Офіцер із Стрийського парку

Андрій Кокотюха "Офіцер із Стрийського парку" (2017)

     "Потім чоловік у стрілецькому однострої взяв гвинтівку, речовий мішок. І залишив помешкання".

     Львівська осінь 1918 року. Поляки та українці ведуть боротьбу за владу, йдуть важкі політичні переговори. В цей час у Стрийському парку знаходять труп офіцера-поляка, який був членом таємного військового товариства. Климентій Кошовий має два дні аби довести, що це вбивство не причетне до політики. Проте правда вже нікого не цікавить, збройне протистояння у Львові неминуче...

     Здійснилось! Сьома і остання книга з серії у мене! (Тут я танцюю переможний танець😄) Затамувавши подих я гортала сторінку за сторінкою, читала вголос ледь не по ролях, коротше ловила кайф як могла. Але передчуваю, що так як я книжкова наркоманка із багаторічним стажем - скоро мені знадобиться нова доза книг :) Але ближче до справи, себто до книги. Це остання книга із львівського циклу А.Кокотюхи. Хочете почитати про автора пару рядків? Чудово, тоді переходьте на мій відгук в цьому блозі під назвою "Втікач із Бригідок" 😊☝

     На цей раз ми з вами опиняємось в буремному і переламному 1918 році. Протистояння з поляками, становлення української політики, невизначеність та страх суспільства - все це бачить на власні очі колишній адвокат, а тепер особа без певних занять, Климентій Кошовий. Чим довше триває протистояння та невизначеність, тим складнішими стають його стосунки з Магдою. Росте напруга в єврейській громаді, люди передчувають великі зміни. Вбивство польського офіцера зовсім не стає вишенькою на торті і Кошовому доведеться якомога швидше знайти вбивцю аби спробувати запобігти здається вже неминучому зіткненню. 

     Як же мені було приємно читати! Ідеальний виклад сюжету, закручена детективна лінія, ріст головних героїв, а головне дуже близько до правди. Це детектив, у якому без підлещувань і прилизувань показані поляки, хай вже приймуть це, такими, якими вони тоді були. Це книга, читаючи яку і знаючи вже що станеться далі в історичному плані, все рівно хвилюєшся і чач від часу бурмочеш про себе "а може станеться не так?" Чесно зізнаюсь, шукала мінуси навмисно, аби не здавалося, що я заангажована. Та окрім трьох незначних помилок (коректор не помітив) я нічого не виявила, а це не смертельно. Окремо хочу подякувати (правда, не знаю кому, авторові чи редактору), що обійшлися без оцього ново/старо-модного "державнОСТИ", "справедливОСТИ" і т.д. От чесно, приємно було читати гарною українською. От ніби і все. Львівська серія про Клима Кошового добігла кінця. Гідного і правильного. Дякую автору за близького і людяного героя, за цю серію, яка виходила з 2015 року, за години, проведені за читанням з округленими очима і розкритим ротом. Це було правильне і сильне закінчення. Дякую.

P.s. Я не здогадалась хто вбивця.

P.p.s. Як повіє буйнесенький вітер з широких степів

Та й прославить по всій Україні січових стрільців.

А ми тую стрілецькую славу збережемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо! 

     "Ляхи вже кричать про навмисне вбивство поляка українцями. Це називається хитанням ситуації, пане Кошовий. Нам треба довести: наша сторона до злочину не причетна. Інакше поляки нас переграють. Самі знаєте, що опиниться під загрозою".

     "Для мене істина завжди має значення. Нехай представники мого виду вимирають швидше, ніж хочеться нам самим". 

Палац у старому селі

Tahar Ben Jelloun "A palace in the old village"/Тахар Бен Джелун "Палац у старому селі" (2005-2008)

     "Часи змінюються, але не я".

     Тахар Бен Джелун (1944) - народився в Марокко, у 1961 емігрував до Франції. Новеліст, есеїст, критик та поет. Друкується в La Monde, La Pepubblica, El Pais, Panorama.

     Мохаммед провів 40 років у Франції і збирається на пенсію. Повернувшись в рідне село у Марокко, він витрачає всі заощадження на побудову великого будинку для всієї своєї сім'ї і чекає на приїзд своїх дітей.

