Давно зниклий

Девід Моррелл "Давно зниклий"/David Morrell "Long Lost" (2002)

     "Ніколи не говори з незнайомцями"

     На вулиці до Бреда підійшов чоловік, який назвався його рідним братом. Все б добре, але рідний брат Бреда зник 25 років тому. Чоловік говорить такі речі, які міг знати тільки зниклий і Бреду не лишається нічого, як повірити і прийняти його в свою родину. Але під час поїздки в гори ця людина скидає Бреда зі скелі. Дивом врятувавшись, Бреду доведеться пройти пекельний шлях. Ким насправді являється цей "брат"? Що йому потрібно? І що він зробив з родиною Бреда?

     Автор цієї книги - Девід Моррелл (1943). Канадський письменник, який пише в жанрах детектив, трилер, фантастика та готичний роман. Автор книг про Рембо, а також автор коміксів про Капітана Америку. 

     Яку роль в нашому житті грає довіра? Мабуть, кожен з нас погодиться, що значну. Ми довіряємо нашим батькам і друзям, які радять нам не говорити з незнайомцями на вулиці та не довіряти їм. Ми зачиняємо вхідні двері на ніч і перевіряємо вікна. Та біда може пролізти в найменшу шпарину. 

     Бред Деннінг - успішний архітектор і зразковий сім'янин. Одного дня до нього на вулиці підходить чоловік, який називає себе Пітером - його зниклим молодшим братом, який зник 25 років тому. Пітер описує найменші деталі свого життя в родині Деннінгів до зникнення і Бред не може повірити своєму щастю. Він дає притулок Пітеру в своєму домі, знайомить з дружиною та сином і пропонує влаштувати чоловічий виїзд з палатками в гори. Та в перший же день походу Пітер скидає Бреда зі скелі і останнє, що пам'ятає Бред, це крик сина. Бред вижив, та живе він тільки помстою і пошуками своєї родини. Він має знайти відповіді, він повинен дізнатись ХТО цей чоловік насправді.

     Цю книгу я б віднесла до гостросюжетного трилеру. Тут є все: ніби спокійний початок, загадка, шок, детальне і довге розслідування, важкий шлях головного героя, моторошні знахідки, удари долі та деталізований характерний злодій. Напротязі читання в мене було таке відчуття, що я переглядаю гостросюжетний психологічний детектив з Джиленхолом або молодим Кроу в головній ролі, настільки гарно і виважено все написано. Одноманітність це не про цю книгу. Не розкриваючи всіх карт, скажу, що в книзі є уривки про виживання в дикій природі, протистояння зміям, наближений до реальності хід розслідування і залізна воля головного героя, при тому, що він далеко не Рембо.

     Мені хотілось вірити в ті події, деякі глави були настільки хвилюючі, що я буквально пробігала очима рядки якомога швидше, аби нарешті трохи спала напруга і герой опинився у безпеці. Якби ця книга мала смак, то вона була б льодяним газованим напоєм, який по мірі того, як ти його п'єш, стискає твоє горло.

Записки міського невротика

Вуді Аллен "Записки міського невротика"/Woody Allen "Notes of the Urban Neurotic"

     "Вічність втомлює. Особливо під кінець".

     Вуді Аллен (Аллен Стюарт Конігсберг) - американський кінорежисер, сценарист, актор, кінопродюсер, письменник і музикант (1935). Має безліч премій та нагород, серед яких: "Оскар", "Золотий глобус", BAFTA і т.д. Свій псевдонім обрав на честь американського джазового кларнетиста і саксофоніста Вуді Гершана.

     Почну з того, що мені подобаються фільми м-ра Аллена. Його "Вікі.Крістіна.Барселона" та "Римські пригоди" - в списку моїх улюблених стрічок. Під враженням його успішних кіноробіт я вирішила ознайомитися з даною книгою і...моє розчарування не має меж😑"Записки" складаються з маленьких "оповідань", які ніяк не пов'язані між собою. Тут і детальний аналіз пральних квитанцій якогось чолов'яги, людина, яка хотіла проникнути в палац і пропонувала за те річний запас курятини, стрижки Гітлера і Ріббентропа, обряд посвяти в мафію з динями у кишенях...

