Секс із королями

Eleanor Herman - "Sex with kings"/ Елінор Герман - "Секс із королями", (2001).

     "Коли ти перестанеш кохати мене, пам'ятай, що я тебе все ще кохаю". Марія, фаворитка Наполеона Бонапарта.

     Елінор Герман - (1960), американська письменниця і великий шанувальник історії. Вашингтон Пост назвав її "набагато розважливішою ніж Даніела Стіл чи Ден Браун".

     Жінки... Все краще відбувається для них, а все гірше - через них. Важко недооцінити їхню роль в історії, особливо в історії становлення королів, адже мова в книзі йде саме про це. Фавориток королів завжди оминали увагою в підручниках історії і всю її приділяли королеві, чинній і законній владичиці серця монарха. В реальному житті все було якраз навпаки. Королева лишалась королевою, але була в тіні, тіні двору і придворного життя. В той час, як фаворитки короля жили привілейованим життям, затьмарювали собою королеву і були покровительками театру, архітектури або живопису. Та тривало це доти, доки миле личко не набридало примхливому королю. 

     В книзі згадано польських, англійських, російських, французьких, іспанських, італійських, норвезьких, данських королів в різні епохи та їхніх коханок. Історії починаються з того, як фаворитки добивалися свого високого положення, які зиски мали, як поралися з наданою їм владою і нарешті розповідається про неминучий кінець "кар'єри". Дуже багато уваги приділено мадам де Помпадур, і я вважаю, що заслужено, адже коли жінка живе гідно і доводить свою відданість королю і нації - історія це відмічає. Але були і такі коханки, що зривали кільця з тільки-но померлого короля і обкрадали його. Такі, що тягнули гроші з казни. А ще графині, маркізи, няні, родички, повії, театральні акторки, чужі наречені... Всі вони мали власну причину піти з королем. Для когось це був щасливий квиток в безбідне життя, хтось хотів зробити протекцію, а хтось і кохав... Такі історії теж є. Також є історія про Каміллу Паркер-Боулз та її відносини з принцом Чарльзом, що теж було цікаво читати, особливо в манері написання автора з дотепними зауваженнями і гострою аргументованою критикою.

     Я вважаю, що головна мета цієї книги не виставити когось в якомусь світлі, а показати людяність королів, зробити головний акцент на безумовно високому інтелектуальному рівні фавориток, їхній самопожертві і мистецтві служіння. Бути фавориткою короля означає бути дуже мудрою жінкою, але зовсім не гарантовано щасливою і завдяки цій книзі я в цьому переконалась.        

     "Якщо хто-небудь назве тебе сином хвойди, ти маєш знести це, бо ти є таким. Але якщо хтось назве тебе бастардом - борися з ним до смерті, бо ти чесний син свого батька".

     "Простіше заключити мир в Європі, аніж примирити двох жінок" - Луї ХIV, король Франції.

Мустафа Джемілєв

Севгіль Мусаєва, Алім Алієв - "Мустафа Джемілєв. Незламний", 2017.

Вид-во "Віват", Харків.

     "Якщо я не зрадив собі, своїм переконанням при радянській владі, коли будь-який рух міг привести до тюрми, то зараз, коли я відчуваю всебічну підтримку народу, цілої країни..."

     Алім Алієв і Севгіль Мусаєва - українські журналісти кримськотатарського походження. Обидва народились в Узбекістані. У 1989 році їх родини змогли повернутися до Криму. Алім - аналітик і консультант з комунікацій в експертній компанії "Pro.mova". Севгіль - головний редактор інтернет-видання "Українська правда". Співзасновники громадської організації "Крим SOS".

     Взагалі зараз друкують багато книг про видатних українців. Хтось видатний у спорті, хтось в театрі, а хтось в національній боротьбі. Серія "Гордість нації" розповідає про Любомира Гузара, Вꞌячеслава Чорновола, і...Мустафу Джемілєва. Так чим же він заслужив встати в один ряд з такими людьми? Що такого зробив цей невеличкого зросту чоловік, що його знає увесь світ? Про це далі.

     Весна 2014 року. Початок анексії Криму. Джемілєв разом із прибічниками їдуть до Києва, вони більше не вꞌїздні у Крим. Тепер вони робитимуть усе, щоб вигнати окупанта і вибити собі дорогу додому. Боротьба досі триває.

