Пікова дама

О.С.Пушкін "Пікова дама"/Alexander Pushkin "The Queen of Spades" (1834)

     "Уж полночь близится, а Германна всë нет". Опера "Пікова дама".

     О.С.Пушкін (Александр Сергеевич Пушкин) - (1799-1837) визначний російський літературний діяч, представник романтизму та реалізму. Розглядається як засновник сучасної російської літературної мови. Отримав смертельне (на той час) поранення на дуелі. Останній прямий нащадок поета по чоловічій лінії мешкає у Бельгії.

     На гру в карти у кінногвардійця Нарумова зібралося декілька молодих людей. Та десь о п'ятій ранку, коли сіли вечеряти, один з молодиків почув таку хвилюючу історію, яка глибоко засяде в його голові і змінить все його подальше життя.

     Звичайна картина для 1830-х - молоді люди за грою у карти забувають про все на світі, цілком віддаючись висту та іншим іграм. Серед них Нарумов, Сурін, князь Томський та Германн. Проте, Германн відрізняється від інших - він не грає. Нащадок обрусілого німця задовольняється лише спостереженням за грою, оберігаючи свій невеликий спадок. Та молодий інженер азартний в душі і коли чує від князя Томського історію про те, що його бабуся графиня знає три карти, які принесуть виграш, то стає одержимий ідеєю дізнатися цей секрет.

     Що ви читали з Пушкіна? В кращому випадку це буде щось зі шкільної програми, наприклад, "Руслан і Людмила", я права? Не обурюйтесь, я така ж як і ви. Мої знання до цього дня обмежувались "Лукомор'єм" і подібними казками, та сьогодні я вирішила виправити це. "Пікова дама" - це повість з елементами містики і, як пише інтернет-ресурс,  "повість, яка заклала початок злочину і кари в літературі". Це невеликий за обсягом твір, який точно залишиться в моїй пам'яті. Та чи сподобався він мені? Якби він мав би смак, то точно смакував би гірким шампанським. Як на мене повість чесно відображає реалії життя тих часів - амбітних людей, їхнє марнославство, міщанство. Цей твір вкотре показав нам російських міщан, які, не маючи власної культури (де ж їй, сердешній, взятися), так хочуть бути схожими на європейську аристократію, що запозичують (читай забирають) в них майже все, від мови (французької) до манер і одягу. (Як бачимо на сьогодення - нав'язана культура не прижилась у росіян і злізла з них, як зміїна шкіра, буквально на другому поколінні).

     Та це не провина письменника, який тільки зображував. На мою скромну думку, ця повість гідна його пера. Можливо, творчість Пушкіна і взагалі його постать дещо переоцінені, та що там, я впевнена у цьому. Особисто мені не подобаються його віршовані твори, тому я була приємно здивована тим, як легко і приємно читалась мені ця повість. Невелика кількість героїв, яких, здебільшого, ми знаємо тільки за прізвищем, один сюжетний напрямок, відсутність "високої" мови, невеликий обсяг, чітка послідовність дій та завершена і логічна кінцівка - ось як я можу охарактеризувати дану повість. Не будьте упередженими і якщо вас зацікавив мій відгук, сідайте за "Пікову даму". На завершення скажу, що особисто для мене Грибоєдов та Достоєвський, хоч і не зовсім росіяни (поляк та білоруський українець за походженням), залишаються найяскравішими представниками російської літератури того часу.

    "У цього чоловіка, принаймні, три злодійства на душі!"

     "Трійка, сімка і туз виграють тобі, - але з тим, щоб ти на добу більше однієї карти не ставив і щоб все життя вже після не грав".

     "В цю хвилину йому здалося, що пікова дама примружилась та посміхнулась. Незвичайна схожість вразила його".

Ліхтарник

Ентоні О'Ніл "Ліхтарник"/ Anthony O'Neill "The Lamplighter" (2003)

     "Світлячок, світлячок, довгі ноги, криві коліна, запали ліхтар!"

     Ентоні О'Ніл (1964) - австралійський письменник, твори якого перекладено 14 мовами. 

     Продавчиня книгарні передбачає смерть на вулицях Единбурга. Свідки жорстоких вбивств переконують, що бачили Звіра, який шматував людей. Поліція підозрює продавчиню у співучасті, тим часом ексцентричний професор Макнайт та його друг - ірландець Каневан - сприймають слова дівчини всерйоз. 

