Календар любові

Іздрик "Календар любові" (2015)

ВСЛ

     "З цією книжкою можна прожити цілий рік. І це щонайменше".

     Юрко Іздрик (1962) - (Юрій Романович Іздрик) український прозаїк, поет, культуролог. Один з творців станіславського феномену. Напрямок його творчості - постмодерн. Про себе Іздрик найчастіше говорить так: "Я людина твердих, майже незламних принципів, котрі постійно порушую". Нагороди: Книга року ВВС (2009), Лідер літа "Книжка року" (2014), ІІІ місце у номінації "Документалістика" в рамках "Найкраща українська книга - 2010" і т.д.

     "Календар любові" - це збірка віршів на щодень, вірші на кожну пору року, адже їх тут саме 365. Не знаю як почати, бо треба писати об'єктивно (принаймні намагатись), а не можу. Не можу і все. Ці вірші, це ніби віддзеркалення моїх власних думок, почуттів, вражень. Проза і поезія Іздрика мені надзвичайно близькі, прозвучить пафосно та я бачу в ньому споріднену душу. Він не підлаштовується під когось, ані під стандарти написання, ані під масового читача і цим "бере" свого поціновувача. Він абсолютно не налаштований на комерцію, він просто пише. Пише, бо має що сказати, чим поділитись.

     В цій збірці присутня не тільки інтимна лірика. Є в ній вірші про наше сучасне життя, війну, патріотизм, пошук себе. Коли мені щось тисне в грудях і думаю, що заблукала, я читаю Іздрика. Коли я буваю щаслива і можу дозволити собі радіти життю, я читаю Іздрика. Коли хочу поділитися з близькими важливими рядками, я читаю Іздрика.

     Для мене заплакати після його розпачливого вірша це легко, це емоції. Значить він все зробив правильно, значить він доніс свій message і я його отримала, пропустивши крізь себе. Не варто його ні з ким порівнювати, бо він такий один, якщо хочете унікальний, своєрідний. Я читала багато українських сучасників, та 90% з них навіть не пам'ятаю, чого не можу сказати про твори Іздрика. Ну от, вийшла якась "ода майстру", хоч це і не планувалось, вибачте. Взагалі я вважаю, що сказала вже достатньо, забагато писанини то не добре. Ліпше прочитайте пару його віршів і вирішіть для себе, "ваш" він чи ні. Хотіла прикріпити свій улюблений вірш в нього, та передумала, простіть. Це надто особисте. Натомість прикріплю внизу вірші, які теж дуже люблю. Ледь не забула, що маю порівняти з чимось книгу. Отже... Особисто для мене ця збірка має смак води з лимоном (хто мене знає особисто - зрозуміє). Освіжаюче, корисно і тамує спрагу. В даному випадку - емоційно-чуттєву. А який ваш улюблений вірш Іздрика?

Комуналка

перед лицем твоїм господи наче перед дзеркалом

(щось ти схуд змарнів і погляд порожній)

а я тут невдало останній сірник черкнув - 

променіти прометеєм дано не кожному 

перед лицем твоїм господи трохи навіть лячно - 

он пори ока які та й епітелій мертвіє..

а попри все - прикинь! - я тобі щиро вдячний

за все що ще можу що знаю й умію

перед лицем твоїм господи як перед собою

і не збрешеш по-людськи та і не злукавиш

коли тебе нема - я із собою в двобої

коли повертаєшся - п'ємо разом каву

перед лицем твоїм господи як перед ликом світла - 

то воно є а то кудись зникає

не дай же ж боже щоби воно цілком зникло

іншої лампочки в нас просто тупо немає

Таємниця

ці двоє напевно якісь ненормальні - 

кажуть про нас на небі

без даху без страху без клятви без спальні 

без всього що іншим треба 

на голих понтах на порожньому полі

на малоймовірній довірі

ростуть безсоромні скоромні і голі

як трави чи риби чи звірі

блукають в пітьмі і пливуть проти плину

все на самоті й поодинці

хіба так людина шукає людину?

хіба чоловік це і жінка?

хіба вони знають хіба вони вміють?

хіба вони схочуть і зможуть?

чому не попросять чого не спитають?

на що сподівається кожен?

а ми собі мовчки дійшли аж до краю

і пекло на рай перекроюєм

ми знаємо те що ніхто більш не знає:

ми є

ми вже разом

нас двоє

Invitation

і так все серйозно що просто капець

проекти двіжухи і терки і мутки

немов би у цьому є якийсь сенс

так ніби задум в цьому присутній

а в задумі було - живи і плодись

а в задумі було - радій і кохайся

но вася така сложна штука ця жизнь

що нада ловити якіє-то шанси

і так все серйозно - хоч всядься і плач

та я все кажу: ну прийди подивися

ось небо над нами - роздертий плащ

ось поле - заштопана плащаниця

ось річка моя - роздягнись увійди

ось сад що наситить і ліс що сховає

а ось безтурботна і сонячна ти

і наша кімната як філія раю

це все несерйозно як промінь чи сніг

це все ненадійне смішне і минуще

це все що у бога я викрасти зміг

та все це сенсовне

і справжнє

і суще