     Не можна з точністю сказати, що ця книга біографічна, адже людина ще жива і хтозна чого він ще добꞌється, що визначне зробить і чим запамꞌятається людям. Для тих, хто мало обізнаний хто то є такий взагалі, на початку книги є коротка біографічна довідка, яка дозволяє не заплутатися в бурхливому житті Джемілєва. Книга на 90% складається із розмов з ним. Джемілєв відповідає часом на не дуже зручні питання, ділиться тяжкими спогадами, а іноді навіть розповідає анекдоти. Непоказний маленький чоловік, якого не зламали заслання, тюрма, голодовка, аж он тепер неможливість побачити рідний вільний Крим. Історія Джемілєва, дисидента і правозахисника, сповна розкрита у цій книзі. Багато написано про історію боротьби і створення кримськотатарських організацій. Наведені також деякі промови Джемілєва на заходах вищого рівня. Серед них, як на мене, є й такі тривожні уривки:

"...українська держава, в силу обꞌєктивних причин і керуючись інтересами національної безпеки, не визнає подвійного громадянства. Але, враховуючи ситуацію кримськотатарського народу та його роль у відновленій цілісності України, я не виключаю, що кримськотатарській діаспорі, як представнику одному з корінних народів України, після звільнення Криму від окупації таке право може бути надано".

В наступній вже промові він чітко виступає за цілісну і єдину Україну. Також мені дуже не сподобалося акцентування проблеми ТІЛЬКИ на Криму, ніби й немає війни на сході країни. Ще була неприємна фраза Л.Іслямова (власника телеканала "ATR"): "-Україна досі не розуміє ХТО до неї прийшов. До неї прийшов цілий народ". Ось так. Тільки тут ключові слова не "хто", а ДО НЕЇ. Ви прийшли до нас, українців, просити допомоги, вимагаючи ледь не більших прав на основі незрозуміло чого. Але такі незадоволені є скрізь. Є такі, кому завжди щось чи хтось заважає, а є ті, хто навіть у часи кризи не здається і буває винагороджений за це. Кожен обирає сам - скиглити йому і випрошувати чи працювати і отримувати.

     В кінці книги є приємні бонуси, а саме глава від дружини Джемілєва, Сафінар, глава від Джамали, Рефата Чубарова, М.Мариновича та ін. Всі вони захоплюються твердою волею Джемілєва, стійкістю духу, його принциповістю і безкорисливістю.  Захоплюються людиною, яка все життя поклала на боротьбу за права і свободи рідного народу, виходить за рамки власного комфорту  і на найвищому рівні відстоює інтереси кримських татар. Людиною, яка не словом, а ділом доводить власні переконання, страждає через них, але не зупиняється і йде далі. Бо це і є справжній національний лідер, яких так бракує нам сьогодні.

     "Якщо в тебе є якісь переконання, ти повинен їх відстоювати завжди і не зраджувати за жодних обставин передусім самому собі". 

Фройляйн Штарк

Томас Хюрліман - "Фройляйн Штарк"/Thomas Hürlimann - "Fräulein Stark", 2001.

     "-На борту нашого книжного ковчега, - говорив він, - є все - від Арістотеля до ящура".

     Дано: літо середини 1970-х. Дія відбувається: стара монастирська бібліотека у Швейцарії. Дійові особи: священник, учень, економка. Питання: навколо кого буде крутитися історія?

     Це вже друга моя зустріч з Хюрліманом (див. відгук "Сорок троянд") і тому я готувалася до деякої драматургії. Натомість я отримала доволі серйозний текст без жодних натяків на театральщину. В новелі йдеться про вчорашнього школяра, який готується до вступу в духовну семінарію. це його останнє літо перед таким серйозним кроком і проводить він його не де-небудь, а в монастирській бібліотеці під патронажем свого дядька. Працюючи старшим по бібліотечному взуттю, він проводить більшість свого часу на колінах, підбираючи відвідувачам потрібний розмір. Все змінюється в той момент, коли хлопець починає виділяти жінок серед гостей бібліотеки. На його біду це помічає фройляйн Штарк.

     Як на мене, то  композиція сюжету бездоганна. Троє дуже різних героїв, чітка динаміка, екскурс в історію і завершений фінал. Назва новели ніби натякає нам, як, здається, другорядний персонаж може відігравати ведучу роль в житті головних героїв. З кожною сторінкою ми бачимо як змінюються наші герої, як завдяки взаємодії один з одним вони ростуть і відкривають нові грані себе. Друга сюжетна лінія розповідає історію роду учня та його дядька. Сумна, авантюрна і дещо таємнича правда змусить подивитися на цю родину трохи з іншого ракурсу. Одне лишається незмінним - фройляйн Штарк. Економка, домоправителька, служниця, прибиральниця, кухарка, подруга, підприємець, гід, - це все вона. Неграмотна жінка з гірського села, перед якою навшпиньках ходить вся бібліотека. Жінка, яка каже про себе, що вона "свята простота, яка не хапає зірок з неба". Та чи так це насправді?