     1866 рік, Единбург. Ми в пансіоні для бідних дівчат і вся наша увага сконцентрована на маленькій мрійниці і фантазерці Евеліні, яка потерпає за свої невинні вчинки від хазяїна пансіону. Тепер дія переносить нас в 1886 рік. В тому ж Единбурзі живе і викладає логіку та метафізику професор Томас Макнайт, який робить вигляд, що він не втомився викладати, а студенти в той же час роблять вигляд, що їм цікаво його слухати. Але вже після сьогоднішньої лекції до професора підбігає його колега з шокуючою новиною - загинув професор Смітон, викладач церковного права. І на питання Макнайта - як саме загинув Смітон, його колега відповів, що "його немов дикі звірі розірвали" і "тіло знайшли на РІЗНИХ вулицях". Цього дня Единбургом почало крокувати зло. Томас Макнайт, знайшовши для себе цікавою загадку вбивства Смітона, починає власне розслідування зі своїм товаришем по духу Каневаном. Одночасно слідство розпочинає і поліція на чолі з Кересом Гроувсом, який пише мемуари і за будь-яку ціну прагне знайти вбивцю. Майже водночас Гроувс і Макнайт, працюючи паралельно, виходять на продавчиню-ірландку, яка заявляє, що бачить вбивства уві сні. Тим часом криваві і страшні вбивства продовжуються, і ліпше б слідчим поспішити. 

     Як зізнався сам автор, його на цю книгу надихнула творчість Стівенсона і Конан Дойла. Хтось визначає цю книгу як містичний детектив, хтось бачить в ній фантастику, а хтось філософську казку. Я погоджуюсь з усіма ними, бо ця книга містить багато елементів з різних жанрів. Візьмемо хоча б філософські роздуми Макнайта з Каневаном, класичний пошук вбивці Гроувса чи церковну нитку розслідування. На початку книги я трохи плуталась в назві місцевостей (все-таки автор серйозно підійшов до справи), але ближче до середини я вже легко орієнтувалась в Единбурзі 19 ст. Також раджу запастись терпінням, бо такий-сякий екшен починається приблизно зі 150 сторінки, далі книга набере таких обертів, що ого-го. Цікаво: в книзі декілька разів згадується Крим і Севастополь. Взагалі не можу сказати, що книга не сподобалась. Просто вона своєрідна, елементи фантастики таки зробили свою справу, завдяки чому події, описані в книзі, втратили таке потрібне для читача відчуття реальності, та автор, певно, так і задумував. В іншому ж я всім задоволена. Цікаві, наповнені смислом діалоги, заплутане слідство, такі різні герої і, завдяки фантастичним елементам, дійсно неочікувана розв'язка. Ця книга для мене - це туман, який живе в кожному з нас. Туман нетерплячості, туман гордині, туман церковного фанатизму. Розвійте власний туман читанням цієї книги. 

     "Їх було близько 60 в Единбурзі. Коли наступали сутінки, вони вибиралися зі своїх щілин і правильними рядами розходилися вулицями, подвір'ями та парками міста. Це були світлячки - ліхтарники, і їх рідко можна було побачити при денному світлі".

     "Ми шукаємо в наших чистих інстинктах Бога, та насправді боїмося знайти там диявола".

Поєдинок у п'ять змін страв

Крістін Айхель "Поєдинок у п'ять змін страв"/Christine Eichel "Gefecht in fünf Gängen" (1998)

     "Бажання подобатись - вища світська чеснота - осідало на їхніх обличчях як роса".

     Звана вечеря триває і триває. Королі та королеви богеми повільно п'яніють і за цей короткий час встигають полюбити і зненавидіти один одного. Тут зла дотепність компенсується лицемірною посмішкою, а хитрі інтриги плетуться в перерві між стравами...

     Крістін Айхель (1959) - німецька письменниця, сценарист, режисер, а також доктор наук з філософії.

     Десь в центрі культурного життя Німеччини, 1998 рік. Родина Круг (Штефані і Теофіл) влаштовує звану вечерю, на яку запрошено вершки інтелігенції та богему. Та всі ми знаємо, що звана вечеря влаштовується не для того, щоб поїсти, а для того, щоб наладити корисні зв'язки, іноді як бонус може додатись приємне спілкування з людьми твого кола. Штефані не врахувала одне - її гості разом можуть перетворитися на небезпечну суміш і зіпсувати тим самим всі її плани. 