     Як же довго я її читала. Давно я так не помилялась у виборі книги. Обкладинка, ім'я автора і хороші відгуки ввели мене в оману, що трапляється вкрай рідко. Це новела про людину, чоловіка, який покинув рідне марокканське село у 1960 році. Чоловіка, який поїхав до Франції у пошуках роботи, можливостей, кращого життя. Поїхав від безладу, бідності і терору. Але так сталося, що пропрацювавши весь цей час на одному робочому місці на заводі, завівши велику родину, він не знайшов на пенсії собі місця у Франції. Його діти виросли, роз'їхалися по різним країнам Європи, а ті, що залишилися, не слухають його старомодних настанов. Не сприймаючи вільне і демократичне життя Франції, Мохаммед їде на свою Батьківщину, де будує величезний палац і очікує на урочисте возз'єднання родини.

     Моя думка щодо головного героя часто змінювалась. Що я до нього відчуваю? Певно, жалість. Мораль цієї книги можна подати приказкою "що посієш, те й пожнеш". Мохаммед не розумів, що не можна жити у Франції так, як він жив у своєму марокканському селі. Діти, які народились і виросли в Європі не захочуть жити за суворими і незрозумілими їм мусульманськими звичаями. Марокко з його культурою та релігією зовсім чужа країна для них. Можна не забувати, що ти марокканець за походженням, але не різати овець і не забороняти жінці виходити з дому. За 40 років життя в розвиненій країні Мохаммед не прийняв своє оточення. "Будуючи" високий мур між європейцями і собою, він забув, що саме він приїхав сюди. Саме він живе у Франції, а не французи приїхали до нього. І якщо йому настільки не подобається це середовище, то він у будь-який момент може поїхати до себе в глухе село без електрики, води, прав людини тощо. Сумуючи за "втраченими" дітьми-французами, він забув, що жодного разу не казав їм "люблю", "ти молодець", "я пишаюся тобою". Він майже не говорив із ними взагалі, а в 60 років раптом захотів від них турботи і ласки. І тепер він живе тільки одним - збудувати для своєї родини палац. 

     Смішно, але ця книга написана таким самим емігрантом. Цікаво, наскільки думки головного героя співпадають з думками самого автора. Якщо вони ідентичні, то це сміховинно. Я вважаю так - якщо вже ти приїхав жити до інакшої країни, то будь ласкавий прийняти правила тутешнього життя і слідувати їм. Якщо ні - тебе ніхто не тримає, повертайся до своєї околиці світу і пишайся тим, що ти не асимілювався. Книгу читати було не цікаво, неприємно і подекуди сумно. Цікаві тільки останні 30 сторінок і то тільки поціновувачам ісламу і ісламських казок (до таких себе не відношу, в мене суто поверхнево-дослідницький інтерес). В цілому це меланхолічна заглиблена книга, після якої швидко хочеш почати читати щось нове аби забити гіркий післясмак.

     "Але це природно для дітей любити свою рідну країну. І так вже сталося, що їхня рідна країна Франція".

     "Він боявся прийняти життя, в якому він більше нічого не контролював. Він звик до цього і не хотів змін, нічого не хотів".

  

     "Мохаммед визнавав, що хоча марокканці часто стають мішенями для расистів, вони в свою чергу зневажають чорношкірих де завгодно, у Франції і вдома".

Важка мішень

Alan Jacobson "Hard Target"/Алан Джекобсон "Важка мішень"(2012)

     "Ми матимемо мир з арабами тоді, коли вони любитимуть своїх дітей більше чим ненавидитимуть нас". Ґолда Меїр. 

     Жахливий вибух знищив гелікоптер новообраного президента Сполучених Штатів у день виборів. Скоро стає зрозуміло, що група, яка стоїть за цим, не зупиниться. У оперативника Департамента Захисту Гектора ДеСантоса і агента ФБР Аарона Узіела є лише 9 днів на розслідування і знешкодження терористів, адже потім почнеться зустріч лідерів світу присвячена протидії терору.

     Сталося майже неможливе - вибухнули два гелікоптери з президентською родиною на борту. З усіх людей вижив лише новообраний президент Раш, якого одразу забрали у важкому стані до військової лікарні. Серед усіх національних агенств захисту очолити групу слідчих призначили Аарона Узі, агента ФБР і приставили до нього Гектора ДеСантоса, як досвідченого розвідника і оперативника ДЗ. Збираючи докази і співставляючи їх, вони приходять до висновку, що це робота знаючих свою справу людей і це явний теракт. Тільки от питання - це зробили зовнішні чи внутрішні вороги? Національна спілка вогнепальної зброї, ФБР, ЦРУ, Американська Революційна Міліція, антиурядові фанатики, ісламісти... Це міг бути хто завгодно.

