Борис Акунін "Пелагія та чорний чернець" (2001)
Колись давно один чоловік на ім'я Василіск, який був відлюдником, бродив дрімучими лісами. Віку він був похилого, життя його було сповнене каяття і мав він велику надію на Спасіння. Щоб спокутати свої минулі гріхи, чернець взяв обітницю: обійти всю землю, допоки не знайдеться місця, де він зможе якнайкраще послужити Господові. І де б він не зупинявся на шляху, його брали сумніви. І от одного разу побачив Василіск перед собою синю воду, яка простягалась аж до обрію. І було йому видіння, в якому голос сказав Василіску: "Ніде більше не шукай. Там місце, від якого до мене близько. Служи мені там і за рік я призову тебе". Так чернець і зробив, став жити в печері на острові, а за рік помер.
Пройшло чи то 600, чи то 800 років, змінились часи. Та тільки церковне життя змінилось мало. На Синьому озері, яке обрамляє Окольній острів зі скитом Василіска, побудували Ново-Араратський монастир, який став центром паломництва. Завідує ним архімандрит отець Віталій, за часи головування якого монастир і поселення коло нього набули широкого розмаху. Та було це досягнуто не тільки завдяки суворості, але й вмінню робити гроші з нічого. Так на території поселення була незліченна кількість їдалень, готелів, торгівельних яток з релігійними товарами і навіть автомати зі "святою" водою. Велика кількість паломників, які прибували на паромі щодня, з лишком окупали життя 1500 ченців у монастирі, тим самим роблячи великий внесок у розвиток релігійного центру. Та не чотки і не малинова вода манили сюди людей як магнітом, а близькість Василіскова скита. Ті з монахів монастиря, які хотіли Спасіння, чекали своєї черги перебратись у скит Василіска. Жили у тій печері завжди тільки троє схимників: вдіті з ніг до голови в чорний, схожий на рясу одяг з великим капюшоном, який опускався на обличчя і стягувався внизу, а для очей були зроблені дві дірки. Так от всі зі старців, які жили в тій печері, найбільше за рік вже помирали і тому пішли чутки, що цей скит найбільш близький до Бога, раз він грішників так швидко прощає і до себе забирає. І все було добре, допоки не стала ченцям являтись чорна тінь святого Василіска, яка парує над водами, щось говорить та грізно перст свій воздіває. Злякавшись страшного знаку, братія звертається до владики Митрофанія з проханням щось зробити. І коли перший, а згодом і другий помічник владики потерпають поразку, на острів вирушає Пелагія...
Зізнаюсь, я нечасто ходжу до церкви, а на мої рідкісні походи мене надихає мій хлопець, який і складає мені компанію. Саме тому, що буваю я там рідко і з власного бажання - мені там подобається. Так і з цими книгами. Це друга книга з серії про інокиню Пелагію Бориса Акуніна. Якщо маєте бажання почитати про цього письменника, то читайте мій відгук на першу книгу під назвою "Акунін і бульдог". В цій книзі дія розгортається одразу після подій першої частини, коли Пелагія бачить з вікна суду ченця, який біжить з вісткою до єпископа. Ми знову зустрінемось з владикою Митрофанієм, прокурором Бердичевським, поліцмейстером Лагранжем і, звісно, з Пелагією. Крім того, на нашому шляху стрінуться міліонер-психіатр, німфоманка, божевільний фізик, чернець алкоголік і загадковий психічнохворий. Як ви вже зрозуміли - нестачі в цікавих персонажах не матимете :) Як і в попередній частині Пелагії доведеться розплутувати страшну та небезпечну загадку, за яку доведеться заплатити. Ви питаєте: чим? О, надам вам право дізнатись це самим. Розмірений, впорядкований стиль написання приємно розслабляє. Весь час читання книги я відпочивала, зосередившись на розумних діалогах з владикою, смішних казусах з Пелагією і на розгадуванні єства персонажів. Моя оцінка - 10/10. Ледь не забула, так як попередню книгу я порівняла із наливним яблуком, то ця для мене буде яблучною зефіркою (які так любить владика).
"Церква повинна не страх, а любов вселяти. А то, дивлячись на справи наших церковників, хочеться з Гоголя повторити: "Сумно від того, що в добрі нема добра".
"Віра - це дар Божий, не кожному дається, а дуже розумним він дістається в 10 разів важче. Ось і виходить, що від розуму ти від'їхав, до віри не доїхав, звідси і все твоє божевілля".
"Релігія містить багато сказань, вони відображають людську тягу до див. Потрібно сприймати ці історії алегорично, не буквально".
Немає коментарів:
Дописати коментар