Ваніль

Неджма "Ваніль"/Nedjma "Vanilla" (2010)

     "Кохання - це те, що малює небеса на дахах і наділяє зірки блиском. Кохання змушує тебе пробуджуватися, дихати, рухатися по-інакшому. Кохання, дівчинко моя, це дарунок неба, навіть якщо воно змушує страждати та плакати, навіть якщо бажання жити весь час підлягає спокусі вмерти".

     Є Зобіда. Зобіда - каді, яка допомагає у вирішенні проблем громади Зебіба. І є Лейла - молода дівчина, яка виходить заміж за двоюрідного брата. Примха долі об'єднає цих жінок і поведе їх у подорож арабськими містечками та забутими селищами. Досвідчена в коханні Зобіда, жаліючи наївну простушку Лейлу, починає відкривати їй таємниці кохання та ділитись власною мудрістю. Лейлі прийдеться вчитись швидко, адже скоро їй належить повернутися до чоловіка.

     В цій частині я хотіла розповісти вам про автора книги, та, на жаль, не можу. Ніхто не знає справжнього імені арабської письменниці під псевдонімом Неджма. Відомо тільки, що їй за 40, живе в регіоні Магриб і має "білу" роботу, яка дозволяє їй подорожувати. Мова оригіналу - французька.

     Почну з того, що це еротична книга. Цнотливим, закомплексованим, ханжам, а також тим дівчатам, які червоніють від слова "член" читати не рекомендую. З попередженнями покінчено, тепер до суті. Перед нами постає заховане в пустелі містечко Зебіб на початку 1950-х. Патріархальна мусульманська громада, зашореність суспільства, сталі традиції та блакитноокі білі, які ще тільки починають видобувати чорний "скарб" в арабських землях. Завдяки численним телепередачам та книжкам ви можете уявити життя арабських жінок в ті часи. Та одна з них виділяється - це Зобіда Аіт Лемсен. Це 40-річна жінка, каді, яка не вміє ані читати, ані писати і вважає за обов'язок поділитися своєю мудрістю та досвідом кохання із юною Лейлою. Може здатись, що це груба пошлятина, та ні - це вам не "Еммануель". Книга відверта, місцями навіть дуже, але вона такою і має бути. Це не "Як говорив Заратустра", а книга сексуальних пригод та відкриттів. Книги такого жанру мають розважати, викликати бажання, а не спонукати до філософських роздумів. "Ваніль" із своєю задачею, я вважаю, впоралась. Книга не перенасичена східною казкою, немає відчуття, що все "притягнуто за вуха", бо така історія дійсно могла статись. Не варто сильно придиратись, бо це книга свого жанру не більше і не менше. Вимагати від неї більшого безглуздо. Я прочитала цю історію за вечір і було досить цікаво, що вже приховувати. Придбати я її не придбаю, та витраченого часу не жалію. Деякі  цитати навіть змусили мене задуматись над дечим, наведу деякі з них (пристойні😊). І якщо ви спитаєте мене з чим в мене асоціюється ця книга, я відповім - з ваніллю. Хіба можна відповісти інакше?)

     "Я думала: без доньок Єви світ був би іншим. І чоловіки б засумували. Розбрат придає життю гостроту, змушує розплутувати проблеми, виправдовує битви. Можливо, тому Бог створив жінок. Необхідне зло".

     "Все можна спіймати в клітку, окрім погляду".

     "Ти бачиш свою талію, вона достатньо тонка, щоб чоловік обійняв її, вважаючи своєю власністю".