     "Черга до сповідальні знов дійшла до мене. Але що я повинен був сказати? Ваша преподобність, в мене є ніс, і тому я не можу не вдихати аромат жінок?"

Не плач, Тарзан

Катаріна Масетті - "Не плач, Тарзан" / Katarina Mazetti - "Tarzans tårar", 2003

     "Справа була от у чому. Коли береш, потрібно давати щось натомість, інакше загрузнеш у боргах".

     Я давно шаную творчість Масетті (див.відгук "Сімейна могила"). Тільки їй властиве вміння поєднувати комічне з трагічним неабияк "бере" читача і плутає його, змішуючи грішне з праведним. Це мені і подобається. Ще подобається те, що вона описує життя простих людей без витребеньок  і захмарних казок, описує ситуації, в яких був кожен хоча б раз, і, мабуть тому вона така близька своїм читачам. 
     Головні герої цього роману - вчителька малювання на пів-ставки Маріана і успішний бізнесмен Янне. Янне їздить на ламборгіні, крутиться у вищих колах і живе сам для себе. В той час, як Маріана ледь зводить кінці з кінцями, а на додачу має двох малолітніх дітей і чоловіка-шизофреніка. Починається все з того, що Маріана буквально падає на голову Янне, невдало впавши з тарзанки. А закінчується...А невідомо чим закінчується, бо Масетті майстер ставити три крапки. Нам лишається лише спостерігати за дуже непростими і специфічними стосунками, поки вони тривають. Кому з них вони принесуть задоволення, а кого розтопчуть? Що спільного в цих людей і як віднесеться до них життя? На жаль, на ці питання ніхто не має відповідей.
     Автор як завжди не поскупилася на колоритних шведів в своїй книзі. Чого вартий трудовик Йонте, з ногою, яка не випрямляється; Єнні, мати-одиначка, яка шукає своє щастя на сайтах знайомств; Шарлотта, високопосадовець в ЄС, яка вирішила змінити своє життя, etc. Окремий плюс роману в тому, що в ньому п'ятеро оповідачів, що дозволяє нам бачити історію з різних ракурсів, а саме: Маріана, Янне, Біллі (син М.), Белла (донька М.) і Міке (чоловік-шизофренік М.). Сама по собі книга не велика, її легко можна подужати за кілька годин та і сенсу глибокого в маси вона не несе. Однак якщо замислитись, вона зачіпає важливі питання. Що таке кохання і чим воно відрізняється від звички чи відданості? Як навчитися бути щасливим? Як змінити своє життя і т.п. В головних героїв роману воно геть різне, але проблема одна - вони нещасні. Зо дня на день вони проживають своє життя, допоки воно ж не дає їм шанс і не дарує їм зустріч, тим самим пропонуючи відкритися новому досвіду. Буде важко, незвично, страшно і дивно, але варто спробувати. Бо інакше все знову піде по колу і залишиться лиш у спогадах. У спогадах про літо, тарзанку і жінку, яка впала на тебе з неба.

     "Останнім часом мені почали подобатись жінки, які дратують мене: політиканші, які розмахують руками, експерти з гендерних питань, усілякі...ну так, усілякі тітки накшталт Тарзан".

     "Я подивилась на картку: "Ян Відінг" - і все, тільки номер мобільного в самому низу. Стопудово в нього модний телефон з кольоровим екраном. На таких грають в рулетку, знімають на відео родичів і заповнюють податкову декларацію. Не перериваючи бесіди".

Повернення з Африки

Corinne Hofmann - "Back from Africa"/ Корінна Хофманн - "Повернення з Африки", 2003

     "Ти зможеш зробити все, якщо пробуєш"

     Корінна Хофманн, в заміжжі Лепарморійо, (1960) - швейцарка німецького походження, яка вийшла заміж за воїна з племені Масаі. Magnum opus - "Біла Масаі". Книга "Повернення з Африки" є другою з чотирьох автобіографічних книг про Африку. У 2005 році першу книгу Хофманн "Біла Масаі" було екранізовано.

     Мені завжди буде цікаво читати про Африку. Напевно тому, що живучи в цивілізованій країні, іноді хочеться відчути вітер пригод, запах небезпеки та велич екзотики. На цей раз я в Кенії, точніше вже в кенійському аеропорту з Корінною та її однорічною донькою Напіраі. Корінні тривожно, вона боїться, що їх не випустять з країни, але все минає добре, хоч і не без складнощів. Вони проходять паспортний контроль і нарешті сідають на літак до Швейцарії з надією, що новий день принесе їм краще майбутнє.