     А запрошені? Деяким місце не за столом, а в тераріумі. Візьмемо Регіну фон Крессвіц - габаритний арт-консультант та промоутер, "колобогемна хвойда", яка встигає скрізь і всюди пхати свого носа, прикидається шляхетною і освіченою інтелігенткою, хоча від шляхти в неї тільки приставка "фон". Себастьян Тін - видавець з надгучним сміхом і таким же надзвичайним снобізмом, його книги "оформлені з таким смаком, що від цього піршества нудить, як після переїдання". Герман Грюнберг - "мученик мистецтва", який має великий статок і веде колонку. Сібілла Ідштайн - єдина запрошена не з мистецької еліти, а скоріше з театральної богеми, рудоволоса завідуюча літературною та драматичною частиною театру. І, нарешті, подружжя Круг. Теофіл - пересічний непоказний чоловік, який працює редактором на радіо з програмою, яка виходить раз на два місяці, що дуже зручно для чоловіка з власною теорією музики. І Штефані - спортивна білявка, театральний критик, яка відома своїми отруйними і точними відгуками.

     Отже, оглянувши список гостей, дійдемо висновку, що спокійного перебігу подій вечері очікувати було годі. Вибухова кульмінація вечору приголомшить.

     Над цією книгою я можу розмірковувати довго і багато, благо, освіта дозволяє. Напрямок думок гостей, жонглювання термінами, відокремлення головного від другорядного, виклик у мистецтві, символізм, естетичні рамки...Я обожнюю такі розмови. Якось після перегляду одного фільму з другом я не могла замовкнути ще години півтори, настільки мене захопила ідея стрічки. Я проговорювала задум режисера, символічні знаки для глядачів, абсурдизм і трагікомізм у сценарії, знаходила все нові і нові задачі для розуму, чим знатно втомила свого друга. (Знаю, що ти читаєш це, ще раз вибач😊). Ця книга може здатись вам нудною і зарозумілою, якщо ви (пробачте) недостатньо тягнете її. З іншої сторони - в романі багато виносок, що допомагає і полегшує читання. 

     Наостанок хочу сказати, що особисто я хотіла б побувати на тому світському рауті, в епіцентрі скандальних думок і сміливих висловлювань. Зауважу тільки власне спостереження - надлишок візуального матеріалу породжує непідконтрольну аналітику. І чим глибше ми занурюємось у красу, тим ближче ми до потворності. Цей роман в мене асоціюється із сьомгою, вульгарною і жирною, при бажанні можна провести пряму аналогію із вершками суспільства. Кого "з'їдять" першим, хто має огидний смак, а кого залишать на десерт? Ви ніколи не передбачите чим закінчиться цей вечір. 

     "Але все ж таки, насолоджуючись тонко продуманим порядком зміни страв, він мріяв про фрікадельки та яєшню".

     "Штефані почала сумніватися в тому, що вдало обрала гостей. Експериментувати потрібно завжди, і звана вечеря - той же лабораторний дослід з нешкідливими, здавалося б, хімікатами, які, проте, можуть повести себе непередбачено".

     "Я страждаю від світу, і не стільки від його вульгарності, скільки від його краси".

     "І це вино чудове, Штефані! - скрикнув Себастьян в екстазі.-Аромат фіалки, слабкий тон молодих пагонів і легка гострота карамелі, що включає в себе і запах білих грибів та мускусу, одним словом, це якби бог скотився по горлу в червоних оксамитових штанах!"    

Стебло селери

Лучана Літтіццетто "Одна як стебло селери"/Luciana Littizzetto "Sola come un gambo di sedano" (2007)

     "Я жінка з активною життєвою позицією, тому не можу мовчати".

     Лучана Літтіццетто (1964) - італійська письменниця, акторка, телеведуча. Володарка премії Де Сіка (2007). Мешкає в Туріні.

     Чесно кажучи, я обрала книгу по назві. Втомившись від книг, які вимагають глибокого аналізу, я вирішила влаштувати відпочинок голові. Оригінальна назва, цікава обкладинка і непретензійний опис спіймали мене на гачок і ось я вже пишу для вас відгук. Почну з того, що це збірка приблизно сотні оповідань, які згідно опису "примусять вас реготати до сліз". Нарахунок реготати - не знаю, та посміхнутися і впізнати там себе таки прийдеться. Та і не зовсім оповідання це, а навіть оповіданнячка, розміром з 2 сторінки кожне. 

