Сорок троянд

Томас Хюрліман "Сорок троянд"/Thomas Hürlimann "Vierzig Rosen" (2006)

     "-Ти природжена First Lady.

      -Хто-хто?

      -Найбільш підходяща дружина для чоловіка, який прагне нагору.

      -Ти прагнеш нагору?

      -Так, люба. На самий верх. В уряд".

     Жила-була валіза, стара, важка...Саме з власника цієї валізи починається ця історія. Праонука чоловіка з валізою - Марія Кац, талановита піаністка, добре освічена і просто чарівна та стильна жінка. Вона дружина політика, який стрімко робить собі кар'єру. Повністю підкоряючи своє життя діяльності чоловіка, вона поступиться власними та загальнолюдськими принципами заради його успіху. Але чи було воно того варте?

     Томас Хюрліман (1950) - швейцарський письменник та драматург. Володар таких нагород і відзнак, як: Zentralschweizer Theaterpreis (2015), Alemannischer Literaturpreis (2014), Hugo-Ball-Preis (2014), Thomas-Mann-Preis (2012), Herbert-Haag-Preis (2010), Preis der LiteraTour Nord (2007) і т.д. За роман "Сорок троянд" отримав Шиллерівську премію 2007).

     Марі, Маріхен, Марія Кац-Майєр. Коли подзвонять у двері, вона відчинить і зустріне посильного з квітами. На день народження Макс завжди надсилав їй сорок троянд. В неї є родина, чоловік, неабияке місце в суспільстві, та чи щаслива вона? Жінка, яка пожертвувала всім заради благополуччя іншого, яка поставила на кон усе, що мала і яка занадто пізно усвідомила, що назад вороття немає.

     Роман "Сорок троянд" - це історія однієї єврейської дівчини, а згодом жінки. Дія відбувається одночасно в минулому (спогади Марії) і в теперішньому часі (≈1970-ті). Основне місце подій - невелике швейцарське містечко біля Альп. Автор покаже нам 1920-ті, другу половину 1930-х, згодом 1940-ві. Поступово, просуваючись спогадами Марії, ми дійдемо до сучасності, до її сьогоднішнього дня народження. Ми переживемо разом із головною героїнею початок антисемітських настроїв, не один раз стоятимемо разом із нею перед важливим вибором і знову і знову будемо намагатися знайти відповідь на питання "А що було б, якби...?"

     Я трохи не згодна з описом книги, де одразу пишуть, що за те і за те доля карає головну героїню. Ніякої долі, нічого такого, я вважаю. Є причина і є наслідок. Кожен вибір, зроблений героїнею, привів її туди, де вона зараз і крапка. Роман заслужено отримав таку високу літературну премію. Її варто було б дати хоча б за правдиве відображення настроїв і життя швейцарців у передвоєнний час. Цікаво: в книзі згадується неодноразово Галіція (рід Кац звідти), Одеса. На мою думку, в цій книзі повинно було бути більше Хюрлімана-письменника, а не Хюрлімана-драматурга. Вже в середині книги очевидно, що другий інколи усував першого, і я "насолоджувалася" театральними прийомчиками (несподіваними переносами, голосами нізвідки і т.д.). В такі моменти хотілося закотити очі, встати і вийти з залу (якщо вже на те пішло і ми граємось у театр). Та я дала йому шанс, про що не шкодую, бо кінцівка і герої не розчарували мене. Кожен з них наділений не окремими рисами, а характером, вони особистості, через що між ними, ясна річ, трапляються сутички. Я дякую автору за подорожі, за деталі, за стиль. За легкість, невимушеність, безпосередність, стійкість, за любов. Цей роман для мене, як валіза. Так, валіза. Яку ми таскаємо за собою все життя і в якій зберігаємо все те найкраще і світле, що маємо. Вірте в себе, вірте в своє світле завтра і не припиняйте посміхатись, як би важко вам не було. 

     "Хвилину-другу батько і донька нерухомо стояли перед гербовим вітражем - ножиці на світло-червоному скляному фоні". 

     "Жила-була валіза, стара, важка. Родом з Галіції, найбіднішої серед коронних земель віденського імператора, вона містила в собі все майно мандрівника: ножиці, кларнет, божественні книги та молитовні ремені...Декілька років брів подорожуючий земними просторами, стираючи ноги в кров. І ось одного разу, на третій рік мандрів, валіза не захотіла зрушити з місця". 

     "Людина передбачає, а Бог сміється. Вони обоє мітили занадто високо: вона - за роялем, він - в політиці. Він на власні очі бачив себе на національних підмостках, в парламенті чи в уряді, тоді як вона уявляла, ніби зможе жити як дві Марії одразу - Марія Кац, піаністка, і Марія Майєр, дружина".