     Це суцільне нагромадження абсурду читати і сприймати без відпочинку важко та й непотрібно (я вважаю). Книга нагадує своїм змістом відоме: "Ехали медведи на велосипеде, а за ним комарики на воздушном шарике, а за ними кот задом наперед". Гумор 70-х втомив мене, безглузді уривки про євреїв викликали не сміх, а нудьгу. Такі собі вишукані дурниці, з претензією на авангард. Мені хотілось якомога швидше дочитати ці нескінченні брєдні і забути як дурний сон, що я і збираюся зробити. На мій погляд, книга і літературний талант Аллена сильно переоцінені. Так, безперечно, його режисерський та акторський талант загальновизнані та високо оцінені на найвищому рівні, однак його літературні роботи призначені для дуууууже вузького кола прихильників. Якщо ви не фанат літературного вінегрету, то ліпше просто влаштуйте собі кіно-вечір з "Ірраціональною людиною" чи тими ж "Римськими пригодами", насолоджуйтесь двома годинами шедевру і ніколи, н і к о л и не беріть до рук цю книгу. Я попередила)

     "Чи одружитися мені з В.? Ні, якщо вона не назве інші літери свого імені".

     "Потойбічний світ існує, питання лише в тому, наскільки далеко від центру міста він розташований".

Акунін і півень

Б.Акунін "Пелагія та червоний півень"/B.Akunin "Sister Pelagia and the Red Cockerel"(2003)

     Істинний реаліст, якщо він не віруючий, завжди знайде в собі силу і здатність не повірити і диву" Ф.М.Достоєвський. "Брати Карамазови".

     Нещастя та зловісні загадки спіткають черницю Пелагію на кожному кроці. Повертаючись додому пароходом із владикою Митрофанієм, вона стає свідком вбивства. Цього разу заплутана нитка слідства заведе її занадто далеко - туди, звідки, можливо, нема вороття...

     Читання цієї книги я відкладала як могла. Не тому, що не хотіла, а тому, що солодке лишають на потім. Це третя і остання книга з серії Б.Акуніна про черницю Пелагію. Про самого автора я розповідала вам у відгуку під назвою "Акунін і бульдог", тому зупинятись на цьому не буду, прикріплю лише фото.

     В книзі фігурують вже знайомі нам герої - Пелагія, владика Митрофаній, прокурор Бердичевський. Тільки тепер Пелагія не проста черниця, а вже начальниця школи для дівчаток. Проте, це не міняє підступний задум долі, яка знову штовхає Пелагію у вир небезпечних подій. На пароході "Сєврюга" стається вбивство пророка Мануйли. Як виявляється, його вбивають вже не вперше, і так як Пелагія вже замішана, вона не відступить доки не докопається до правди. 

     Не знаю наскільки об'єктивним ви знайдете мій відгук, адже я палка шанувальниця творчості Акуніна. Для мене ця книга немов яблучний джем, який настільки смачний, що не хочеться, щоб він закінчувався. Чудово продумана композиція, блискучі характери персонажів, достовірно відтворений історичний час і легке дуновіння релігії. Коли читаєш Акуніна, то думаєш: ну от, зараз вже кінець, я знаю хто злодій! А цей чортяка так закрутить, так заплутає, що лишається тільки задовольнитися роллю стороннього спостерігача і насолоджуватися польотом думки. Розумний і цікавий сюжет, різні країни (Україна теж фігурує в книзі😉), подекуди смішні моменти роблять цю книгу довершеною. Якщо не боїтеся випасти з реальності на день-два і любите історичні детективи, сміливо починайте читати цю серію!

     "Може 100 років тому це було, а, може, ще давніше, та тільки приїхав до Строганівки пан. Скарб шукав - золото, каміння. Рив землю, спускався в печери. В печеру Чортова Каменя поліз і взяв із собою півня. Бо коли в печері заблукаєш, треба півня пустити, він завжди лаз назовні віднайде".

     "Біда тому, хто опиниться в Особливій Печері на світанку, якщо поблизу закричить червоний півень".

     "Але за дві тисячі років людство підросло, гніву Божого боятись перестало, і тепер потрібно по-інакшому. Не озиратися на грізного Вседержителя, а вслухатися у власну душу. Там Бог, у душі, а не на небі, не на хмарі".

Цугумі

Банана Йошімото "Цугумі"/ Banana Yoshimoto "Tsugumi" (1989)

     "Складалось враження, що в глибині її душі було заховане потужне джерело негативної енергії, яке керувало її словами та вчинками, і про існування якого вона не підозрювала".