     Лучана Л. вражає своїми доречними спостереженнями життя, своєю розумною дотепністю та іронічністю. Вона пише про себе, курйозні ситуації, які сталися з нею, життя своїх друзів і просто роздуми про все сущє. Жінкам буде корисно почитати, впізнати себе, заспокоїтись, що ти не одна така чудна на світі і віддатись позитивним емоціям. Чоловікам ця книга допоможе зрозуміти врешті-решт жінок - хто вони, чого хочуть і з чим їх їдять. Іронічний стиль Лучани не сплутати ні з ким. Напротязі всієї збірки в мене було таке враження, що я їм маленький, щойно спечений, смачнющий капкейк з кремом, тільки от і сумнівів - заковтнути одним шматком чи розтягувати задоволення:)

     Натуралісти, жадібні чоловіки, фобії, відпустка в Америці без знання англійської, класифікація свекрух, класифікація жінок (я от, наприклад, жінка-помідор), як правильно готувати кохання (тушити, смажити чи припускати?), білизна для лікарні і ще багато-багато іншого чекає на вас у збірці думок цієї жінки. Якщо вас не лякає простота думок і сміливість, з якою вони виражені - вперед за книгою, гарний настрій та приємний післясмак гарантовані!  Тільки потім чур не скаржитись, що ви нічого не встигли зробити, просидівши і прореготавши за книгою весь день😊

     "Спільне життя - як майонез. Виходить одразу або ніколи".

     "В розмовах про модний макіяж ключове слово - МАТИРУВАТИ. Ретушувати та тонувати. Тобто прибрати блиск. Матирували? А тепер наступне завдання - додати трохи блиску! Знущаєтесь? Ми блистимо чи ні, чорт забирай?!"

     "В матері завжди є дівчинка - приклад для наслідування. Моїм жахом була Джозетта - страхолюдина з сусіднього під'їзду. Правда, років у 17 Джозетта почала колотись і моя мама забула всі порівняння".

     "Любий Санта! Цього року на Різдво я б хотіла, щоб усі люди стали добріші, а я сексуальніша".

     "Відкрити вам секрет, як завоювати жінку? Ніяких квітів, лицарських вчинків. Тут потрібне ВЗУТТЯ. Потурбуйтесь про її ноги, а вона потурбується про ваше серце".

Трамвай "Бажання"

Теннесі Вільямс "Трамвай "Бажання"/Tennessee Williams "A Streetcar Named Desire" (1947)

     "Every man's a king - and I'm the king around here, and don't you forget it" - Stanley Kowalski.

     Теннесі Вільямс (1911-1983)/ Tennessee Williams (Thomas Lanier Williams) - американський драматург, лауреат Пуліцерівської премії (1948, 1955). Помер в 71 рік, вдавившись кришечкою від пляшки ліків, можливо перебуваючи в алкогольному сп'янінні. 

     Новий Орлеан. Двоповерховий будинок із винтовими сходами на околиці міста. Поруч проходять колії. З-за рогу з'являється жінка (Бланш Дюбуа), яка тащить за собою валізу. Вона приїхала до своєї сестри Стелли, яка мешкає в цьому будинку з чоловіком. Стенлі Ковальскі - простий роботяга на відміну від аристократичної Бланш, яка не взлюбила його з першого погляду. Жорсткий характер Стенлі і непоступливість Бланш призводять до важких наслідків.

     Марлон Брандо - один з моїх найулюбленіших акторів, і саме це послужило головною причиною того, що я взялась за цю п'єсу. 

     Його Стенлі Ковальскі - неперевершений, саме таким я його і уявляла, саме таким і бачила. Марлон грав Стенлі на Бродвеї (1947) і у фільмі (1951), який отримав 4 "Оскари" з 12 номінацій.

     Стенлі Ковальскі - новий американець в новій Америці, нащадок польських іммігрантів, який народився в США. Він пролетарій, продає автозапчастини і живе з дружиною Стеллою на околиці Нового Орлеана. Боулінг, робота, вечори за покером, сварки і примирення з дружиною - ось чим живе родина Ковальскі. Та одного травневого вечора в їхнє життя увірветься старша сестра Стелли - Бланш, яка просить про тимчасовий притулок.

