The Woods

     Я люблю детективи. Ще змалечку любила читати Крісті, яка власне і привила мені любов до цього жанру. Я зростала, захоплення книгами пані Агати не пройшло, а вилилось у щось більше і тепер я перейшла на авторів, які не цурались додавати до своїх книг трохи трешу. Так сталось, що мені до рук потрапила книга, від якої я багато не очікувала і трохи прогадала, прочитавши її за 2 вечори. Сьогодні я говоритиму про "The Woods"/"Чаща" Харлана Кобена.

     Спершу напишу пару слів про автора. Харлан Кобен/Harlan Coben (1962), американець. Отримав такі літературні премії, як: Anthony Award (1996), Shamus Award (1997), Barry Award (1998). За однією з його книг зняли фільм. Він є одним з найпопулярніших письменників цього жанру. Головна "фішка" його книг - розслідування злочинів минулого. Вдало вибраний стиль написання вигідно виділяє його проміж сотень інших авторів.

     Головний герой книги - Пол (Павел) Коупленд. Йому 40 років, він вдівець, має маленьку донечку і працює прокурором округу Ессекс. Здавалося, немає на що жалітись. Та родина Коуплендів ось вже 20 років не може знайти спокій. Рівно 20 років тому з літнього табору пропала Камілла, сестра Пола. Вона і троє її друзів пішли вночі до лісу і не повернулись.

     Поліція знайшла тільки два тіла і фрагменти одягу, залиті кров'ю, що дозволило записати в мертві всіх чотирьох. Вбивця цих молодих людей давно сидить в тюрмі, та хтозна, що як він не винний в цьому тяжкому злочині? Що як це помста кадебістів батьку Пола, як емігранту з Ленінграду? А може це все страшний сон і варто давно змиритись із втратою сестри та жити далі? Але Полу не дадуть цього зробити. Одного дня він їде в морг на впізнання людини, смерть якої змінить все його життя.

     Важко писати відгук на детектив, не розказуючи сюжету. Як я вже казала - книга захопила мене. Всю книгу мені було надзвичайно цікаво дізнатись що ж насправді сталось з підлітками в ту ніч 20 років тому. Від цього детективу не несе штампом, розумієте? Навіть приплетена історія про емігрантів Коуплендів і КДБ не псує книгу. Тільки от головний герой трохи підкачав, забагато як на мене він плаче чи хоче заплакати. Прокурор він чи сльозлива домогосподарка врешті-решт? Також наші друзі американці знову показують як ніби вони знають росіян (чи нас, неважливо в даному прикладі). Російські імена при зверненні і взагалі у вжитку НІКОЛИ не скорочуються і від цього несе фальшивкою. Наприклад:

- Я звонил тебе, Алексей.

- Знаю, Михаил. Ко мне приехал Павел.

Розумієте про що я? :( В іншому ж все чудово, в кінці книги мені захотілось встати і крикнути "Я знала!", але це приємне "я знала", бо книга не розчарувала мене і піднесла все красиво. За традицією наведу свої асоціації з книгою. Ця книга асоціюється в мене з ранковою кавою туманного ранку. Гаряче, пробуджуюче, гіркувате. "Чаща" нагадує нам, що всі ми маємо скелетів у шафах і рано чи пізно вони виходять з них.