     Марія Сіракава походить з приморського містечка, де вона мешкає в готелі разом із родиною своєї двоюрідної сестри Цугумі. Від самого народження Цугумі була надзвичайно слабкою дитиною з ураженнями внутрішніх органів, лікарі прогнозували їй ранню смерть і тому всі навколо балували Цугумі як могли. Не дивно, що при таких обставинах вона стала підлітком з надзвичайно агресивним характером і розуміти її могла тільки Марія.

     Банана Йошімото (Махоко Йошімото) - японська письменниця, новелістка (1964). Свій псевдонім "Банана" взяла через любов до бананових квітів. Володар таких премій, як: 16-та премія Ідзумі Кека (1988), 2-га премія Сюгоро Ямамото (1989), премія Fendissime (1996), премія Maschera d'argento (1999), премія "Capri Award" за внесок в літературу (2011) і т.д.

     Це друга моя спроба познайомитись з Йошімото, першу я завалила так і не дочитавши її "Кухню", тому пообіцяла собі дочитати цю що б не сталось😊Книга одразу засоціювалась в мене з тоненьким ранковим співом пташки, довгим та наполегливим. Головні герої твору - Марія та її сестра Цугумі, двоюрідні сестри, які живуть в маленькому приморському містечку в готелі родини Цугумі. Хвороблива, агресивна та егоїстична поведінка Цугумі, відданість родини, прив'язаність сестер, кохання та жорстокість - все змішалось в домі Облонських. 

     Трохи почитавши про автора, я вичитала, що головний акцент в усіх її книгах робиться на силу родини. Що ж, цього разу вона не зрадила собі. Книга невелика за обсягом, написана простою мовою і містить багато діалогів. На жаль, я не відчула цю книгу. Марно намагалась я запевнити себе, що мені подобається. Для мене твір не несе ніякого смислового навантаження, я буквально шукала хороші уривки. Занадто медитативний стиль написання і нав'язливий повтор зроблених автором висновків не додали плюсів книзі. Не знайшла я і "шматочків" Японії, які я так люблю і які надають чарівності японській літературі. Після прочитання я не зробила ніяких висновків, там просто не було з чого їх робити! На мій особистий погляд, книга незаслужено отримала премію. Безперечно, Йошімото знайшла свого читача, та я не серед їх числа.

     "Можливо, це значило, що сама Цугумі щось здобувала, і щось втрачала, але всі свої почуття міцно тримала при собі, і зрозуміти, що відбувається в її серці, було дуже важко. І тут я раптом усвідомила, що Цугумі, певно, живе, приховуючи від нас все, що відбувається у неї в душі".

     "Кохання - це таке почуття, яке ти помічаєш, коли воно вже захопило тебе, і це не залежить від віку. Однак воно буває двох видів. Перший - це коли ти бачиш його кінець, другий - коли кінця не видно. І ти це маєш зрозуміти сам. І коли не бачиш кінця, то це значить, що ти на порозі чогось величезного".

Герой нашого часу

М.Ю.Лермонтов "Герой нашого часу" (1840)

Державне вид-во "Художня література", Москва, 1941

     "Mon cher, je méprise les femmes, pour ne pas les aimer, cor autrement la vie serait un mélodrame trop ridicule".

     Я їхав у Тифліс, коли волею долі зустрівся з...Такими словами починається цей роман. Це оповідання кавказького періоду життя російського військового. Кохання та ненависть, заздрість та злість, зневага та малодушність 1830-х.

     Автор роману - Михайло Юрійович Лермонтов (1814-1841), російський поет, прозаїк, драматург. Вбитий на дуелі за образливий вірш у 26 років.

     Цю книгу я знайшла в бібліотеці своєї бабусі. Зовсім не знайома з Лермонтовим, я вирішила заповнити свої ганебні пропуски в класиці. Напис чорнилами каже, що моя бабуся Рімма виграла цю книгу у вікторині 8-го класу у 1958 році, що тільки підсилило мою цікавість, адже книга дуже стара і ще з такою сентиментальною деталлю.

     Почну з того, що це психологічний роман. Події відбуваються на Кавказі 1830-х і з відповідними людьми того часу. Печорін - головний герой оповідань, який їх поєднує своєю особою і який являється рушійною силою, завдяки якій все і стається. Особисто я знайшла багато схожих рис Печоріна із самим письменником, а саме: вік, заносливий характер, нестримність, фаталізм, егоїзм, високомірність, самозакоханість, одним словом - привабливе зло. 