     Зіткнення двох протилежних світів, двох різних особистостей неминуче призводить до катастрофи. Яким буде подальше життя подружжя Ковальскі? Це знають тільки вони.

     В цій п'єсі м-р Вільямс відобразив реальне життя окремо взятої родини. Непрості стосунки героїв, непрості характери, непрості життєві обставини. На перший погляд може здатися, що Стенлі це все найгірше, що може бути в чоловікові. Та в ньому є й хороше. Він дуже кохає свою жінку, по-своєму, але кохає.

     В якомусь сенсі він справжній чоловік з усією його жорсткістю, брутальністю, шаленством. Збрешу, якщо скажу, що це не приваблює жінок. Мій хлопець "взяв" мене саме цим - ніжністю разом з дикою натурою. "Трамвай "Бажання" для мене це ніби ковток гіркого шоколаду разом із теплими обіймами. В цій п'єсі автор не дасть вам вибору, ви точно станете на чиюсь сторону. Але чию? Це залежить від ваших життєвих принципів і особистих вподобань. Але обирайте прискіпливо, взважте всі за і проти, бо все-таки це життя і хто з нас без гріха?

     "-What's he like?

      -Oh, you can't describe someone you're in love with!"

     "He falls to his knees on the steps and presses his face to her belly".

     "To hold front position in this rat-race you've got to believe you are lucky".

Календар любові

Іздрик "Календар любові" (2015)

ВСЛ

     "З цією книжкою можна прожити цілий рік. І це щонайменше".

     Юрко Іздрик (1962) - (Юрій Романович Іздрик) український прозаїк, поет, культуролог. Один з творців станіславського феномену. Напрямок його творчості - постмодерн. Про себе Іздрик найчастіше говорить так: "Я людина твердих, майже незламних принципів, котрі постійно порушую". Нагороди: Книга року ВВС (2009), Лідер літа "Книжка року" (2014), ІІІ місце у номінації "Документалістика" в рамках "Найкраща українська книга - 2010" і т.д.

     "Календар любові" - це збірка віршів на щодень, вірші на кожну пору року, адже їх тут саме 365. Не знаю як почати, бо треба писати об'єктивно (принаймні намагатись), а не можу. Не можу і все. Ці вірші, це ніби віддзеркалення моїх власних думок, почуттів, вражень. Проза і поезія Іздрика мені надзвичайно близькі, прозвучить пафосно та я бачу в ньому споріднену душу. Він не підлаштовується під когось, ані під стандарти написання, ані під масового читача і цим "бере" свого поціновувача. Він абсолютно не налаштований на комерцію, він просто пише. Пише, бо має що сказати, чим поділитись.

     В цій збірці присутня не тільки інтимна лірика. Є в ній вірші про наше сучасне життя, війну, патріотизм, пошук себе. Коли мені щось тисне в грудях і думаю, що заблукала, я читаю Іздрика. Коли я буваю щаслива і можу дозволити собі радіти життю, я читаю Іздрика. Коли хочу поділитися з близькими важливими рядками, я читаю Іздрика.

     Для мене заплакати після його розпачливого вірша це легко, це емоції. Значить він все зробив правильно, значить він доніс свій message і я його отримала, пропустивши крізь себе. Не варто його ні з ким порівнювати, бо він такий один, якщо хочете унікальний, своєрідний. Я читала багато українських сучасників, та 90% з них навіть не пам'ятаю, чого не можу сказати про твори Іздрика. Ну от, вийшла якась "ода майстру", хоч це і не планувалось, вибачте. Взагалі я вважаю, що сказала вже достатньо, забагато писанини то не добре. Ліпше прочитайте пару його віршів і вирішіть для себе, "ваш" він чи ні. Хотіла прикріпити свій улюблений вірш в нього, та передумала, простіть. Це надто особисте. Натомість прикріплю внизу вірші, які теж дуже люблю. Ледь не забула, що маю порівняти з чимось книгу. Отже... Особисто для мене ця збірка має смак води з лимоном (хто мене знає особисто - зрозуміє). Освіжаюче, корисно і тамує спрагу. В даному випадку - емоційно-чуттєву. А який ваш улюблений вірш Іздрика?