     Ця книга написана жінкою, яка 4 роки жила в Кенії. Якось, будучи  там у відпустці з нареченим, Корінна побачила воїна з племені Масаі, в якого закохалась, вийшла заміж і народила йому дитину. Ці події повністю описані в дебютному аавтобіографічному творі Хофманн "Біла Масаі". Наша ж книга починається з фактичної втечі автора до рідної Швейцарії. А далі зустріч з батьками, пристосування до колись звичного, а тепер такого далекого ритму життя і головне - боротьба за право залишитись в країні. 

     Читати розповідь було цікаво головним чином тому, що сюжет не є вигаданим, це справжня історія, яка сталася на початку 1990-х. Це досвід жінки, яка пройшла з дитиною на руках важкий і довгий шлях; яка не здалася і тому зараз вона та, ким є - успішна і самодостатня медійна персона.  А ще вона вважається головноою феміністкою Швейцарії! Книга безперечно корисна, в ній Корінна описує всі перепони, з якими зіткнулася вдома: проблеми з пошуком роботи, проблеми з грошима, свій довгий адаптаційний період...Та попри все вона знайшла в собі сили не тільки встати на ноги, а ще й стрибнути вище голови. "Якби мені тоді, коли я жила в саморобній хатині в глушині Кенії, сказали, що я буду відомою письменницею, я б покрутила пальцем біля скроні", - її слова зараз. А ще вона сумнівалась, що в майбутньому побачить свого колишнього чоловіка-кенійця, але побачила і навіть познайомила його з донькою. Особисто я винесла з цієї книги її головний посил - якщо вийшло в мене, то вийде і у вас. Книга заряджає мотивацією і цілеспрямованістю, вражає впертістю і стійкістю героїні. А головне, коли ви думали, що Корінна вас вже нічим не здивує, вона вирішила підкорити "дах Африки" - Кіліманджаро, про що детально напише в бонусній главі. Хочеться сказати, що нашому суспільству потрібно більше таких книжок, де жінки постають не другорядними персонами чи подружками головних героїв, а сильними особистостями, які самі вершать свою долю. Ви ж будете читати такі книги, правда?

Лкетінга Лепарморійо і Корінна Хофманн

     "Я годинами сиділа в нашій хатці і нікуди не виходила, лише грала з Напіраі. Коли мені треба було в туалет - чоловік мене супроводжував. Вийти кудись самій було на межі фантастики".

     "І знову я вражена, як спонтанне рішення може змінити твоє життя, зламати звичний побут і прокласти нову дорогу. Це тільки питання достатньої сміливості зробити ці зміни".

Сповідь маски

Юкіо Місіма - "Сповідь маски"/三島 由紀夫 - "仮面の告白" , (1949)
Вид-во "Азбука", Санкт-Петербург, 2017
Переклад Б.Акуніна

     " -Ти не доживеш і до двадцяти.
       -Як ви можете говорити такі речі? - гірко посміхався я.
       -Давай поб'ємося об заклад!

       -Я ставлю на те, що доживу. Іншого вибору в мене немає. А ти став на те, що я помру".

    

     Юкіо Місіма (Хіраока Кімітаке), 1925-1970, японський письменник, драматург, актор, політичний діяч, один з ідеологів японських "правих". Автор 40 романів, 18 п'єс, численних збірок оповідань, есеїв, кіносценаріїв. Magnum opus - "Золотий Храм". Був знайомий з нобелівським лауреатом Кавабата Ясунарі. Після невдалого заклику і спроби повалити конституційний лад Японії у 1970 році вчинив ритуальне самогубство  (сеппуку) з посмертним відтинанням голови. Тричі номінований на Нобелівську премію.

     

 

     Я довго збиралася з думками, аби хоча б почати щось писати про цей твір. Назва книги цілком відповідає її змісту, це сповідь. Сповідь юнака, чоловіка перед майбутнім читачем. Це не простий біографічний твір, це розтин душі автора, прагнення відкрити своє єство, здійснити камін-аут. Якщо останнім часом доля не сильно посміхалася вам, то точно відкладіть цю книгу, не марнуйте свій час. Але якщо ви свідомо налаштовані вислухати автора, як кращий друг, то заваріть собі чаю і приготуйтеся слухати, але не засуджувати, адже так і вчиняють справжні друзі.

     А почалося все у 1925-му році, коли на світ народився хворобливий Місіма. Спогади дитинства, розповіді про школу і перше захоплення...хлопцем. Суворе виховання, намагання жити звичайним життям, а далі війна, яка докорінно змінить майбутнє автора. 