     В романі присутня крихта кохання, та хто кого кохає і чи кохання це насправді? Опис кавказьких пейзажів змінює опис народів, які мешкали в тих місцях в ті часи. Мені було важкувато читати через яскраво виражену т.з. великороську філософію життя. Той отримав ордени за "справи проти горців", той зарізав багато абреків...Давайте розберемось, а хто такі ці абреки? Відповідаю - кавказці, які захищали власні землі від завойовників (читай московитів). Так все-таки хто з них поганий? В Лермонтова погані всі, окрім великороса: "предурний народ ці осетини", "англійці всі суцільно пияки", "татари воровський народ" і т.д. і т.п. Також мене збентежило те, що один і той же чоловік в романі одночасно кабардинець, татарин і черкес) 

     Взагалі я не прониклась цим твором, мені він виявився сируватим, недоробленим, якимось недовершеним. Впевнена, якби автор прожив довше (хоча навряд з його характером), він би навчився ліпше компонувати сюжет, навчився б "огранці". Для мене це не є великим твором великого письменника, яким малюють його росіяни. Для мене це прохідні оповідання, яких на той час було чимало і єдине, у чому виграє "Герой", так це екзотика.

     Роман "Герой нашого часу" названий так не тому, що розповідає про чиїсь героїчні вчинки, а тому, що мається наувазі портрет, зіставлений з пороків усього покоління 1830-х. Ця книга асоціюється в мене з перебродившим вином, не знаю, асоціюється і все. Якби мене попросили описати роман одним реченням, воно було б наступним: що стається, коли загарбники втручаються в життя чужого народу.

Цариця Карпат

М.М.Дирда, ЧСВВ "Ясна Гора в Гошеві"/Fr.Mark N.Dyrda, OSBM "The Luminous Mounth of Hoshiv"

Вид-во ОО.Василіян, Нью-Йорк, 1972

     "Гора Ясна, де прекрасна Діва сіяє,

      З своїм Сином улюбленим всіх там приймає"

     Кажуть, в більшості випадків, книги приходять до нас в правильний час. Блукаючи книжковим сайтом української діаспори, мені потрапила на очі дана книга про Гошівський монастир. Забігаючи вперед скажу, що я була на Ясній Горі, прогулювалась територією монастиря і так мені було там добре і легко, що я без вагань взялась за цю книгу, прагнучи хоч трохи поновити ті відчуття.

     Автор (М.М.Дирда) написав цю книгу на чужині у 1972 році, "щоб оновити жевріючий у душі спомин про дні слави, коли Ясна Гора в Гошеві сяяла цілій країні". В час написання книги там був дитбудинок, а  колись...Між містечком Болехів і містом Долина на Прикарпатті лежить стародавнє село Гошів, яке було засноване у 1464 р. У 1506 році в селищі побудовано монастир, та через часті напади та пожежі вирішено було переселитися на гору, де й судилося статись усім чудесам, що їх дарувала ікона Божої Матері. Власне, після чудес люди і назвали це місце Ясною Горою.

     В книзі подається легенда отримання монастирем цієї ікони (досить цікава), надається безліч документальних свідчень людей, які зцілились від божевілля, паралічу, язв, сліпоти і т.д. Кожен сам обирає у що йому вірити. Вірити чи ні в ці чудеса - діло ваше, я сама ще на роздоріжжі, тож просто продовжу. Сам монастир належить до греко-католицької конфесії, ЧСВВ (чину святого Василія Великого) і має назву Василіянський монастир Преображення Господнього.

     В книзі описується життя монастиря від часу його побудови до...кінця його діяльності у 1950. Більшовицькі кати поспилювали хрести, вилучили все майно, забрали землю та арештували всіх ченців. Тому автор у 1972 і тривожиться за майбутнє Ясної Гори, тому і болить йому серце. Сьогодні ми вже знаємо, що до 1978 там був дитбудинок, в церкві склад, а в монастирських келіях - база відпочинку. І тільки на початку 1990-х почалось відродження життя монастиря на пожертви. Освячення відродженої церкви відбулося 1996 року. Український іконописець отець Ювеналій Мокрицький кілька років відтворював у Римі копію ікони Владичиці Ясної Гори, оригінал якої був загублений у війну. Освятив ікону Папа Римський Іван Павло ІІ.

     А у 2009 Папа Римський Бенедикт ХVI благословив і освятив золоті корони для Гошівської чудотворної ікони Божої Матері. Апостольська столиця надала Гошівському монастиреві декрет про оголошення його Базилікою і прилучення до великих Марійних відпустових місць Католицької церкви в усьому світі.