Комуналка

перед лицем твоїм господи наче перед дзеркалом

(щось ти схуд змарнів і погляд порожній)

а я тут невдало останній сірник черкнув - 

променіти прометеєм дано не кожному 

перед лицем твоїм господи трохи навіть лячно - 

он пори ока які та й епітелій мертвіє..

а попри все - прикинь! - я тобі щиро вдячний

за все що ще можу що знаю й умію

перед лицем твоїм господи як перед собою

і не збрешеш по-людськи та і не злукавиш

коли тебе нема - я із собою в двобої

коли повертаєшся - п'ємо разом каву

перед лицем твоїм господи як перед ликом світла - 

то воно є а то кудись зникає

не дай же ж боже щоби воно цілком зникло

іншої лампочки в нас просто тупо немає

Таємниця

ці двоє напевно якісь ненормальні - 

кажуть про нас на небі

без даху без страху без клятви без спальні 

без всього що іншим треба 

на голих понтах на порожньому полі

на малоймовірній довірі

ростуть безсоромні скоромні і голі

як трави чи риби чи звірі

блукають в пітьмі і пливуть проти плину

все на самоті й поодинці

хіба так людина шукає людину?

хіба чоловік це і жінка?

хіба вони знають хіба вони вміють?

хіба вони схочуть і зможуть?

чому не попросять чого не спитають?

на що сподівається кожен?

а ми собі мовчки дійшли аж до краю

і пекло на рай перекроюєм

ми знаємо те що ніхто більш не знає:

ми є

ми вже разом

нас двоє

Invitation

і так все серйозно що просто капець

проекти двіжухи і терки і мутки

немов би у цьому є якийсь сенс

так ніби задум в цьому присутній

а в задумі було - живи і плодись

а в задумі було - радій і кохайся

но вася така сложна штука ця жизнь

що нада ловити якіє-то шанси

і так все серйозно - хоч всядься і плач

та я все кажу: ну прийди подивися

ось небо над нами - роздертий плащ

ось поле - заштопана плащаниця

ось річка моя - роздягнись увійди

ось сад що наситить і ліс що сховає

а ось безтурботна і сонячна ти

і наша кімната як філія раю

це все несерйозно як промінь чи сніг

це все ненадійне смішне і минуще

це все що у бога я викрасти зміг

та все це сенсовне

і справжнє

і суще

Пекельна закусочна

А.Лі Мартінес "Пекельна закусочна Джила" (2005)

     "Світ - всього лише поганий телесеріал, який безкінечно повторюється і який давно пора зупинити. Не дивно, що їй не терпиться зробити це".

     Ласкаво просимо до закусочної Джила! Тут вас добряче нагодують морозивом та гамбургерами, які зберігаються вперемішку з тілами, якщо тільки ви не пхатимете свого довгого носа не в свої справи. Зомбі, люди, привиди, чорні чаклуни...Ви ще не втекли? Добре. Бо ми маємо для вас історію на десерт, яка надовго позбавить вас бажання відвідувати придорожні забігайлівки.

     А.Лі Мартінес (1973) - американський письменник, який пише переважно в жанрі гумористичного фентезі. За цю книгу отримав нагороду Alex Award у 2006 році.

     Закусочна Джила - це, знаєте, одна з тих придорожніх забігайлівок, які нам показують американські фільми. Типова всіма забута кафешка біля траси штату Техас, містечка Роквуд. Офіціантка, вона ж і власниця, Лоретта - габаритна мадама з дробовиком, яка може і подати вам яблучного пирога і відстрілити зомбі голову. Останнім часом напади зомбі на закусочну почастішали та Лоретті доля послала шанс у вигляді проїжджавших повз її заклад перевертня Дюка і 97-літнього вампіра Ерла. $100 на дорозі не валяються і двоє друзів вирішують допомогти Лоретті протистояти навалі нечисті, яка чомусь обрала для атак саме закусочну Джила.

     В цій частині відгуку на книгу я зазвичай одразу окреслюю подальше емоційне забарвлення - будь воно негативне чи позитивне. Нарахунок цієї книги скажу просто - книга крута. І хоч вона не несе глибокого смислу, написана дуже простою мовою і містить пошленькі уривки, я б хотіла таки мати її в своїй бібліотеці. Половину книги я посміхалась, а іншу половину з цікавістю читала про боротьбу Ерла і Дюка зі злом. Ерл - вампір 97 років, який носить комбінезон і турбується про те, щоб ранок не застав його зненацька. Дюк - перевертень під 2 метри зростом, кремезний чолов'яга, що подорожує з Ерлом на пікапі по країні.

