Акунін і бульдог

Борис Акунін "Пелагія та білий бульдог" (2001)

     Дивні справи кояться в Заволзькому краї. В спокійне провінційне життя заволжан увірвалось зло і кому, як не владиці Митрофанію протистояти цій силі. Зло, в особі синодального інспектора Бубенцова, хитрими та підступними засобами втирається в довіру до верхів громади, налаштовує прогресистів проти чинної влади та єпископа з його ліберальними поглядами щодо навернення язичників у православ'я. В розпал цього протистояння владиці Митрофанію приходить лист від двоюрідної тітки, яка благає допомогти їй. Тут варто сказати, що генеральша Татіщєва (тітка владики) - розводить бульдогів з давньою метою вивести породу російський білий бульдог і щоб обов'язково з плямою на вусі. Кілька десятків років праці таки дали плоди і зараз у генеральши є три ідеальних бульдога, які підходять по всім стандартам. Та от біда - хтось хоче позбавити тітку її улюбленців і робить спробу отруєння собак. Життя Загуляя, Закидая і Закусая в небезпеці, а з ними в небезпеці життя та здоров'я Татіщєвої, яка собак любить більше ніж своїх двох онуків. Розібратись кому заважають бульдоги владика посилає інокиню Пелагію, гостру на розум черницю, яка вже не раз виручала єпископа, розплутуючи загадки зі злочинним підгрунтям в губернії. Та по дорозі в Дроздовку Пелагія наткнеться на два обезглавлені трупи і тільки час розставить все на свої місця і пов'яже ці дві справи.

     Прочитавши майже всю серію Акуніна про Фандоріна (від якої я в захваті), я перейшла до його серії "Провинціальнь|й детективь". Стиль написання автора мені дуже імпонує, можна насолоджуватись кожною сторінкою. Ця книга перша з трьох в серії і я маю наміри прочитати згодом їх всі. Автор переносить нас у царські часи (кінець 19-поч. 20ст.), а саме в Заволзький край кінця літа. Головна героїня - інокиня Пелагія. Це молода, рудоволоса і кароока дівчина в круглих окулярах, яка викладає літературу та гімнастику в епархіальній школі для дівчаток. Але нехай вас не вводить в оману її зовнішність, ця черниця мудра не за роками і вже не раз її гострий розум ставав їй в нагоді. Тільки не думайте, що книга насичена церквою - ні, церковне життя в книзі на задньому плані, на головному ж хитросплетіння кількох злочинів, розплутувати які доведеться Пелагії. Як завжди в Акуніна колоритні та самобутні персонажі: статні верхи (владика Митрофаній, губернатор фон Ґаґґенау, тітка Татіщєва), служиві середняки (прокурор Бердичевський, поліцмейстер Лагранж) та цікаві низи (секретар Срачіца, покоївка Танюша, кучер Мурад). Можна довго розписувати плюси та переваги цієї книги, але навіщо, якщо її можна взяти самим і прочитати :)

     Про автора напишу коротко, адже це дуже відомий письменник і всі, якщо не читали, то точно про нього чули. Борис Акунін (Григорій Шалвовіч Чхартишвілі) (1956) - етнічний грузин, має рос.громадянство. Пише в жанрі детектив та історична література. Письменник, вчений-японіст, літературознавець, перекладач, громадський діяч. З 2014 року живе у Франції. Також відомий різкою критикою рос.влади. Нагороди: Грамота МЗС Японії (2005), кавалер ордену Сонця, що сходить IV ступеня (2009), премія Японського фонду (2009), 26.03.2014 вручена антипремія "Абзац" за "особливо цинічні злочини проти російської словесності" за книгу "Історія російської держави. Від витоків до монгольського нашестя", лауреат премії Нома (2007, Японія) за найкращий переклад Юкіо Місіми.

     Особисто для мене це один зі стовпів жанру інтелектуальний детектив, геній слова, цінитель краси. За вже усталеною традицією наведу свої асоціації з книгою. Ця книга для мене пахне яблуком, наливним яблуком з медом. Довершене поєднання запаху та смаку, оригінального задуму та майстерності втілення.

     "Давно відомо, що чим ти далі від столиці, тим ближче до Бога".
     "... завжди говорив, що дружина робить чоловіка. Чоловік подібний одиниці, жінка - нулю. Коли живуть кожен сам по собі, йому ціна невелика, а їй і зовсім ніяка, але варто їм побратися, і виникає нове число. Якщо дружина хороша, вона за одиницею становиться та її силу в 10 разів збільшує. Якщо ж погана, то лізе наперед і в стільки ж разів чоловіка послаблює, перетворюючи на нуль цілих одну десяту".
     "Він говорював, що за виглядом суддівських установ завжди можна зробити висновок, чи поважають законність в даній місцині. В Росії вони брудні, тісні та обшарпані, от і кояться в них всілякі неправди та зловживання".