     Скільки ж у мене вражень! От ніби знаєш вже автора, його закрученість сюжетів, готуєшся до несподіванок, а він БАЦ! як сокирою по голові і такий фінал оооооох...Не буду зупинятися на особистості автора, про нього я писала у відгуку "The Hunted", тож кому цікаво ознайомтесь.😊Ця книга є другою в серії про OPSIG - спецслужбу розвідки, тому бажано б читати по порядку, хоч книги і не пов'язані між собою за сюжетом. На цей раз ми занурюємось в розгалужену систему нацагенств з безпеки, яким доручено займатись справою катастрофи гелікоптера. Це ФБР, ЦРУ, БАУ, ДОД, ДТТФ і т.д.і т.д. Через те, що Джекобсон (автор) співпрацює з агентами спецслужб при написанні своїх книг, вони настільки реальні, наскільки можуть бути. Для тих, хто читав книги автора про Карен Вейл буде приємною несподіванкою дізнатись, що вона разом зі своїми колегами з'являється в декількох главах. Книга повна імен, абревіатур, технічних термінів, але гарантую, вас так захопить ця історія, що ви гортатимете сторінки зі швидкістю світла без жодного напруження. Перед вами чудовий трилер, сповнений екшену, який примусить ваші шестерні обертатися швидше. Це історія, в якій нікому не можна довіряти, в якій терор це не те, що ти бачиш у новинах, а те, що ти бачиш з вікна. Історія, в якій постають привиди минулого і потрібно вирішити - жити з ними чи відпустити назавжди. 

     "Але якщо вони відповідальні за замах, я маю знати про це до того як сяду за стіл перемовин з цими людьми. Тому що замість того, щоб укладати мирний договір я говоритиму, що в них є 6 годин для того, щоб сховати своїх людей, тому що ми розфігачимо їхні бісові урядові будівлі на попіл".

     "Коли чуєш тупіт копит, то думай, що це коні, а не зебри".(коли стикаєшся з невідомим, спочатку подумай про найбільш очевидне пояснення)

Ліжко Фріди

Slavenka Drakulić "Frida's bed"/Славенка Дракуліч "Ліжко Фріди" (2007)

     "Espero alegre la salida - y espero no volver jamás" (Я радісно очікую кінця і сподіваюсь ніколи не повертатись).

     Славенка Дракуліч - (1949), хорватська письменниця та журналістка. Лауреат Лейпцизької книжкової премії за внесок у європейське порозуміння (2005).

     Перед вами уявна історія про останні дні мексиканської художниці Фріди Кало. Уявна лише тому, що про думки Фрідуче не знає ніхто крім неї. Новела відкриє перед вами її можливі думки та переживання. Всі події, описані в книзі, дійсно мали місце, тож приготуйтесь до занурення у жорстокий і болісний світ Фріди Кало-Рівера.

     Біль, постійний пронизливий біль. Саме він супроводжуватиме Фріду з 18 років і до самої її смерті. Потрапивши в юному віці у жахливу аварію, яка змінить все її життя, Фріді не лишається нічого іншого, як бути сильною і вгризатися в життя до останнього. Тридцять дві перенесені операції, ранній шлюб, зустріч з реальним життям і грайливий танець зі смертю, ось що чекало на Фріду. Оповідь починається з самого початку, з її дитинства. Художниця згадує дитячі роки, перенесений поліомієліт у 6 років, після якого одна її нога стала худішою і коротшою за іншу. Згадує своїх батьків - батька, люблячого її і зануреного в себе та фанатично релігійну мати, яка завжди була відсторонена. Настає юність і Фріда Кало зустрічає його, Маестро, Дієго Рівера. Шлюб з ним хоч і не дав їй сповна того, чого вона хотіла, але підтримав її, дав їй крила, водночас розбиваючи ілюзії. Подальша хвороба, ампутація ноги, залежність від димеролу і Він. Маестро, якого вона обожнювала і ненавиділа всім серцем. Доживши до 47 років і таки дочекавшись своєї першої виставки у Мексиці, вона тихо пішла з життя. У власному ліжку. Добровільно. Сподіваючись ніколи не повертатись. 

     Не буде перебільшенням сказати, що я обожнюю Фріду Кало-Рівера і схиляюсь перед нею, як перед жінкою, так і перед її талантом. В своїх картинах вона справжня, без маски, яку вона звикла носити все своє життя. Чудово усвідомлюючи, що балансує на грані і смерть її вічний супутник, вона жила так, як хотіла, не озираючись назад. Славенка Дракуліч (автор), на мою думку, вміло розгадала думки Фріди, хоча це всього лише версія і художня новела. Мені, як прихильниці Кало, читати було легко, бо я все знала наперед, як події, так і героїв. Однак єдине, що не передала автор, так це її фаталізм, особливо останніх років (знову ж, це лише моя думка). Ця новела - це чудовий спосіб відчути хоч 0,00000000001% того, що відчувала Фріда, її біль, її страх, її мужність. Не буде зайвим вам переглянути оскароносну стрічку "Фріда" 2002 року, де наглядно показано все її недовге, проте значуще життя. 