     А ще в книзі на вас чекають чорнокнижники, привид дівчини і привид собаки, зомбі, упирі, які говорять один одному компліменти, мертві корови і багато-багато інших сюрпризів. І нарешті ви дізнаєтесь хто такий Джил і куди він зник.

     Не скажу, що книга шедевр і вже точно не заверну фразочку накшталт "рекомендую до прочитання". Ну, ви зрозуміли😊 Та запевню, що книга ТОЧНО підійме вам настрій, якщо тільки ви не позбавлені почуття гумору і легко сприймаєте гумористичне фентезі. Підсумовуючи, я б вивела для цієї книги таку формулу 

Трохи сексу+трохи гумору+2 героя+корови-зомбі(куди ж без них)=вечір з посмішкою.

Стійка асоціація з книгою - пісня "Between angels & insects" від Papa Roach, ну, не знаю, ось така я дивна і асоціації в мене аналогічні. Загалом я задоволена. Читатиму Мартінеса ще, адже так мало книг здатні викликати в мене посмішку.

     "Ерл подивився в бік дверей. До скла притулились 9 трупів різного ступеню розкладу. Жовті очі (в тих, у кого вони були) тьмяно відливали голодом".

Галичанство

М.Шлемкевич "Галичанство" (1956)

Вид-во "Ключі", Нью-Йорк-Торонто

     Микола Шлемкевич (1894-1966) - український публіцист, громадський діяч. Переконаний ідеаліст, шукав нових доріг для українського суспільства, його морального зміцнення і державного оформлення. Засновник видавництва "Ключі", помер в США. 

     Я наткнулась на цю книгу знову ж таки на сайті української діаспори. На початку я думала, що автор ставить на меті показати характерні риси, притаманні галичанам, їхній побут, культуру та ментальність. Та не так сталося, як гадалося. Після слів "західняки" та "східняки" і абсолютно протилежного відношення до них (боголєпне і, відповідно, зневажливе), я зрозуміла, що саме в цьому випадку я натрапила на галичанство головного мозку. Це мали бути публіцистичні есеї, які мали "схопити характеристичні риси", та я нічого такого не побачила. 

     Наприклад, в книзі йде чітке розмежування українців на "західняків" і "східняків". Автор виправдовує західняків і їхнє москвофільство, лояльне ставлення до поляків і австро-угорців, називаючи це ідеалізмом. У той же час східнякам лояльності він не пробачає. На прикладі подій 1918 року Шлемкевич заявляє, що "на заході перевага раціональних, розумових первнів, а на сході перевага ірраціональних, стихійних, емоціонально-вольових рухів". Також він порівнює мистецтво на прикладі живописців Східної України (кубанського митця) і Західної України. Як і очікувалось, мистецтво східної  частини країни розноситься в пух і прах. 

     Автор забагато грається словами "реалізм" та "ідеалізм", втискаючи ці поняття майже в кожен абзац. Терміни, вжиті до місця і ні, суттєво відволікали від головної думки. Хоча про що це я. Головної думки якраз тут і не спостерігається. 

     Також різко негативно я сприйняла свідоме зменшення автором ролі армії Східної України у 1917-20-ті під проводом Симона Петлюри, натомість зустріла возвеличення сірої Галицької Армії. Ніякої художньої чи наукової цінності цей витвір не несе. Це емігрантський потік свідомості, нічим не підтверджені думки та суцільний надмірний суб'єктивізм. 

     Автор порушив питання, на які не зміг відповісти. Книги такого формату шкідливі для українського суспільства, бо своїм змістом, своєю зарозумілою та недалекоглядною думкою несуть розбрат та нерозуміння. 

     Ця книга про все і ні про що одночасно. Якщо ти народився в галицькому краї, це не робить тебе ліпшою людиною за слобожанця чи гуцула. Ми всі є народом України. З трохи різними традиціями та звичаями, але всі ми являємось українцями, однаково важливими для своєї країни. Хто хоче мені заперечити, тому одразу валіза-вокзал-а далі куди вже схоче. Ми єдині! Хто б там що не говорив!