    Скажу чесно, не одразу я вхопила ритм книги. Автор вів мене за руку спочатку повільно,а потім ніби в яму бУхав, хоча...Може в нього така манера? Головний мотив цієї книги - краса і смерть, втім як і у всіх творах Місіми. Автор препарує власну душу для читача, веде його крізь всі свої внутрішні дискусії, сумніви та рішення. Місіма пише простими, інколи аж занадто, словами про складне і головне для нього. Манера його писання складає все так, ніби автор сидить перед нами з руками на колінах і потроху, тихим, але твердим голосом виливає душу. Для мене це був зовсім новий досвід читання японського письменника. Зараз, відклавши книгу і проговоривши її, я можу сказати, що  вона мені сподобалась своїм характером. Твердим, всупереч всьому. Впертим - заради себе. І націленим - заради всіх. Саме такий характер і був у Хіраока Кімітаке.

     "Я вирішив закохатися в яку-небудь дівчину, відмовившись від фізичного бажання. Напевно, це був найбезглуздіший задум за всю історію людства".

     "Якщо я насправді кохаю Соноко, то просто зобов'язаний бігти від неї якомога далі". 

Нехай буде ранок

Sayed Kashua - "Let it be morning"/ Сайєд Кашуа - "Нехай буде ранок", (2006)

     "Зараз вже немає вибору, немає вороття. Я не можу дозволити собі скиглити про те, що я міг зробити, але не зробив. Я маю зібратися і робити те, що мушу. Я мушу вижити".

     Сайєд Кашуа, (1975) - ізраїльський араб, письменник і журналіст з Тіри, відомий своїми книгами і гумористичною колонкою на івриті.

     Я вже не пригадаю точно коли скачала цю книгу. Пам'ятаю лише, що зацікавила проблематика і особистість самого автора. Написана в 2006 книга актуальна зараз, як ніколи, особливо на тлі прийнятого в липні закону в Ізраїлі.

     Про що книга? Вона про життя-буття ізраїльського араба. Про того, хто хоч і перебуває (мешкає/працює) в Ізраїлі, але не прийнятий оточенням, як повноцінна людина. Оповідь йде від першої особи, араба без імені, який з родиною перебрався до арабського селища під Ізраїлем. Втомлений від дискримінації і утиску прав, він сподівається віднайти спокій серед таких, як і він, але одного ранку селище оточене колючим дротом, відрізане від постачання, а за колючою стіною стоять озброєні солдати і танки.

     Однозначно скажу, що книга варта часу, витраченого на неї. Недарма автор має премію від прем'єр-міністра Ізраїля. Проте читається вона повільно, і зовсім не тому, що вона не цікава, просто деякі моменти описані настільки реалістично, що мороз пробігає по шкірі. Відчай, розгубленість, розпач - все це відчуває людина, коли стикається з тим, про що говорить автор. Головні герої книги - мешканці простого арабського селища, де живуть не тільки араби, але й євреї, палестинці, єгиптяни. Вони багаті підприємці, середньої руки менеджери, нелегальні наймані робітники, всі разом вони живуть згуртованою громадою, але триватиме це рівно до зовнішньої загрози.

     Насправді Кашуа підіймає важливі питання в своїй праці. Дискримінація, расизм, ксенофобія - і все це коїться в Ізраїлі, мешканці якого постраждали від цих явищ найбільше. Читача не змушують пристати до точки зору автора, лише м'яко підштовхують зробити висновок, задатись питанням "чому?". Автор спробував донести, що той, хто в білому - не завжди дорівнює миротворець, а араб - не завжди дорівнює терорист. Хто є хто в цьому протистоянні зараз вирішувати вам, та перед тим все-таки прочитайте цю книгу.

     "Я вже не маю терпіння для їхніх суперечок. Мені реально "по барабану". Я знаю, що ситуація достатньо кепська і без палестинської Інтіфади (повстання) або ізраїльської окупації чи чергового суїцидника-бомбиста, що переховується в нашому селі. У будь-якому випалку справи погані".

  

     "...я критикував арабського лідера в Ізраїлі, коли вони (євреї) критикували його, я засудив ісламістський рух тоді, коли вони засудили його,я тужив за кожним загиблим євреєм, що загинув внаслідок терористичної атаки. Я почувався винним, я проклинав суїцидників-бомбистів, називав їх холоднокровними вбивцями. Я проклинав Бога, Рай, себе. Особливо себе за все це, що я робив аби втриматися на своїй роботі".