     Як не банально буде сказано, та Фріда Кало не померла. Вона живе у своєму маєтку-музеї, у спектаклях, кінострічках, у власних картинах, муралах по всьому світу, ба навіть на прінтах фуболок. І в наших серцях. Viva la Frida!

     "Маестро жив заради мистецтва. Троцький заради революції. Жінки, навіть дуже кохані, не займали центральне місце в їхніх життях".

     "В комунізмі, як і в релігії - віра в ідею важливіше, аніж злочини, скоєні в їхнє ім'я".

     "Якщо я все складу, то вийде, що я мала 32 операції в мої 47 років життя".

Таємниця Ред Хауса

Alan Alexander Milne "The Red House mystery"/ Алан Александр Мілн "Таємниця Ред Хауса" (1922)

     "Це не було простим холоднокровним вбивством. Це було значно жахливіше,  занадто жахливе, щоб бути правдою".

     А.А.Мілн - англійський письменник (1882-1956), творець Вінні Пуха. Окрім цього був журналістом та писав п'єси, романи, новели та поезії.

     В сільській місцевості, подалі від лондонської метушні, знаходиться Ред Хаус. Будинок, який мимоволі стане посібником вбивства, настільки холоднокровного і загадкового, що розгадати його ладен тільки неочікуваний гість, гість Ред Хауса.

     Цю книгу я почала читати тільки через її автора. Я і гадки не мала, що творець Вінні Пуха був настільки багатожанровим письменником. "Таємниця Ред Хауса" - це детективна історія, приправлена психологією і старими англійськими словами. Власник Ред Хауса - ексцентричний Марк Еблетт, який живе в домі разом із секретарем, слугами і купою гостей, які постійно міняються. Крікет, більярд, акторська гра - день за днем гості розважаються і безтурботно проводять час. Та не всі з них переживуть це літо. 

     Яке полегшення, я дочитала цю книгу! Хтось читав Ґастона Леру? Так от, стиль І манера письма один в один з його "Жовтою кімнатою", хіба що коротше вдвічі. Нетерплячі одразу проходьте повз😃 Зауважу беззаперечні плюси; харизматичний головний герой, вміння автора зацікавити рівно настільки, щоб дочитати до кінця і...хмм...певно, все. Треба віддати належне, для 1922 історія доволі інтригуюча, витримана і класична. Це ми, зіпсовані жахами 21 ст., вимагаємо все страшніших і закрученіших історій. В книзі є любов, відданість, пиха, зневага, ненависть, розчарування та засліплення. Також це твір, де секретні проходи, неочікувані гості і зловісне вбивство складають класичну детективну історію. Та я не можу не перерахувати вам мінуси книги, які, на мою думку, трохи зіпсували мої враження. 1)Дуже багато слів автора, нудні і довгі відступи. Він так подумав/чому він так подумав/через те він так вчинив/а може він не думав? Це я вам навела стислий авторський відступ. Стислий. Склалась думка, що або автор тримає читача за ідіота, або ж просто йому платили як Маяковському. 2)Купа імен і героїв, через те важко второпати хто є хто. Ну, чесно, я навіть записувала імена спочатку, а потім набридло, особливо коли автор називає одних і тих же персонажів по-різному. Більшість людей так і залишились для мене "м-р  цей" і "міс ця", ну не запам'ятала я їх! В іншому ж все сподобалось, така собі легенька (крім вбивства) історія про добро і зло в Англії 1920-х. Якщо скучили за класикою і вас не бентежить те, що я тут понаписувала, сміливо знайомтесь із "Таємницею Ред Хауса". Дякую, що прочитали)

     "-О, Боже, Ви бачите? Отам, погляньте!

      І Ентоні побачив. На підлозі лежав чоловік".

The Hunted

Alan Jacobson "The hunted"/Алан Джекобсон "Мішень" (2001)

     "Мисливець став мішенню"

     Алан Джекобсон - американський письменник, пише з 1997. Більше 20 років консультується з відділом аналізу поведінки ФБР, тому його книги такі достовірні.

