зовнішнього, щоб він не бачив турка внутрішнього. Ось так виховувався сторіччями народ. Презирство до інородців, хохлів". 

     "Нам потрібна така національна політика, - говорив він (В.Ч.), яка допомогла б кожному громадянину самому (і я це підкреслюю) відчути органічну потребу вивчити державну мову й гордитись знанням цієї мови".

Прибулі

Мelissa Marr - "The Arrivals"/ Мелісса Марр - "Прибулі" (2013)

     "Кітті бачила, як кулі пробили живіт Мері, бачила плями крові, що виступили на квітчастій сукні, яку вона зовсім нещодавно підганяла для своєї найкращої подруги, і чомусь першим ділом подумала, що таке вже не полагодиш. Сукня безповоротно зіпсована". 

     Хто з нас не любить Дикого Заходу? Взваживши всі "за" і "проти" і, надихнувшись "Хорошим, поганим, злим" з Клінтом Іствудом, я із запалом розпочала знайомство з "Прибулими" Мелісси Марр. Хто вона і звідки взялась писати не буду, бо це все ви можете пробігти очима в моєму відгуку на її книгу під назвою "Хранителі могил". 

     Отже, тада-дам-тадам, "Прибулі".

     Ми з вами в Пустозем`ї, в руках тримаємо дробовик, маємо справу з кровососами, кінантропами і ліндвурмами, а на додачу ще й одягнені як у другосортному вестерні. Картинка постала перед вами? В своєму другому фентезі для дорослих Марр пішла протореною стежкою і створила дещо нове, властиве тільки їй, але, на жаль, не дуже вже й автентичне. Все змішалось в домі Облонських, бо тут нам і екшн, і фентезі, і пригоди з еротикою... Читати ніби і цікаво, бо не даремно ж запам`ятовував всі ті імена і назви, але довго, затягнуто. Скудна динаміка зробила своє, мені книга здалась сирою і...та чого вже там, нудною! Всю книгу я думала - чого ж хочуть головні герої? Чого прагнуть, яка мета їхніх метушінь? Отримати цілісну відповідь годі було і сподіватися, фінал вмістився на п`яти останніх сторінках. А текст? Як вам фрази а-ля "Вона хотіла від мене кохання, яке я не міг їй дати. Я...я просто...просто не міг". :) Варто говорити, що я   не оцінила ці "Сутінки" в стилі вестерн? Adult fantasy? Please☺ Якщо це творіння і розраховане на дорослих, то тільки на інфантильних. Взагалі задум класний, а от здійснити його і деталізувати потрібно було іншому автору.

     Читайте цю книгу, якщо вам 15, не очікуйте від неї багато в 20, а після цієї цифри не згадуйте, що є ця книга взагалі. Натомість перегляньте безсмертного Серджо Леоне, моя вам порада від усієї душі! 

"Видишь ли, мой друг, в мире существует два сорта людей: те, у кого заряжен пистолет, и те, кто копает. Ты копаешь". х/ф "Хороший, плохой, злой", 1966.

     "Прибулі з`являлись з різних проміжків часу. Джек і Кетрін жили в кінці 1800-х. Мері - майже століттям пізніше. Всі інші жили в 20 столітті".

     "Кіт, Мері померла і вона однаково не воскресне в найближчі шість днів, так що ходімо до Шибениць. Якщо взагалі воскресне".