     В книзі прослідковується чітка хронологія подій, є старі фотографії, також надаються уривки з документів та документальних свідчень, записи людей, які спостерігали чудеса та записи щодо кількості прочан на прощу.

     Релігійна нав'язливість не притаманна цьому твору. Я сприйняла його скоріше як історичний документ зі спогадами людей, детальними описами інтер'єру та екстер'єру монастиря, подвигами людської волі. Як у вас буде можливість побувати на Прикарпатті обов'язково відвідайте Ясну Гору в Гошеві, бо воно того варте. І наостанок скажу одне - релігія недосконала, але тільки тому, що люди недосконалі.

Лесь Курбас

Ростислав Коломієць "Лесь Курбас" (2016)

Вид-во "Фоліо"

     "Vita brevis, ars longa" (лат., життя коротке, мистецтво вічно)

     Цю книгу я придбала ще напередодні зими, та попри невеликий обсяг і мій живий інтерес до постаті Курбаса прочитала я її тільки зараз. Соромно зізнатися, але крім того, що він був театральним режисером більше я нічого не знала. Гімназію я закінчила в 2008 році та і не пам'ятаю, щоб ми сильно зупинялись на ньому, тож до вивчення його життя справа дійшла тільки тепер.

     Автор цього науково-популярного видання - Ростислав Коломієць (1942). Український режисер, театральний історик, критик, педагог, перекладач, доктор філософії, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор. Володар таких нагород і премій, як: премія Спілки театральних діячів України (1982), премія "Київська пектораль" (1995), премія ім. І. П. Котляревського (1998), заслужений діяч мистецтв України (2001), Золота медаль Академії мистецтв України (2005).

     Автор біографії Леся Курбаса намагається максимально об'єктивно подати нам історію життя цього видатного театрального діяча, зібравши докупи багато свідчень сучасників та документальних свідоцтв. Всього декілька років вистачило Олександру (Лесю), щоб перетворитися з юнака із мрією на феномен українського театрального імпресіонізму та символізму. Його юність і захоплення європейським театром, його зрілість і відмова від театру українських корифеїв, його нещасливе подружнє життя...Все його недовге життя поділено на розділи і вмістилось всього на 120 сторінках.

     Не можна не захоплюватись цією людиною. Людиною, яка незважаючи на шалений спротив, створила новий український театр, привносячи тим самим європейські віяння до України. Його "Молодий театр" оголосив війну театральній рутині, штампам та ідейно-художній безхребетності. Лесь Курбас вводив до українського театрального обігу естетику експресіоністського і символістського театру, вбачав у реалізмі загрозу, в якому каменіє сучасне мистецтво.

     "Молодий театр", "Кийдрамте", "Березіль" - театри засновані і очолювані Курбасом, які подарували глядачам безліч чудових вистав.

Режисерська лабораторія театру "Березіль", 1925 рік. Лесь Курбас сидить п'ятий зліва.

     Неперевершені сценопобудови, незрівнянна гра акторів, експресія та символізм перевернули тогочасне уявлення про театр. Безсумнівно, Курбас випередив свій час років на 100, сьогодні його шанували б як генія. Тоді ж він мав успіх, але не серед робітничо-селянського люду, а в інтелігентського досить тонкого прошарку населення. Лесь Курбас жив у небезпечний час. Революція, російсько-українська війна, прихід соціалізму...Не нам зараз судити його позицію в той час. Було це засліплення соціалістичними ідеалами утопіста та мрійника чи виважене рішення пристосуватись. Моя особиста думка така, що є часи та ситуації, коли не можна лишатись осторонь, коли просто не існує нейтральної позиції. Намагатися подобатись усім - заздалегідь програшний вибір. Та розуміння невиправданих очікувань і зраджених надій приходить надто пізно і життя Леся Курбаса обривається розстрільним вироком.

     Справа Курбаса живе. Живе вона у Львівському академічному театрі імені Леся Курбаса, в Харківському драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка, пам'ять про нього збереглась в назвах численних вулиць та проспектів, меморіальних дошках та пам'ятних заходах. За своє життя (1887-1937) він встиг зробити невідворотні зміни і в цьому його подвиг. 

     Книга, як пізнання сутності. Книга, як спроба розгадки. Книга, як пам'ять. Після закінчення читання я закрила очі і почула я відлуння кроків і побачила освітлену порожню сцену. Дякую. Схилімо голови.