     Ця клята спека вплинула і на мене, тож, так, я довго читала цю книгу( Вибачте за мою довгу відсутність, але мій розум відмовлявся працювати і розуміти іноземну мову так швидко, як зазвичай. З формальностями покінчено, тепер до суті😊 Джекобсон стабільно входить в топ моїх улюблених письменників з 2010 року, в часи, коли я ще була в рядах адептів КСД (не ображайтесь). Не знаю скільки його книжок вони випустили, та я маю дві: "Сьома жертва"/"The 7th victim" - КСД 2010 і "Винороб"/"Crush" - КСД 2011, з яких власне і почалось моє знайомство з автором. 

     "Мішень" це перша книга з серії, де по суті головними героями є група OPSIG, фебеерівська команда агентів, які виконують різноманітні спецоперації. Доктор Лорен Чемберс живе розміреним життям в Плейсервіллі, Каліфорнія. Її чоловік Майкл поїхав до Колорадо покататися на лижах з друзями. Будучи психотерапевтом, Лорен однак не може подолати власні приступи агорафобії, які ускладнюють її життя за відсутності Майкла. Але час минає, а Майкл досі не повернувся. Його телефон не відповідає, ніхто з його колег не знає де він і Лорен вирішує почати пошук. В цьому їй допомагає приватний детектив Нік Бредлі, який колись знав її чоловіка. В цей час в домі Чемберсів відбуваються дивні речі - хтось міняє простирадла, випускає собаку на двір, п'є молоко...В час, коли Лорен починає думати, що вона сходить з розуму, з нею коїться таке, що перевертає світ догори. Чи знайде вона чоловіка? Кому заважає подружжя Чемберсів і до чого тут ФБР? Тримайте щелепу, бо як написано на обкладинці - "книга приголомшить навіть досвідченого читача трилерів".

     Чесно, книга, як каже мій хлопець, "бомбезна"!😃На вищому рівні описана робота ФБР, координування спецоперацій, також агенти, до яких прикипаєш душею. Гонитви, полювання на мішень, шпигунство, хитрості...Запам'яталась сцена зі щурами,брррр. Це трилер-екшн, в який віриш. Герої, яких любиш. І стиль письма, який обожнюєш і завжди впізнаєш. 

     "What mattered now was survival".

     На часі було тільки виживання.

Звіть мене місіс Диво

Debbie Macomber "Call me Mrs.Miracle" /Деббі Макомбер "Звіть мене місіс Диво" (2010)

     "Люди як чайні пакетики - ти маєш кинути їх в гарячу воду, щоб дізнатися наскільки вони міцні". Місіс Диво.

     Деббі Макомбер (1948) - американська письменниця. 4 з її книг екранізовані. Вона дислексик, тому закінчила тільки школу. Але це не завадило їй продати більше 170 000 000 власних книг.

     Працюючи в універмазі у Нью-Йорку, місіс Диво зводить Холлі, яка шукає ідеального робота для племінника, з Джейком, сином власника універмагу.

     Перед вами душевна, майже магічна різдвяна історія. Нью-Йорк, десь два тижні до Різдва. Холлі Ларсон, яка тимчасово опікає свого племінника Гейба, заходить до магазину в пошуці подарунка Гейбу на Різдво. В іграшковому відділі загадкова старенька леді із бейджем "Місіс Диво" підходить до них з дивовижним роботом у руках. Допомагаючи Холлі обрати подарунок, місіс Диво влаштовує її знайомство з Джейком, сином власника магазину. Хто ця чарівна і всезнаюча пані? Чому ніхто не знає звідки вона взялася і хто вона така? Між тим, місіс Диво зробить усе можливе, щоб це Різдво стало незабутнім.

     Мені здається, що такі історії (і сюжети) вічні, адже вони містять заздалегідь виграшну комбінацію елементів: Різдво, дива і кохання. Завжди приємно читати різдвяні історії, герої яких стикаються з багатьма труднощами, та попри це не здаються і у фіналі отримують диво у подарунок. Ця книга не виняток, але як бонус вона містить три різдвяні рецепти: печиво, смажена курка із соусом Табаско та святковий салат (авторські рецепти письменниці). Автор на диво добре і без перебільшення описала стосунки між героями книги та непрості життєві обставини, в яких вони опинилися. Слідкуючи за витівками місіс Диво і дивлячись на результати її праці, мимоволі відчуваєш наближення свята і передчуття чогось магічного. Адже всі ми віримо в дива, незалежно від того яка пора року за вікном.

"-А люди можуть бачити янголів?

-Так, але більшість людей їх не впізнає.

-Чому?

-Не всі вони показують свої крила. Деякі янголи виглядають як прості люди".